Розділ 3

Ліза 

 — Я ледве втік від Юлі, — задоволено либиться братик, підходячи до мене. Він невимушено закидає в рот оливку і запиває її чималим ковтком мартіні.

 — І чому ти так радієш? — похмуро зітхаю я, безсило спираючись на його плече.
— Свободі! Зараз я тихенько звалю з цього ярмарку марнославства, а ти мене прикрий, якщо тато питатиме.

 Я не поділяю його тріумфу. Взагалі, мій настрій стрімко котиться до нуля. Сутичка зі Стасом на балконі ніяк не виходить із голови, залишаючи неприємний осад і дивне відчуття провини, яке я всіма силами намагаюся в собі заглушити.

 Розуміючи, що залишаюся одна, я намагаюсь апелювати до родинних почуттів брата:

 — Тобто ти збираєшся кинути мене тут на розтерзання батькові та його престарілим дружкам-олігархам? А як же святий обов'язок захистити єдину сестру? Або хоча б не дати їй зробити найбільшу помилку в житті?

 — Ти й сама чудово себе захистиш, — усміхається Артем, по-братськи обіймаючи мене за талію. — Я ж бачив здалеку, яку сцену ви влаштували з Бойченком.

 — Яку ще сцену? — я невдоволено штовхаю його ліктем у бік, миттєво спалахуючи. — Ми просто трохи з'ясували стосунки. Цей придурок знову опинився на моєму шляху! В чому тут моя вина?

 — Ти маєш просто феноменальну здатність «випадково» натикатися на нього в абсолютно різних місцях, — брат, зараза така, навіть не приховує іронії. Він бачить мене наскрізь, і це дратує.

 — От би він переїхав кудись за кордон, бажано на інший континент, — замріяно промовляю я, закидаючи голову і розглядаючи кришталеві люстри на стелі. — Тоді б я точно не зустрічала його на кожному кроці й нарешті забула.

 — Не забула б, сестричко. Для цього треба принаймні докласти зусиль і розібратися в собі. Ти ніколи не думала просто сісти і нормально поговорити з ним про ту історію із зрадою? Він же після вашого розриву так довго ходив за тобою, намагався довести, що ти все не так зрозуміла. Але ти увімкнула свою гордість і навіть слухати його не стала.

 — А ти б став на моєму місці? Що за маячня? — я розгублено дивлюся на брата. — Не знала, що ти тепер граєш на його боці! Мені взагалі-то образливо.

 — Просто після того, як наша люба мачуха почала за будь-якої нагоди підсовувати мені свою Юлю, я зрозумів, що в житті бувають дуже різні ситуації.

 — Наприклад?

 — Ну от раптом та дівка сама до нього в ліжко стрибнула? Може, він був п'яний чи йому щось підсипали, а вона скористалася моментом. Ти про це не думала? — його міркування змушують мене на секунду заціпеніти. — Це ж вона тобі тоді скинула фотку, так?

 — Мені, — морщуся я від огидних спогадів, які знову спливають перед очима. — Скинула прямо в приватні повідомлення з підписом: «Твій коханий передає привіт». І геолокацію готелю не забула прикріпити, щоб я точно знала, куди їхати. 

 — Ну от! А ти одразу помчала туди влаштовувати розправу, навіть не вислухавши його. Пахне чітко спланованою підставою, Лізо. Бойченко ж тоді все заперечував?

 — Артеме, припини дурити мені голову, — я запекло мотаю головою, намагаючись відігнати сумніви. — Навіть якщо припустити, що він не зраджував, а я просто пішла, не повіривши йому… Як я тепер дивитимуся йому в очі? Визнати, що я була неправа? Нізащо! Я ніколи не повернусь до нього назад. Все в минулому. Ми вже стільки всього наговорили один одному, стільки всього наробили. Він після мене переспав з купою дівчат! Виключно мені на зло!

 — Ти в цьому впевнена? — очі брата лукаво блищать. — А хто у нас влаштовував фальшиві побачення і виставляв у сторіз букети від анонімів? Теж на зло, щоб викликати ревнощі.

 — Навряд чи Стас опускався б до такого, — я знизую плечима, відчуваючи, як по спині пробігають неприємні мурашки.

 Тільки я могла бути такою наївною дурепою, яка місяцями намагалася розлютити колишнього хлопця, якому, здається, абсолютно байдуже.

 — Йому вже давно начхати на мене… Він сам щойно це сказав на балконі.

 — Слухай, якщо йому справді пофіг, то чому б тобі не запропонувати йому ділову угоду? — раптом видає брат. — Ліза, ну чого ти губишся? Наш татусь вважає себе найрозумнішим і нав'язує тобі шлюб із якимось своїм партнером. Але Стас теж навряд чи горить бажанням одружуватися найближчі років десять за наказом свого батька. Запропонуй йому фіктивний союз. Заплати йому грошей, якщо треба, укладіть контракт.

 — Ти здурів?! Щоб я? Прийшла до Бойченка і просила допомоги? Артеме, тобі явно пора зав'язувати з алкоголем, ти вже допився до білочки.

 Я рішуче відмовляюся від цієї думки, але… Через дві години нескінченних, нудних знайомств із партнерами батька, чиї зморшки на обличчі могли б позмагатися за кількістю з нулями в їхніх гаманцях, я починаю серйозно замислюватися над шаленою ідеєю брата.

 А що, якщо нам зі Стасом дійсно укласти взаємовигідне співробітництво? Фіктивний шлюб. Він точно не буде претендувати на моє особисте життя, я не потрібна йому, ми терпіти один одного не можемо. Зате батько нарешті відчепиться від мене, я поверну свій магазин, розблокую сайт і заживу спокійним, незалежним життям. Це реальний вихід із ситуації.

 Як навмисне, в цей момент я знову помічаю знайому особу біля виходу на терасу. Ех, була не була! Спробую домовитися.

 Я рішуче прямую в його бік, але за кілька кроків гальмую, відчуваючи, як калатає серце. Боже, це ж повна маячня. Як я взагалі озвучу йому таку пропозицію? Він же просто висміє мене на всю залу.

 Поки я вагаюся, Стас помічає мене першим і розпливається в уїдливій посмішці:

 — Що, Гордієнко, знову підійшла сказати, що я тебе переслідую?

 Початок розмови, м'яко кажучи, не дуже, але я розумію: іншого шансу в мене не буде. Батько вже коситься в мій бік із якимось сивим товстосумом.

 — Бойченку, стань моїм нареченим, — ледве стримуючи гордість і тамуючи внутрішнє тремтіння, тихо видаю я. — Фіктивним. Повір, краще ти, ніж якийсь хтивий старий дядько з пузом, за якого мене так затято намагається збагрити батько.