Розділ 3

Ліза                                                                                  

 — Я втік від Юлі, — либиться братик, кидаючи в рот оливку і запиваючи її келихом мартіні.                       

 — І чому ти радієш?  — похмуро зітхаю, спираючись на плече Артема.                                                            

 — Свободі, Лізок! Зараз звалю звідси, прикрий мене.

 Не розумію його тріумфу і не поділяю його. Взагалі, настрій бажає кращого. Сутичка з Бойченко чомусь не виходить із голови.                                                            

 Намагаюся звернутися до родинних почуттів брата:

— Хочеш кинути мене на розтерзання батька та його старперів? А якже захистити сестру? Або не дати їй зробити непоправну помилку?                                

 — Ти й сама чудово себе захистиш, — усміхається, обіймаючи мене за талію. — Я ж бачив, як ти вчинила скандал.                                                                           

 — Який скандал? — штовхаю його в бік, обурившись. — Просто трохи посварилася з колишнім. Він опинився на моєму шляху! В чому я винна?                                   

  — Ти маєш вражаючу здатність натикатися на нього в різних місцях, — брат, зараза, і не думає приховувати сарказму в голосі. Він бачить мене наскрізь.

 — От би він переїхав за кордон, — промовляю замріяно, закочуючи очі до стелі. — Не зустрічала б його ніде та забула.                                   

 — Не забула б, сестричко, для цього треба докласти зусиль, розібратися в собі, а ти це терпіти не можеш. Не думала поговорити з ним про ту зраду? Він так довго не здавався, намагався довести, що ти не так зрозуміла, але ти навіть слухати не стала.                         

 — А ти став би? Що за маячня? — з незрозумілим виглядом хлопаю віями. — Не знала, що ти на його боці! Образливо, взагалі-то!                                   

 — Після того, як нова матуся почала скрізь підпихати мені свою убогу племіничку, я подумав, що бувають різні ситуації.                                                                      

 — Наприклад?                                                                      

 — А раптом ця дівка сама до нього в ліжко стрибнула? Можливо, він був п'яний. Не думала? — міркує, змушуючи замислитись. — Це ж вона скинула тобі фотку з ними?                                                                      

 — Не мені, — морщусь від гидких спогадів, — Вона у своєму профілі виклала фотку з геолокацією.    

 — А ти помчалась на розправу. Пахне якоюсь підставою. Бойченко заперечував, так?                  

 — Артем, не дури мені голову, — мотаю головою з боку в бік, — якщо він не зраджував, а я його покинула, не повіривши його словам, то як я дивитимусь йому в очі? Ні, я не вернусь назад. Все в минулому. Ми вже стільки всього наговорили один одному, стільки наробили. Він потім переспав із купою дівок! Назло мені!         

 — Впевнена? — очі брата лукаво блищать. — А хто влаштовував фальшиві побачення? Теж на зло, щоб викликати ревнощі.                                   

 — Навряд чи він почав би займатися подібним, — пересмикую плечима, відчуваючи мурашки по тілі. Тільки я могла бути такою дурою, яка намагається розлютити колишнього, який повністю байдужий. — Йому й справи до мене нема... Сам так сказав.

 — Якщо йому справді пофіг, то запропонуй йому угоду, — радить брат. — Лізок, чого ти губишся? Татусик думає, що найрозумніший, нав'язуючи тобі непотрібний шлюб, а ти візьми і обкрути його навколо пальця. Я чув, що батько Стаса планує знайти йому гідну дружину, але, на мою думку, він навряд чи захоче одружуватися. Ще довго точно не захоче. Я тобі про це розказую для того, щоб ти добре подумала і все ж таки домовилась з ним. Грошей там заплати, я не знаю.                                

 — Здурів?! Щоб я? Просила його? Ну, Артем, тобі б сценарії писати з такою фантазією. Для комедій! 

 Через дві години нескінченних безглуздих знайомств з партнерами батька, зморшки яких змагаються з їхніми гаманцями, я починаю помалу замислюватися про шалену ідею братика...                                   

 А що, якщо нам із Бойченко справді укласти взаємовигідну співпрацю? Фіктивний шлюб. Він точно не претендуватиме на мене. Я не потрібна йому у жодному вигляді. А я не вимагатиму від нього бути мені справжнім чоловіком. Батько від мене відчепиться, я просто заживу колишнім життям, отримаю назад свій магазин та сайт. Варто замислитись!                                                                          

 Як навмисне, колишній знову трапляється на моєму шляху. Ех, була не була. Спробую домовитись із ним. Починаю йти йому назустріч, але потім гальмую. Ні, це ж маячня сивої кобили. Як я озвучу таке? Він же мене засміє.                                                                                        

 — Що, знову говоритимеш, що я тебе переслідую?

 Початок не дуже, але більше такої можливості не буде.

 — Бойченко, стань моїм нареченим, — ледве терплячи приниження, прошу свого колишнього. — Фіктивним. Краще ти, ніж якийсь хтивий старий дядько з пузом, за якого мене так завзято хоче видати батько.               

 — Отже, тільки з цієї причини, мажорка вирішила повернутись до мене? Тому що я програв старому-товстопузу? — зухвалий Бойченко не збирається йти мені назустріч. — Гордієнко, тобі доведеться дуже постаратися, щоб переконати мене. Я тобі не паличка-виручалочка на всі випадки життя.                                   

 — А як щодо того, щоб відшкодувати мені моральну шкоду? — примружуюся. — Нагадати, що ти зрадив мені?!                                                                                    

 — Нагадати, що ти цього так і не довела?                       

 — Значить так? Відмовляєш?! — спалахую, як сірник.

 — Зі слухом у тебе набагато краще, ніж із вірою в людей.