Ліза
— Лізо, я тут дещо обдумав і прийняв рішення…
Мене пересмикує від самої цієї фрази. Нічого доброго вона ніколи не обіцяла. З цих слів зазвичай починаються найгірші періоди мого життя.
Вперше батько сказав це, коли відправив мене вчитися за кордон — звісно, не питаючи моєї думки. Вдруге — коли розлучився з мамою і привів у дім нову дружину. Але тоді я хоча б не здогадувалася, що на мене чекає.
Сьогодні ж напруга буквально висить у повітрі. Я наперед знаю, що він скаже.
— Думаю, тобі пора вийти заміж, — буденно кидає він, схрестивши руки на грудях і відкидаючись на спинку крісла у своєму кабінеті.
— Тату, тобі не здається, що вирішувати за мене трохи пізно? — намагаюся говорити спокійно, хоча всередині все закипає. — Мені двадцять три. Я доросла людина і маю успішний бізнес, який мене повністю забезпечує.
— «Успішний бізнес»… Як звучить, — саркастично усміхається батько, потираючи ідеально підстрижену борідку. Чорна фарба на його скронях ретельно приховує сивину — треба ж відповідати молодій дружині. — Справжній успіх.
— А що не так? — я стискаю кулаки.
— Ти вчилася в одному з найкращих європейських університетів не для того, щоб перепродавати речі в інтернеті, як якась човникарка з дев'яностих.
— Це називається інтернет-магазин, тату. Я привожу дівчатам унікальні речі, які складно знайти в Україні. І це приносить реальний прибуток.
— Я хочу, щоб ти зайняла місце в моїй компанії, — він просто відмахується від моїх аргументів, наче від настирливої мухи.
— Тату, я звісно люблю пентхауси. Але жити в них, а не стирчати на будівництві й рахувати мішки з цементом.
— Це в майбутньому, — веде він своєї, взагалі мене не слухаючи. — А зараз я хочу, щоб ти тимчасово забула про роботу. Ти так зарилася в ці свої шмотки, що забила на мою головну умову.
— Яку саме? Ти мені стільки всього висував.
— Не вдавай дурненьку, Лізо! Ти мала обрати собі чоловіка. Я познайомив тебе з усім своїм колом, а від тебе — жодної реакції.
— Ти познайомив мене зі своїми однолітками! — не витримуючи, переходжу на підвищений тон. — Може, треба було знайомити мене з їхніми синами чи хоча б молодшими братами? Якщо ти одружився з дівчиною мого віку, це не означає, що інші мріють про те саме. Я не збираюся виходити заміж за пенсіонера.
— Хочеш сказати, що я старий? Опустимо цю образу, — він байдуже зводить брови.
— Я кажу про елементарну різницю у віці. Навіщо мені чоловік, який старший за мене на чверть століття? Навіщо мені взагалі шлюб прямо зараз?
— Бо без твердої чоловічої руки ви, молодь, займаєтеся казна-чим, — фиркає батько.
— Чому ти до Артема не чіпляєшся? Твій син тільки й робить, що б'є машини і спускає твої гроші в клубах!
— З Артемом буде окрема розмова, не переводь стрілки, доню. Краще скажи, звідки такий страх перед шлюбом? Ти що, все ще шукаєш великого кохання? Я пам'ятаю, як ти через цього свого Бойченка ледь з розуму не сходила. Ревіла в кімнаті тижнями, коли він пішов наліво. То, може, простіше вийти за надійну, зрілу людину з принципами, яка розуміє цінність родини? Від однолітка ти цього не дочекаєшся.
Згадка про Бойченка б'є під дих. Зуби аж риплять від гніву.
— Не бачу тут жодної логіки.
— Можливо, ти ще занадто молода для такої логіки, — батько хитро мружиться. — Послухай: якби ти хотіла знайти когось свого віку, ти б уже це зробила. Раз ні — вибір за тебе зроблю я.
— І як ти збираєшся мене змусити? — я зневажливо закидаю голову.
— Перевір телефон.
Дістаю смартфон, швидко клацаю по екрану, і всередині все холоне.
— Де мій сайт?! Чому сторінка в інсті заблокована?! — кричу, втрачаючи будь-який контроль. — Що ти зробив?!
— Сайту більше немає, домен анульовано. Акаунт у соцмережах — на тимчасовому блокуванні через скарги. Оренду твого приміщення я теж розірвав, там уже облаштовують черговий секонд-хенд.
— Ти не маєш права! Я не вийду заміж за твоїм наказом!
— Я дам тобі право вибору, — спокійно підсумовує він. — Сьогодні ввечері ми йдемо на відкриття нашої нової філії. Там будуть преса, партнери і мої друзі з синами. До речі, до синів можеш придивитися, хоча я б не радив. Найкраща партія — хтось із моїх компаньйонів, щоб об'єднати капітал. А тепер іди готуйся.
Вилітаю з кабінету, задихаючись від люті, і ледь не збиваю з ніг бабусю. Роза сьогодні при повному параді — мабуть, знову зібралася на якесь побачення. Щоправда, ніхто не наважився сказати їй, що берети зі стразами давно вийшли з моди.
Але на її висвітленому волоссю це виглядає навіть ефектно. Харизма колишньої акторки нікуди не зникла, а маленька чорна сукня в поєднанні з червоною помадою та елегантним пальтом роблять її значно молодшою.
— Куди летиш, моя ластівко?
— Донно Розо, а ти як тут опинилася?
Ми швидко обіймаємося, торкаючись щоками. Мене огортає шлейф її фірмових важких парфумів.
— Приїхала до тебе, красуне. А ти чому зранку така роздратована?
— Запитай у батька, — бурчу я, відвертаючись.
— А до чого тут твій батько? — бабуся здивовано піднімає брови, але її обличчя швидко стає суворим. — Я взагалі про інше! Що з твоїм магазином? Заходжу зранку на сайт — видає помилку. Попросила водія відвезти туди, а там якісь коробки і вивіска секонд-хенду! Я думала, бідний Іван випив і переплутав адресу, такий скандал йому влаштувала. А він мені в обличчя цим чортовим навігатором тицяє! Йду вимагати у твого батька, щоб Івана негайно звільнили за хамство.
— Я б краще тата звільнила, Розо! — ледь не плачу від безсилля. — Це все він. Магазин закрив, сайт видалив, сторінку заблокував. Ось так виглядає батьківська любов.
— Що?! — Бабуся поправляє короткі локони і гнівно дивиться на двері кабінету. — Ну я зараз влаштую цьому бізнесмену!
— Давай, Розо. Тільки ти можеш вправити йому мізки, — злорадно посміхаюся. Батько боїться власну матір як вогню.