Розділ 34.3

Коли наші губи зустрілися, все навколо на мить померкло, а потім засяяло тисячами кольорів. Даніель завмер, немов справжня статуя. Я вже думала, що він так і залишиться нерухомим, аж поки його руки не обхопили моє обличчя. Чоловічі вуста розімкнулися і поцілунок став наполегливішим. Мій був ніжним і невинним, його — гарячим та відвертим. Він ласував мною, а я не хотіла, аби це припинилося.

Його долоня занурилася в моє волосся біля шиї, серце шалено закалатало, а жар розливався по всьому тілу, поки не замкнувся в найпотаємнішому місці. Не знаю, коли б ми зупинилися, а точніше — чи зупинилися б узагалі. Але дізнатися цього нам не судилося. Я не відразу зрозуміла, чому Даніель відсторонився, допоки краєм ока не помітила сторонніх у палаті.

Чоловік у білому халаті та окулярах прочистив горло й рушив до мого ліжка. Даніель випрямився на стільці, на якому сидів, не відпускаючи моєї руки.

— Ну що, бачу, пані Ніколь, ви прокинулися, — лікар посміхнувся кутиком губ і підійшов ближче, зупиняючись з іншого боку ліжка. — Я ваш особистий лікар, звати мене Влас Вікторович. Як ваша голова?

— М-м-м, важка і болить, — морщусь я, коли біль накочується сильніше.

— Нудота чи запаморочення турбують? — питає він і раптом нахиляється, показує палець та вмикає маленький ліхтарик. — Слідкуйте за пальцем, — додає, світячи мені в очі.

— Трохи паморочиться, — чесно відповідаю я, жмурячись, коли він відсторонюється.

У цей час, поки лікар перевіряв тиск та інші показники, медсестра поруч мовчки занотовувала щось у планшеті, не виказуючи жодної емоції.

— Що з нею? — раптом промовляє Даніель не надто привітним голосом. Схоже, йому не подобається, що лікар не відчитується перед ним.

Той мовчки закінчив огляд, підвівся і лише тоді глянув на мого чоловіка.

— Її стан, хоча й бажає кращого, наразі стабільний. Про все інше я вже вам говорив. Реакція моєї пацієнтки на зовнішні подразники виходить за межі норми, але це справа часу. Сьогодні їй потрібен спокій. Тому стрес і збудження не рекомендовані, молодята, — промовив він і насамкінець усміхнувся та підморгнув мені.

Я за секунду покриваюся червоними плямами. Боже, я зовсім розбила мозок, якщо дозволила собі таке в лікарні. Ховаю очі в покривало й далі лише слухаю, про що розмовляють чоловіки.

— Зараз пацієнтці принесуть бульйон і ліки, після чого вона захоче спати...

— Коли її випишуть? — запитав Даніель, так і не відпускаючи моєї долоні.

— Поспішати не будемо, — відповів лікар. — Ніколь потрібно провести мінімум ніч під нашим наглядом. Завтра зранку я зроблю повторний огляд. Якщо все стабільно, зможете їхати додому. Оскільки ви тут не мешкаєте, від літака доведеться відмовитися: краще машина або поїзд. В ідеалі взагалі не їхати нікуди близько тижня. Але це вже вирішите самі. Ще, пацієнтці не можна різко вставати, не можна ходити самій, їсти лише те, що буде вказано у вашій дієті, а ліки приймати регулярно.

— Зрозумів, — одразу серйозно сказав Даніель.

— Не сумніваюсь, — усміхнувся лікар.