Розділ 32

НІКОЛЬ

Цей чоловік точно володіє якимись чарами, бо інакше я не можу пояснити, як він за один день взяв мене в дружини та посадив у літак. Але йому і цього було мало.

— Я сюди не сяду, — ціджу я крізь зуби, гнівно свердлячи його поглядом.

Може, вдасться зробити дірку під ним і він провалиться крізь літак? Я ж сама стану наймолодшою і найбагатшою вдовою. Ідея чудова, але, на превеликий жаль, не здійснена.

— Чому? Тут тобі буде дуже комфортно, — посміхається він і вдає, що щиро не розуміє, чого ж я не оцінила його доброго жесту та вперлася, як вперта коза.

Я намагаюся спокійно вдихнути і відповісти, не кричачи, аби на нас ще більше не звернули уваги. 

Ще не вистачило прославитися на весь світ. Адже по американських мережах уже розфорсилися відео, де я його… а він мене… Ще одне таке, і я буду відома на весь світ. Тож… відома на весь світ наймолодша і найбагатша вдова в історії людства. З людством я трішки перегнула, але в цілому ідея прекрасна. І вона стане реальністю, якщо він не припинить весь цей цирк-шапіто.

— Я тобі ще раз українською кажу: я не сяду, в біса, на твої коліна. Чи тобі на англійській пояснити? I’m not sitting on your fucking lap, — говорю я, ледве не шиплячи кожне слово.

Але цей… Цей клоун, блін, ще сильніше посміхається.

— А куди ж ти сядеш? — здіймає він руки, озираючись навколо.

— Ти ж не серйозно. Ти не міг мене привести на літак, де немає для мене місця!

— Чому ж немає, «є», — говорить він, киваючи на себе.

Твою ж…

— Владенко, ти зовсім офонорів?

— Оу-у-у. Це, що замашки зайки?

— По-перше, в неї є ім’я, і по-друге, якщо ти зараз не припиниш цей цирк та не даси мені нормальне місце, я тобі таку зайку влаштую, що відломаю в біса твою морквинку!

Врешті-решт я заволала. І так як цей літак прямим рейсом їхав до України, мене почув і зрозумів весь бізнес-клас. Так-так. Ми тут не самі. І всі місця тут реально зайняті.

— Оу-у-у, це було жорстоко, Мишенятко, — його очі сміхотливо округлилися. — Мені звичайно моя морквинка дорога, але тут дійсно єдине місце — на моїх колінах, — невинно знизує плечима.

Я прикриваю очі рукою і лише за хвилину тиші промовляю.

— Як ти це зробив? Як ти, в біса, купив квитки для двох людей на одне сидіння? Ти хворий?

— Хіба, що тобою, люба. Пам’ятаєш, «у здоров’ї та в хворобі»?

— Що ж… — киваю головою. — Тоді, якщо ми виберемося звідси, то я буду все життя жити з калікою, бо я тобі обіцяю: я зламаю кожну кісточку в твоєму тілі…

— Мені вже стає страшно, але… я заінтригований.

Я вже хочу замахнутися на нього, як між сидіннями проходить стюардеса і милим голосом та широкою усмішкою промовляє до мене:

— Пані, прошу, займайте своє місце. Ми за лічені хвилини злітаємо.

— Ви знущаєтеся? Куди?

— Ваше місце під номером чотири.

— І на ньому сидить він, — роздратовано тицяю пальцем на Даніеля.

— Так, пані. Прошу, займіть своє місце, — повторює вона, і в мене просто дар мови відпадає. Куди я, блін, потрапила?

— Вона присяде, — замість мене відповідає Даніель і просто тягне мене на себе, але я вже не пручаюся. — Так, люба?

— Замовкни, — шиплю я, коли він пристібає мене до себе. 

Боже, я що вже в дурдомі? 

— Як ти це зробив? — питаю я після слів пілота, що ми злітаємо. 

Адже мене вже починає трясти, чи від цієї ситуації, чи від того, де вона сталася.

— Ти сказала мені замовкнути.

— Даніель, — ричу я.

— Добре-добре, — усміхається він, і обіймає мене сильніше, змушуючи ледве не понуритися в нього. Потім промовляє мені в вухо: — Наявність авіакомпанії робить великі чудеса, моя люба. Тому якщо ти станеш вдовою, ти теж таке зможеш, — спокійним тоном промовляє він.

— Твоєї? Ти власник цього чортового літака?

— Чому ж так грубо, літак дуже хороший, — усміхається він.

А я так і сиджу з розширеними очима від шоку. Що ж я ще про нього не знаю? 

І так і просиділа, навіть не помітивши, що турбулентність вже пройшла і ми спокійно летимо, та вже можемо розстібати паски безпеки. Але Даніель не квапиться це робити, а я і не виривалася з його рук.

Знову даю йому виграти. Адже куди я від нього ділюся? Я і на твердій землі не можу це зробити, і що вже казати про небо.

Так і сидячи на ньому, я не помітила, як через усі ці переживання провалилася в сон. І не прокинулась я аж поки не пролунав шум і Даніель під мною не зарухався.