Розділ 25

НІКОЛЬ

— Вітаю, вас щось цікавить? — запитує хлопець, ввічливо посміхаючись, в більшості Даніелю, ніж мені. Це дратує. Особливо тоді, коли саме чоловік перетягує на себе розмову та починає керувати всім.

В результаті цього консультант показує нам найкращі обручки за якістю й красою, але точно не за ціною. Яким би небажаним не був цей шлюб, і яким би паскудним характер не мав наречений — важко не затамувати погляд при такій витонченій красі.

— Тобі щось подобається? — несподівано питає Даніель. Я навіть і не помітила, що він наблизився до мене, поки його губи ледве не торкнулися мого вуха.

Різко відхиляюся. Обличчя запалало від близькості, як би я цього не хотіла. Надто чітко я пам’ятаю, що ми нещодавно робили.

— Тобі цікава моя думка? Гадала, ти не питаючи сам вибереш, — промовляю я різко і з образою в голосі.

Даніель лиш здійняв брови на мої слова, і я, подавивши ще декілька «приємних» аргументів, повернула усю увагу до консультанта, маючи намір розмовляти лише з ним і казати, що мені приглянулося.

Примірявши декілька обручок, я так і не змогла визначитися, яка мені сподобалася. Але я не хотіла, аби Даніель думав, що я суперщаслива від якогось камінчика, тому просто кивнула на найпершу. Яка різниця, що носити на пальці?

— Тоді я запаку… — починає консультант, але замовкає, коли Даніель, не звертаючи на нього уваги, промовляє до мене:

— Тобі ж вона не сподобалася.

Дивуюся, що він це так швидко зрозумів, але просто знизую плечима.

— А яка різниця? Це просто одна з прикрас, яка в мене буде…

Схоже, чоловікові не дуже сподобалися мої слова, бо він різко змінюється в обличчі, свердлячи мене поглядом, поки я, бажаючи уникнути його очей, дивлюся на вітрину.

— Це все, що у вас є? — тим часом звертається Даніель до хлопця.

— Перепрошую?

— Чи є щось гідне нашої уваги, крім тих, що ви показали? — твердіше уточнює Даніель, схоже рознервований тим, що не всі вміють читати його думки.

— О-о-о, так… Думаю, я дещо ще можу запропонувати. Але мушу попередити, що ціна на них завищена…

— Мені начхати на ціну. Ви зараз витрачаєте мій час.

Краєм ока бачу, як консультант блідніє, та блиск в очах видає не страх, а невіру. Невіру в те, що сьогодні на його дорозі — світла смуга з товстеньким гаманцем.

А я натомість починаю нервувати. Якщо на те, що він принесе, ціна вища, то… Це скільки взагалі має бути цифр?

Нахмурено стою, спираючись на скляну поверхню, нервово стукаючи пальцем по ній. Непомітно повертаю погляд до Даніеля — і здригаюся, коли зустрічаюся з його. Повітря в мить стає мало.

Рятує чи навпаки губить мене швидке повернення консультанта. Він ставить перед нами велику коробку, яку відразу відкриває. Мої очі стають великими, як п’ять копійок, коли я дивлюся на ряд обручок. Вони ні грама не схожі на ті, що мені показували. Та вони навіть ні на один відсоток не встануть нарівні з ними.

— Ось це ручна робота, кожен екземпляр якої — єдиний, і ви такого не знайдете ніде… — говорить хлопчина, але я не дуже звертаю на це увагу, повністю зосереджена на вмісті коробки.

— Якесь подобається? — питає Даніель, і я мить торможу, але все ж не можу знайти відповіді. Хоча погляд вже декілька разів затримується саме на одному. Даніель, схоже, помічає напрямок такої уваги та киває на те саме кільце.

— Ось це.

— Чудовий вибір, — промовляє консультант, дістає його та простягає мені. Поки я бережно його беру та вдягаю, він починає говорити про нього більше. Та я і цього не вловлюю. Мені вистачає просто дивитися на нього, аби зрозуміти, що воно дійсно особливе. Воно таке витончене, навіть попри те, що камінь на ньому трішки завеликий… але який!

З уривків я зрозуміла, що це бриліант, а скільки каратів — так і не почула.

Але навіть не знаючи, скільки це біле золото, бриліант великий, і якщо сума значно більша за інші…

— Скільки вона коштує? — тихо питаю я в консультанта.

І коли він називає ціну з шістьма цифрами в доларах, у мене аж рот розкривається, і щелепа ледве не валиться. Це надто… Це непристойно дорого навіть для мене, при тому що я виросла не в бідній родині.

— Я… — хриплю, але не встигаю продовжити.

— Беремо, — різко каже Даніель, змушуючи підлогу під моїми ногами здригнутися.