Розділ 16

НІКОЛЬ

Умови Даніеля неможливо було описати просто як «непристойні», адже цей вираз не міг у повній мірі передати ступінь його нахабності та відвертості. В принципі, жодне слово не здатне описати ні його умови, ні мою реакцію на них.

Але попри все я не могла відмовити.

Адже, і справді, як майстерно Даніель підловив мене на слові, що склалося враження, ніби він був вимушений одружитися зі мною. Та й… ці його «практики і теорії» дивним чином заінтригували мене.

— Як і де саме це станеться? — запитую я, обхоплюючи руками чашку чаю і здіймаючи погляд на Даніеля в той момент, коли він відсьорбнув з чашечки каву.

За той час, поки тривала наша розмова, нам привезли чай та випічку до номеру, і ми перемістилися до невеликого прямокутного столика з табуретами із темного дерева.

Як виявилося, Даніель не лише перевдягнувся, а й подбав про перекус. Це було… приємно.

Також це трохи розрядило атмосферу між нами, і періоди мовчання не відчувалися такими різкими, поки ми обоє були зайняті їжею. Та все ж, мовчання і частування не могли тривати довго, тому я вирішила першою його порушити й задати напрямок розмові. Але й тут Даніель спромігся вставити свою лепту.

— Ну, насправді це може статися будь-де, але для першого разу краще, якщо це буде ліжко… або, на крайній випадок, диван, — промовляє чоловік зі звуженими очима та з таким виразом обличчя, наче й не говорить зараз про… те саме.

— Я про розпис! — вигукую я.

Ось і про що я! Варто було мені трішки заспокоїтися, як обличчя знову стало рум’яним, немов спіле яблуко.

— А-а-а, — пролунало з його роззявленого рота, і чоловік ляснув себе по коліну. — Перепрошую. Просто з твоїх уст це питання прозвучало так томно, що мої думки звернули трохи не в той бік.

— Мій голос не був томним, — заперечую обурено, звівши брови.

Та з реакції Даніеля розумію, що він прекрасно побачив моє збентеження і почервонілі щоки.

— Мг, — киває він, ледве стримуючи посмішку.

Потім прочищує горло, ставить чашку на стіл і складає руки в замок на дерев’яній поверхні.

— Гаразд, щодо розпису можеш не перейматися, я сам усе вирішу. Хоча все пройде доволі нетрадиційно, обіцяю, що по поверненню ми зможемо зіграти весілля так, як ти того захочеш.

— А якщо я не захочу? — здіймаю підборіддя. — Тоді зіграємо розлучення?

Чоловік лише хмикає і підпирає руками підборіддя, пронизуючи поглядом.

— Мені ця ідея до вподоби, — раптом відповідає він, дивуючи мене, але лише на мить, бо те, що він додає… — Зіграємо розлучення, а потім палке з’єднання двох тіл… тобто душ.

— Я говорила серйозно, — буркаю я.

— Так і я не жартую, Мишенятко. Ти можеш грати зі мною в будь-що і в будь-які ролі, але завжди будеш при цьому моєю… дружиною.

У цей момент лунає звук відчинених дверей, і до номера заходить Крістіан. Він демонстративно заплющує очі долонею, на вухах у нього великі навушники, з яких навіть до мене долинає гучна музика.

— Ау-у-у! Якщо ваші тіла міцно сплетені, а стогони скликають усіх богів усіх світів, я закликаю вас перервати ваш акт пристрасті заради моєї крихкої психіки! Я даю вам на це тридцять секунд! Я рахую… Оди-и-ин, два-а-а, три-и-и! — кричить Крістіан, стоячи посеред вітальні, дійсно розтягуючи голосно числа.

З мого горла виривається нервовий смішок, коли Даніель з гучним скрипом відсуває стілець і прямує до брата. Той, звісно, нічого не чує через гучну музику і свої вигуки. Я охаю і ще більше розширюю очі, спостерігаючи, як Даніель різко зриває з нього навушники і з розмаху заряджає по вибритій потилиці.

— Дев’яа-а-ауч! Бро, боляче! — Крістіан хапається за голову і корчить таку гримасу болю, що я б повірила, що йому дійсно боляче, якби усмішка яку він не зміг стримати, задля повного артистичного ефекту.

— Скрути свою гармошку, якщо не хочеш, аби я допоміг, — шипить Даніель і кидає в нього навушники, які Крістіан ледве встигає зловити.

— А я що? Я, знаєш, не хочу стати свідком ваших…

— Крістіане! — гаркає Даніель.

Я вже хвилину сиджу нерухомо, спостерігаючи за цією сценою, а після рику Даніеля й узагалі на декілька секунд перестаю дихати. Як же різко змінився цей чоловік. А ще кілька хвилин тому сам поводився як Крістіан.

— Та зрозумів-зрозумів, молодці, що впоралися швидко. Так що, ми виїжджаємо чи ні? — здіймає він брову.

— Ми? — перепитує Даніель, вигинаючи брову.

— Ну так. Я купив білети, — говорить він і здіймає два квитки. — Мені й невістці. Не поїдеш же ти сам.

— Ніколь, я би і сам купив. А ти то куди зібрався?

— Як куди? Додому. Знаєш, засумував за степами, пшеницею і хлібом з горілкою.

— Сіллю, — поправляє він брата, закотивши очі та похитуючи головою. — Здавай обидва квитки, бо ми нікуди не їдемо.

— В сенсі? Як це?

— Ось так. Менше питань, більше діла. Твоя задача, знайти нормальну скромну дівчину, а не повію, і привести її в якості дружки для Ніколь.