Розділ 4

НІКОЛЬ

Простір огорнула тиша, але я знала, що він досі сидить навпроти мене. Відчувала кожним сантиметром шкіри його погляд, який був наче справжнісінький дотик. Тож, я була згода, що сидіти з заплющеними очима, сподіваючись, що він зникне, якщо я не дивитимусь на нього, було дурістю.

— Гхм-гхм, — прочистив горло чоловік, глибоким звуком, від якого враз тіло покрилося тисячами сиротами.

Груди важко здіймалися, і я розуміла, що все ж мушу припинити вдавати з себе дерево. Набравши в легені повітря, я розплющую повіки і здіймаю очі, в секунду натикаючись на його погляд.

Даніель ліниво сидів у кріслі навпроти, уважно розглядаючи мене. Швидкий рух моєї грудної клітки, мабуть, видавав мої емоції. Бо інакше чому він так уважно дивиться саме туди?

Я мовчала, не наважуючись щось сказати. Схоже, Даніель і є той самий чоловік, що забронював усі місця… То… То ми все ж будемо летіти разом?.. О, Боже.

Навіть не хочу думати, як він дізнався, що я тут роблю, якщо зміг викупити всі місця у ВІП-зоні. Але навіщо? Він же сам дав мені вибір — приймати його умови чи ні. Тож чому він тут?..

І раптова думка змусила мене покритися морозом. Невже батько сказав йому, де я? Чи не був його намір допомогти мені просто способом швидше віддати в руки іншому? Мені не хотілося в це вірити, тож поки я не дізнаюся правди, не буду думати завчасно. Все ж Даніель — не остання людина, і якщо він зацікавлений у мені, то міг дізнатися про мій побіг. Але тоді інше питання. Чому він зацікавлений?

— Привіт ще раз. Настільки цікавий журнал, що ти так довго роздумуєш над прочитаним? Чи, можливо, ти так зачиталася, що навіть не зрозуміла, як опинилася в літаку, а не в моїй машині? — промовляє він питання одним повільним потоком слів.

— Як ви тут опинилися? Ви ж наче не збиралися нікуди… — змушую себе хоч щось сказати, а головне — зрозуміти, чи це з допомогою батька він тут.

— Одна спритна Шпилька змусила мене змінити локацію на сто вісімдесят градусів. Але мої плани залишаються незмінними, незалежно від того, де вони здійсняться.

Мороз пробігає по спині, коли він сухо усміхається, ледве помітно нахиляє голову і додає:

— Ти діяла напрочуд швидко, але ти в дечому прорахувалася.  Тікаючи від мене, ти лише сильніше зацікавила і змусила наздогнати тебе…

— Тоді, чому ви Стефу не наздоганяєте? — мій голос надто тихий, але він чудово почув мене, адже на його обличчі з’явилася крива усмішка.

— Тому, що вона — не ти.

Серце сильніше затріпотіло, як крила птахи… Птахи в золотій клітці.

Я відкрила рота, але Даніель перервав мене до того, як я встигла сказати хоч один звук.

— В мене немає бажання говорити про неї. Вона не важлива. Так чому втікаєш? Я настільки моторошний?

— А я повинна стрибати на вас? — виривається з мене скоріше, ніж я встигаю заткнути власний рот.

— Прямо зараз? Я не думав, що ти вже дозріла, — хмикає він і усміхається так, не по-доброму. Можливо, хтось би і впав би на коліна перед ним, але мене лиш сильніше пробиває тремтіння.

— Я… я не про це! — випалюю я, сильніше втискаючись в крісло, хоча чоловік не робить жодного руху в мій бік.

— Хм, шкода… Що ж, так як ми зараз летимо, у нас є ще деякий час, аби ти змінила свою думку.

— Я… я не зміню її. Я не хочу за вас заміж. Чи що там ще… — хитаю я головою.

— Не подобаюсь? — здіймає брову.

— Ні, — занадто швидко відповідаю я і не можу стримати рум’янець, що появився на щоках, коли він пропалює мене в цей момент своїм поглядом.

— Ти не надто відверта…

— Та що вам від мене потрібно? Я не погоджуся ні на що, що ви запропонуєте.

— І не надто зговірлива.

Я ще дивлюсь на нього секунду і повертаю голову до ілюмінатора, аби лише не дивитися на нього. Та дарма, адже розумію, що ми починаємо злітати.

Серце ледве не вирвалося, коли нас труснуло, і я сильніше стиснула підлокітники руками, опустивши голову вниз, замруживши очі. Чорт…

Турбулентність не припинялася, і паніка все більше заповнювала легені. Я чорт забула випити ліки перед польотом через одного чоловіка, від якого тікала, а він і тут мене дістав. Дихати стає все важче і паніка затьмарює розум. От чорт!

— Ніколь, — раптом лунає надто близько голос, і я здригаюся. Здіймаю голову і розумію, що Даніель розстібнув куртку і сидить навпроти мене надто близько, і все це коли салон трясе, і навіть стюардеси пристебнуті… А він ні…