Розділ 2

НІКОЛЬ

Хам!

Лише коли трішки відходжу від ситуації, вибухаю гнівом. Все ж і злитися на нього простіше, коли далеко… В Владенка така владна енергетика, що так і хочеться заскулити й покірно усе виконати. Не дарма має таке прізвище.

Можливо, тому я зараз і виконую все це. В готову каву сиплю дві чайні ложки цукру і дивом стримуюсь, аби замість цукру не всипати солі… Сідниці й щоки досі горять, і я дивом змушую себе пройти назад до кабінету батька з тацею, на якій чай для нього та подвійне еспрессо для подвійного барана.

Заходжу в кабінет, і шкірою пробігають мурашки, як тільки розмова затихає, а всі погляди спрямовані на мене. Особливо один проникливий, що аж за білизною починає зудіти… Брр!

Серце чомусь грохоче у вухах, поки я даю чашку чаю спочатку батькові. Помічаю лише, що він вдячно киває. Але на цьому моя увага на ньому закінчується і повертається до гостя, який здається забув, що він гість. Не проханий гість. Ставлю чашку кави перед Даніелем, демонстративно не дивлячись на нього. Він натомість не відводить від мене погляду, вивчаючи, наче який рідкісний експонат, от-от і трісну під його увагою.

Вже збираюся покидати кабінет, як мене раптом хапають за зап’ястя. Наглі, але сильні та красиві пальці чоловіка. Різко здіймаю свій погляд на нього.

Серце в ту ж мить починає відбивати марш… Боже, ці очі…

— Не квапся йти. Сідай, — приказовим низьким тоном каже він.

Я хмурюся і переводжу погляд на батька.

— Не вплутуй її в це… — говорить тато крізь зімкнуті зуби.

— Якщо твоя дочка сама не хоче знати, що ти в повній дупі, то так… Йди, Ніколь. Не затримую…

І демонстративно відпускає мою руку. Хоча відчуття такі, наче він досі тримає її. Шкіра на тому місці все ще відчуває його гарячий дотик… Важко ковтаю, опускаю погляд і знову дивлюся на батька.

— Батьку, він погрожує тобі через Стефу? — тихо запитую я, намагаючись не звертати увагу на Даніеля.

— Ніко, це не важливо… Ти в це взагалі влізати не маєш…

— Чому ж це? — хмикає чоловік, відкинувшись на спинку крісла, кладе руки в замок. — Хіба Ніколь не хоче допомогти сім’ї? Виправити вчинок твоєї старшої доньки, яку ти запропонував мені в якості запоруки нашої угоди?

— Тоді розкажіть, — різко кажу йому і сідаю на ще одне крісло для відвідувачів навпроти.

— Ніко… — починає батько.

— Тату, я хочу знати, якщо я можу чимось допомогти, — перевожу погляд на нього, а потім повертаю його на Даніеля, коли той все ж заговорив:

— Що ж, якщо ти так цього хочеш… Твоя сестра не просто втекла, зіпсувала майбутнє весілля і наш спільний бізнес, а й поставила під загрозу угоду, яку ми уклали з нею особисто… Твій батько в боргах, і компенсація за розірвання угоди призведе до краху всього… А наскільки я знаю, в нього проблеми з серцем…

— Борги?.. Тату, що він каже?

Але батько не відповідає. Його погляд надто напружений, спрямований лише на Даніеля.

— Не знала? Що ж, тепер знаєш… — знизує плечима Владенко.

— Припиніть тягнути вже. Що ви від нас хочете? Що нам треба зробити? Знайти Стефу чи… — питаю тремтячим голосом, сильніше стискаючи пальці рук, але замовкаю під промовистим поглядом Даніеля.

— Ви, звісно, знайти її можете, але я з нею більше не матиму ніяких відносин, — відповідає він, схиляє голову на бік та мовчить.

Це нервує і шкіру ще сильніше поколює від його уваги.

— Тоді що? — хмурюся я.

Якщо він не хоче мати справу з Стефою, то навіщо він тоді тут?

— Тебе, — коротко каже Даніель, а моє серце вмить падає в п’ятки, коли до мене доходить зовсім прямий сенс його відповіді.

— Мене?.. — мій голос від шоку миттєво понизився.

— Даніелю, — ричить батько…

— Ти не втручайся, Карпе, — різким і владним тоном перебиває він батька.

Погляду не відводить, наче хижак, що дивиться на здобич. А в здобичі зараз серце готове вискочити від такої заяви та такої уваги цього чоловіка.

— Ти правильно все почула, Ніколь. «Ти» — моя умова.