Розділ 1

НІКОЛЬ

— Як втекла? — питаю я, хмурячись.

— А як ще люди тікають? Ногами. Твоя сестра, Ніко, мене добряче підставила, — роздратовано зітхає батько, спираючись руками на робочий стіл.

— Але вона не могла… Стефа ж сама хотіла заміж за цього Владенка… — бурмочу спантеличено.

Ось що-що, а цього від старшої сестрички я точно не очікувала. Стефа довго бігала за тим Даніелем і не спинилася, поки батько не уклав з ним партнерство і не засватав її за нього. Тож не скажу, що це були вимушені заручини, і тому я зовсім не могла зрозуміти, що могло стати причиною, щоб вона втнула таке.

— Схоже, була мало луплена. Дозволяв надто багато… Та нічого, як знайду її — висічу різочкою добряче!

Я здригнулася. Батько рідко піднімав руку, але було таке… Не скажу, що це були побої, скоріше так, як батьки виховують дітей, коли вони не розуміють слів.

Я продовжувала мовчати. Що тут ще сказати?

В цей момент було більше шкода батька, ніж сестру. Не він же просив Стефу ставати нареченою… А тепер — триндець, а не справи.

За секунду батько змінився в обличчі і поклав руку на серце. В цю мить моє забилося гучніше.

— Тату, не переживай так сильно… У тебе ж серце, — змахую руками, підбігаю до нього, обхоплюю руками та намагаюся посадити свого впертого і завжди «сильного» батька в крісло. — Може, давай я тобі щось зроблю? Ммм? Може, чаю?..

— Та… — махнув він рукою, все ж сідаючи в крісло за робочим столом. — Роби, доню. Гірше вже точно не може бути, — фиркає і поплескує долонею по моїй.

Зітхаю і киваю, йду до виходу з кабінету й уже хочу відчинити двері, як вони раптом самі відчиняються, а в наступну мить мене ледве не збивають з ніг.

Роблю різкий крок назад і запинаюся об килим. Відчуваю, що зараз точно впаду і добряче вдарюся м’яким місцем. Але цього не стається…

Охаю в той момент, коли чиїсь руки обхоплюють мене за те саме місце і різким рухом притискають до міцного тіла. Затамовую дихання і шоковано витріщаюся на широкі груди, обтягнуті чорною водолазкою.

Вчепившись у міцний біцепс, я червонію, коли чоловіча рука досі тісно обхоплює мої сідниці. Піднімаю голову і здригаюся від пронизливого темно-карого погляду.

Важко ковтаю, хапаючи привідкритими губами критично недостатній кисень.

— Даніелю! — лунає позаду голос батька, і я здригаюся сильніше, червоніючи від того, що ця ситуація трапилася перед ним. — Негайно відпусти мою доньку.

Даніель усміхається і, з кількома секундами вагань, відпускає мене. Я різко відступаю, намагаючись не похитнутися, і розправляю спідницю сукні.

— Цікаво, Карпе, виходить… Одна втекла, а інша навпаки мчить в мої обійми.

Мої щоки палахкотять, і я відводжу погляд, важко дихаючи.

— Ніко, йди, нам треба поговорити, чаю можеш не приносити… — сухо говорить батько, пронизливо напружено не відводячи погляду від Даніеля.

— Добре, тату… — киваю я, ледве стримуючись, аби не вискочити з кабінету стрімголов.

— Принеси кави, Ніколь, — здригаюся, коли біля самого виходу Даніель зупиняє мене одним лише реченням.

— Моя дочка тобі не прислуга…

— Не думаєш, що після того, що втнула твоя старша донька, ви більше не маєте права голосу?

Я обертаюся, батько хоче щось сказати, та не даю йому це зробити.

— Вам американо чи еспрессо? Або ж лате чи раф? Скільки цукру? Чи, можливо, ви полюбляєте з сіллю і перцем? — бовкаю я, обурена тим, як він говорить з моїм батьком.

Але все ж досі відчуваю цей страх перед цим чоловіком, особливо коли він зустрічається зі мною очима. Бути сміливою, коли він не дивиться, значно простіше…

Брова Даніеля здіймана, а погляд вже зовсім інший. Здивований і більше сфокусований. Наче він вперше по-справжньому звернув на мене увагу. Як на окрему особистість, а не як на людину-фон.

— Який великий перелік меню… — якось зовсім хижо усміхається він, повільно ковзаючи поглядом в низ. — Подвійне еспрессо з двома чайними ложками цукру без гірки. Добре запам’ятай, Шпилько, — чітко каже він, не відриваючи від мене погляду.

Я не відповідаю, перша розвертаюся і виходжу, зачинивши за собою двері.

І не тому що ось така горда. Ні. Бо в мене кінцівки почали труситися, й ще трішки — і впаду прямо йому в ноги. А такого задоволення я йому давати не збираюся… Ніколи.

Вітаю, мої любі, у моїй новинці!

Сподіваюся, вам сподобається історія Ніколь і Даніеля! Буду дуже вдячна за ваші коментарі та вподобайки.

Оновлення виходитимуть зранку шість разів на тиждень.