Розділ четвертий

Я прокинулась від гучного, наполегливого стуку в двері. Другий день поспіль не дають виспатись!

Один погляд, кинутий на годинник, правда, змусив мене буквально злетіти з ліжка. Дев’ята ранку? Це коли б то я так міцно спала!

Стук повторився, цього разу ще більш наполегливий, і я кинулась до дверей, сподіваючись на те, що це не Вікі прийшла видирати мені волосся за свого колишнього. Та ні, в коридорі виявився батько. Він невдоволено скосив очі на мої двері, очевидно, задаючись питанням, з чого б то раптом я зачинялась на замок. Аби дружина його з кислотою в гості не прийшла, а то хто її знає! Хоча, ні, Вікі навряд чи здатна аж на таку гидоту. От збрехати, обманути, обкрутити довкола пальця – це про неї, але я дуже сумнівалась, що вона готова нашкодити мені фізично. Воно ж собі дорожче.

– Щось трапилось? – сонно поцікавилась я, намагаючись зібратись з думками та виглядати відповідно до вибудуваного образа.

– Хотів попередити тебе, – всміхнувся батько, – що сьогодні ми втрьох їдемо на один захід. Надягни вечірню сукню. Макіяж, зачіска… Поїдеш з Вікою до салону.

– Я? Нащо? – вражено перепитала я, але потім згадала, що цей розгублений голос точно не вписується в мій образ. – Тобто… Звісно, я дуже рада можливості кудись вийти, – я ліниво всміхнулась, – але досі ти мене нікуди не водив. Зазвичай лише Вікі. Вона явно буде не в захваті від…

– Мені плювати, як вона на що реагуватиме, – грубо, не приховуючи своє невдоволення, відповів батько. – Якщо її щось не влаштовує, вона може взагалі лишитись вдома. Але ти сьогодні ввечері маєш бути найгарнішою. Тим паче, – він окинув мене вдоволеним поглядом, – тобі й вигадувати для цього нічого не треба, ти в мене красунечка. Просто додай яскравості образу.

Ну так, звісно. І вийди, наче лялька, до якихось незрозумілих людей.

Досі я ніколи не помічала бажання батька активно виводити мене в товариство. Він більшою мірою демонстрував світові свою не надто приємну дружину та плювати хотів на те, що більшість ділових партнерів терпіти не могли Вікі. Мене на подібні заходи не запрошували, хіба що мова йшла про сімейний похід до театру на якусь модну виставу.

– Добре, – спокійно погодилась я, розуміючи, що батька краще не дражнити, так буде простіше втертись йому в довіру. – Салон так салон. А хоч що за захід?

– Невелике свято на честь дня народження доньки Василя Андрійовича, – скривився батько.

– Ти ж не думав туди йти, – здивовано промовила я. – І терпіти не можеш Василя Андрійовича.

Він називав його доньку геть не найкращими словами та переконував мене, що з тією дівчиною мені не те що дружити, а навіть розмовляти не варто. Ми з Іриною були непогано знайомі та навчались в одному університеті, просто на різних курсах, і я не бачила в ній нічого поганого. Принаймні, Іра була не гіршою за всіх інших дітей багатих батьків. Не вживала заборонених речовин, не змінювала чоловіків, як рукавички, хоча і не вела аскетичний образ життя. А ще вона щиро вважала, що батьки поганого не порадять, тому підкорялась їм у питаннях вибору майбутньої професії та кавалера.

Думаю, єдиною причиною, з якої мій батько терпіти не міг Іру, було те, що Василь Андрійович, її батько, не підписав якийсь важливий договір та кинув мого батька на серйозні гроші.

– Я передумав, – промовив тато з таким виглядом, наче тільки ідіотка могла задати таке питання.

– А як же «Павлови ніколи не передумують»? Це ж сімейний девіз, – всміхнулась я, згадуючи дурну затію Вікі довести, що наш рід має якесь відношення до дворянства. Аякже! А в першу чергу сама Вікторія, така дворянка, що далі нікуди.

– Важкі часи вимагають впевнених дій, – скривившись, озвався батько. – На цьому дні народження буде Лавров. Впевнений, що Василь не впустить таку велику рибу.

Он як.

– А що, – я всміхнулась, продовжуючи прикидатись дурепою, – у Олега стільки грошей, що за ним бігають усі бізнесмени, у кого є доньки необхідного віку?

Або хтось просто міряє всіх по собі і думає, що якщо вже він вирішив видати свою доньку за цього чоловіка, то всі інші стануть в чергу.

– І це також, – кивнув батько. – Але нам всім треба один і той же контракт. В одні руки ні я, ні Василь його не витягнемо. Думаю, і Лавров сам також не впорається, але в нього більше ресурсу. Він хоче піти на об’єднання з кимось із нас. І, Стасю, ми маємо зробити все, аби він обрав саме нашу компанію. Крім того, – сальна усмішка змусила мене здригнутись, – мені здалось, що вчора ти була не проти поспілкуватись з ним.

Я здригнулась. О так, не проти. І цей триклятий поцілунок, що досі горів на губах…

– Гаразд, – я спробувала зробити вигляд, що все в повному порядку. – Ну, він симпатичний. І, раз ти вже кажеш, що це так важливо…

– Це угода вартістю в мільйони.

Життя моєї мами цінніше, а ти заради цього і пальцем не ворухнеш.

– Так, звісно ж, я зроблю все так, як ти кажеш, – кивнула я. – адже я йому сподобалась, правда?

– Принаймні, до цього поруч з ним дівчат не було, – підсумував батько. – В тебе є шанс на успіх.

Звісно ж, є. Жодна інша дівчина не допоможе йому помститись Вікі. Крім того, Олег казав, що, доки він не дізнався всю правду про свою колишню, йому було не надто весело.