Розділ другий

Сказати чесно, з вітальні я вискочила, ледь стримуючи повне полегшення зітхання. Хотілось затриматись біля дверей, по-перше, розповісти батьку про те, що якби не я, то зараз його діловий партнер їхав би в лікарню з розбитою головою, а по-друге, почути хоча б уривки розмови – невідомо ж, з якого приводу цей Олег приїхав до тата. Але я подолала це дурне бажання і, не гаючи часу, кинулась вгору сходами.

Якщо батько працює з Лавровим, скоріш за все, він поняття не має, що цей чоловік – колишній його прекрасної Вікі. А раз так, то і дізнаватись йому про це не варто. Але, ігноруючи участь в конфлікті своєї мачухи, як я поясню власний не надто пристойний зовнішній вигляд?

Ні, краще сховатись подалі від батька, привести себе до ладу та показатись на очі діловому партнерові таточка, та й самому татусеві в підходящому вигляді.

Я злетіла вгору сходами і вже заскочила було до кімнати, коли мене наздогнав роздратований голос Вікі.

– А-ну стій!

– Чого тобі? – ледь стримуючись, аби не грюкнути дверима просто у мачухи перед носом, я повернулась до жінки.

– Про що ти з ним там воркувала? – Вікі вчепилась в дверну ручку, наче збиралась якщо що не дати мені зачинити двері. Ну-ну, я б подивилась, що це стерво може мені зробити. І як вона після цього говоритиме з моїм батьком.

– З твоїм колишнім? – всміхнулась я, помітивши, як скривилось обличчя Вікі, варто було тільки згадати при ній статус Олега. – Про справи.

– Про які справи ти, соплячка, можеш говорити з дорослим мужиком? – зашипіла Вікторія.

– Про бізнес, Вікі, – знизала плечима я. – І взагалі… Наскільки я розумію, він татів діловий партнер. Обручки нема. А тато давно натякає мені, що пора б знайти собі нормального чоловіка. З хорошим бізнесом, щоб для тата також була користь. Здається, Олег – чудовий вибір. Батько точно схвалить. І ми, здається, сподобались один одному.

– Що?! – скрикнула Вікі. – Та кому ти, соплячко, можеш сподобатись…

Я не дала договорити, а, скориставшись тимчасовою розгубленістю Вікі, з силою смикнула двері на себе. Повернути ключ, що вже був в замку, виявилось геть не складно, і коли мачуха знову спробувала прорватись до мене в кімнату, вже нічого зробити не змогла. Звідкись з першого поверху долинув вимогливий голос батька, і я зітхнула з полегшенням – тепер мачуха не стане влаштовувати істерику. Принаймні, будь-яка жінка спочатку вияснила б обстановку, розвідала, чи все в порядку і чи знає батько про те, щ Олег ув її чоловіком, а тоді вже обирала б для себе план дій.

А мені треба заспокоїтись та привести себе до ладу. Чим скоріше, тим краще, бо якщо цей Лавров ляпне батькові, що ми з ним розмовляли, то тато буде дуже невдоволеним. Його донька не повинна спілкуватись зі сторонніми чоловіками, тим паче, багатими та здатними впливати на її подальшу долю, в нічній піжамі та халаті.

Відкинувши геть всі дурні думки, я прослизнула до невеликої ванної, що поєднувалась з моєю спальнею. Колись тут була гостьова кімната, тому передбачались всі зручності, аби гості не зіткнулись з господарями будинку десь на підході до душу. Я щиро раділа, що мені віддали саме цю кімнату, а не розфарбовану в усе рожеве стару дитячу, яку тато не поспішав чомусь перебудовувати під хлопчика. Певне, не виходить у них з Вікі хлопчик, ну ніяк.

Я з полегшенням встала під холодні струмені душу, дозволяючи тілові розслабитись, а думкам прийти у відповідність. Прийняти рішення – що може бути простіше! Зараз, доки мене не бачив тато, а в нього нема часу віддавати Федору якісь накази, можна спокійно взяти дорожню сумку та кудись піти. Зв’язатись з мамою, зрештою, попросити в неї поради…

Але що заважає мені набрати її номер тут?

Батько іноді проявляв просто-таки чудеса логіки по відношенню до мами. Плювати на те, що більшість часу я проводила поруч з нею, але в батьковому домі мені заборонялось не тільки згадувати про факт існування мами, а навіть дзвонити їй, аби тільки не засмучувати Вікі. Мені іноді здавалось, що мачуха всерйоз впевнена: її чоловік овдовів, а не просто нахабно позбувся від своєї першої дружини.

Я вибралась з душу, нашвидкоруч витерлась, ввімкнула фен, маючи намір висушити волосся, але думки все одно вперто тікали кудись до Олега, до погляду, що пропалював мене наскрізь, і до тієї смішної пропозиції зустрітись в «Саважі». Правильне місце для багатої татової донечки, чи не так? Шкода, що інша половина мого життя була геть не такою розкішною.

І як мило, що батько цю половину мого існування так вперто ігнорує. Він вміє бути сліпим, коли йому це потрібно.

Зважившись, я все-таки набрала номер, але слухавку мама не підняла. На сьомому гудку я натиснула на миготливу червону кнопку «відбій» і важко зітхнула. Дідько, невже знову?

Здається, в мої плани на цей день доведеться вносити термінові корективи.

Я вдяглась, певне, швидше за солдата, накинула на плечі блакитне пальто, схопила шляпку, що явно злетить з голови десь у місті… але ж я не можу вийти з дому в вигляді, що не влаштовує мого татуся! Схопила сумку та кинулась до виходу, сподіваючись, що не встигну привабити нічию увагу.

Не пощастило.

– Станіславо! – батьківський голос зупинив мене просто біля мети. – Ти вже встала? – звісно, встала, я ж тебе, дурня, викликала з пробіжки! – Це чудово, що ти встигла привести себе до ладу. Хотімо, хочу з деким тебе познайомити.