Розділ 14_2

Макар різко гальмує біля моїх воріт і ми вискакуємо з машини, забравши дітей. Дощ вже трохи вщух, але поки добігаємо до будинку, встигаємо трохи намокнути. Тому перше, що роблю, коли опиняємося у вітальні, це переодягаю дівчат. 

— Ось, Емо, одягни кофтинку Лілі, - знявши з дівчинки модну жилетку, подаю їй стару кофтинку.  

Та крутить носом, але виконує прохання. Макар тим часом допомагає Лілі. Крадькома спостерігаю, як він обережно стягує з неї промоклу та брудну кофтинку, а потім так само обережно засовує ручки у рукава сухого одягу. Він турботливо запитує, чи вона не змерзла, чи її нічого не болить. Мала показує йому подряпані долоні, а він торкається її зап'ястя, схиляє голову та легенько дує. 

Це настільки щемлива сцена, що я на мить завмираю, а серце у грудях стискається від розуміння, що Макар може бути чудовим батьком. 

— Рито, маєш антисептик? Треба промити Лілі подряпини.   

Я й не відразу розумію, що він звертається до мене. Декілька разів розгублено кліпаю і зустрічаюся з його схвильованим поглядом. 

— Так, зараз принесу, - прокашлююсь, бо раптом горло защемило.

Біжу у спальню, знаходжу флакончик антисептика, ватні диски та пластирі. Макар все в мене забирає, садить Лілю на диван, сам стає на коліна перед нею. Починає обробляти їй подряпини, обережно водить ватним диском по долоньках.

Я знову зависаю, не кліпаючи спостерігаю за ними. Батько та дочка гарно ладнають. Між ними відчувається тепло та порозуміння. І чому я раніше цього не помічала? Та зараз я чітко бачу, як Ліля із захопленням дивиться на Макара, як привітно йому усміхається, як дозволяє торкатись поранених долонь. Вона повністю йому довіряє. 

В цю мить мені вперше приходить на думку, що може варто сказати Лілі, хто Макар для неї. Чомусь я впевнена, що вона зрадіє цій новині.

— Піду зроблю всім чаю. Треба зігрітися, - швидко кажу і відвертаюся. - Емо, допоможеш мені.

Дівчинка неохоче плентається за мною. Ми заходимо на кухню, залишивши Макара та Лілю наодинці.

Нехай поспілкуються.

Ставлю чайник на газ, дістаю чашки з шафки, насипаю чаю. Роблю все на автоматі, ловлю себе на думці, що я готова залишити Макара з дочкою. Здається, я готова йому довіритись. 

— Що мені робити? - запитує Ема.

Вона сіла за стіл і спостерігає за моїми діями. Я переводжу погляд на Ему. З вигляду наче звичайна дитина. Але ж яка підступна.

Все зробивши, сідаю навпроти неї.

— Ти краще мені розкажи, - тон мого голосу холодний та суворий. - Навіщо ти викинула ляльку Лілі у кар'єр?

Дівчинка злякано розширює очі, а потім дуже активно качає головою. Робить безневинний вираз обличчя, але я не поведуся на це. Я вже її розкусила.

— Я ж казала, я випадково. Вона випала в мене з рук. Я не хотіла цього, - промовляє тонким голоском.

— І випадково потрапила на урвище? Навіщо ви туди пішли і нічого мені не сказали?

Вони лише знизує плечима.

— Ти повела Лілю туди навмисно?

— Це Ліля туди хотіла йти, - заперечує, бреше прямо в очі.

— Емо, я знаю, що ти бігла першою до кар'єру, а Ліля наздоганяла тебе. Навіщо ти мені брешеш? Ти хоч розумієш, яка біда могла статися сьогодні? Не можна йти, куди заманеться не сказавши дорослим. Ви ще малі. Що ти там хотіла побачити?

Ема хмуриться, дивиться на мене з-під лоба, міцно підтиснувши губи. Вона спирається на спинку крісла і схрещує руки на грудях. Здається, вона не збирається відповідати, але зрештою випалює:

— Я хотіла втекти від Лілі. Щоб вона за мною не йшла. Але вона причепилась як реп’ях. Дістала. Зі своєю лялькою носиться. Бісить мене.

Я вражено дивлюсь на маленьку дівчинку, в якій стільки злості, що аж страшно стає. І чому вона така заздрісна? Адже в неї все є.

— Ти викинула ляльку Лілі, щоб її в неї не було? Навіщо? Ти ж теж таку маєш. Чому ви разом не граєтесь з обома ляльками?

— Бо моя погана. Зламана і гірша за ту, що в Лілі, - викрикує капризно. - А я теж хочу хорошу, нову. Чому дядько Макар подарував ляльку Лілі, а мені ні? 

Бо дядько Макар батько Лілі, а не тобі. Звичайно, я їй цього не кажу. Намагаюсь знайти інші слова, щоб пояснити, що всі дівчатка заслуговують на карну ляльку. 

Як раптом чую голос Сергія у вітальні, а за секунду він влітає до кухні.

— Ти безвідповідальна, дурна курка! - кричить на мене розлючений сусід. - Єдиний раз залишили з тобою нашу дочку, а ти примудрилась її загубити.

Я підскакую з місця і шоковано дивлюсь на нього. Від несподіванки слова застрягають у роті, тому відповісти нічого не можу.

Наступної миті до кухні влітає Макар і стає між мною та Сергієм.

— Та як ти смієш так говорити з Ритою? - говорить він спокійним, але металевим голосом.

А потім штовхає Сергія в плече, відсуваючи від мене якнайдалі.