Розділ 12_1

— Я дуже тобі вдячна. Ти нас виручаєш, - промовляє Катя, відпускаючи руку дочки.

Дівчата зустрічаються посеред вітальні і вже разом біжать до кімнати, де ми з Лілею спимо.

— Облиш. Скільки разів виручала ти мене, - усміхаюсь їй. - Коли плануєте повернутися?

— Можливо, завтра. Святкування триватиме до пізньої ночі, тому ми переночуємо у готелі, - сяє від щастя. - Влаштуємо собі романтичну ніч.

Катя стоїть у моїй вітальні шикарно одягнена і пахне від неї солодкими трішки нудкими парфумами. На ній чорна елегантна сукня нижче колін і з досить глибоким вирізом декольте. На ногах червоні модні туфлі, на нігтях свіжий манікюр, напевно недавно їздила в місто робити. Бо зазвичай вона навіть лаком їх не фарбує. Темне волосся закручене дрібними завитками, на обличчі макіяж, котрий робить її очі великими та виразними.

Такою красивою я її, здається, ще не бачила, або це було дуже давно. Мінус бути домогосподаркою — ти постійно в одному й тому ж домашньому одязі, бо виряджатися особливо немає куди. 

— Правильно робите, - підтримую її. - Коли ви були лише удвох? І ти розвієшся, поспілкуєшся з людьми. Весілля буде дуже велике?

— Здається до ста чоловік. У дорогому ресторані, - очі її виблискують від азарту. - У столиці я ще не гуляла. Цей знайомий Сергія має великі статки. І наречена його не з бідної сім'ї. Гості там будуть непрості і я трішки хвилююсь, чи не матиму вигляд селючки між ними.

Миттєво її обличчя марніє і я беру її за руку в знак підтримки.

— Ти дуже красива, - кажу щиро. - Повеселись там і не звертай ні на кого уваги.

— Постараюсь, - киває і знову усміхається. 

З двору крізь відчинені двері лунає гучний сигнал машини.

— Катю, швидше! - кричить нетерпляче Сергій.

Він чекає її біля моїх воріт, одягнений у дорогий сірий костюм. 

Катя поспішає вийти з будинку, цокаючи підборами по підлозі. 

— Все, бувай, - обертається, махає мені рукою. - І не давай Емі солодкого на ніч.

— Щасливо, - махаю їй у відповідь.

Катя поспішає до свого чоловіка. Він щось незадоволено бурчить їй, сідаючи в машину. Сергій не найприємніша людина, я це знаю, але іноді він перегинає палицю. Думаю, його положення, те, що він сам заробляє, і дружина залежна від нього фінансово, сприяє його паскудному характеру. 

Повертаюсь у будинок і в першу чергу заглядаю до дівчат. Вони сидять на підлозі на м'якому килимку, граються ляльками.

— Може ви хочете їсти? - запитую їх, спершись на варцаб дверей.

— Ні, - одноголосно відповідають і демонстративно мотають головами.

— Якщо щось захочете, кажіть. Я буду у майстерні.

Не знаю, чи вони мене почули, бо зараз якраз йде активна сценка сварки ляльки Барбі з лялькою Кеном.

Жилетка для замовниці майже готова. Залишилося зробити останні штрихи. Тому я вирішую все завершити сьогодні, щоб завтра зайнятися новим замовленням. 

Клієнтів хоч не багато, але іноді спрацьовує сарафанне радіо. І якщо комусь сильно сподобалась моя робота, рекомендація знайомим йде позитивна. 

Ввечері я годую дівчат молочною рисовою кашею. Ліля їсть із задоволенням, додавши ложечку малинового варення. Ема вередує. Відсуває від себе тарілку, демонстративно схрестивши руки на грудях.

— Я не хочу кашу, - бурчить. - Я хочу піцу.

— У мене немає піци, - кажу стримано. Інколи ця дівчинка може вивести за декілька секунд. - Каша корисна. З’їж трішки і потім я дам вам цукерок.

— Ні! - кричить, відштовхуючи тарілку ще далі. - Гидка каша!

Каша хлюпається на стіл і я міцно підтискаю губи, щоб не сказати чогось зайвого. Мовчки прибираю тарілку, виливаю кашу назад у каструлю. Поки це роблю, активно думаю, що мені робити з Емою.

— Що ти тоді будеш їсти? - обертаюсь до дівчинки, намагаюсь говорити спокійно, без емоцій. - Посмажити тобі яєчню?

— Я хочу піцу! - репетує і її обличчя червоніє. - Мама мені готує все, що я забажаю.

— Я не твоя мама, - голос зривається на холодний тон. - І ти їстимеш те, що я даю, або підеш спати голодна. 

— Тоді я піду додому, - каже впевнено.

Вона сповзає зі стільця і, гордо піднявши голову, йде повз мене до дверей. Я першу секунду просто дивлюся, шокована нахабності малої.