Розділ 2_1

— Нарешті Мостові продали свій маєток. Хоч не буде бур'янами заростати, - продовжує говорити Сергій, не звертаючи уваги на те, що повітря між нами раптом наелектризувалось. - Шкода, щоб такий гарний будинок пропадав без господарів. Мостові все одно навряд чи з-за кордону повернуться...

Сусід продовжує ще щось говорити, але його слова для мене суцільний шум. У вухах гепає від гучного серцебиття, мені чомусь стало важко дихати і як би не старалась, погляд прикований до знайомого до болю обличчя. 

Він зовсім не змінився. Ті ж самі аристократичні риси - прямий ніс, тонкі губи, сірі очі, що досліджують мене проникливим поглядом. Лише добавилось мімічних зморшків і декілька сивих волосин, незважаючи на його ще молодий вік.

Що він тут робить?

Навіщо приїхав? 

Невже він навмисно купив будинок поруч з нами?

Але судячи з його подиву на обличчі, думаю, він сам не знав, що я тут живу. 

Шість років тому я вдало втекла. Розчинилась без жодного сліду. 

І можливо він мене навіть не шукав. 

— Сергію, ти їх хоча б познайомив? - з будинку виходить Катя, невисокого зросту і з досить пишними формами. В руках вона тримає тацю з двома чашками наповненими гарячою кавою. - Все говориш без перестану. Представ нашій Риті нового сусіда.

— Ох, звичайно, - на мить ніяковіє Сергій. Зиркає то на мене, то на Макара. - Це Макар, він приїхав зі столиці. Купив будинок Мостових, я вже це казав, - провалюється. - Я люб’язно запропонував Макару ремонтні послуги у будинку. А це Рита. Наша хороша сусідка, живе за дві хати справа.

— Скорочено від Маргарити, - промовляє тихо Макар і протягує мені руку.

— Так, - рухаю занімілими губами, не відводячи від нього очей.

Доводиться докласти зусилля, щоб потиснути його довгі пальці. Роблю це лише для того, щоб не викликало зайвих запитань у сусідів. Хоч Катя, здається, і так якось косо на мене подивляється.

— От і познайомились, - плескає у долоні Сергій і нетерпляче потирає їх. - А тепер прошу Макаре у альтанку. Присядемо, вип'ємо кави та обговоримо основні питання. До речі, альтанку я сам робив, ось цими руками...

— Тримай, Сергію, каву, - каже Катя. Не встигає її чоловік покрутити руками перед очима нового сусіда, як вона вручає йому тацю. Катя дуже не любить, коли її чоловік вихваляється і постійно намагається його вгамувати. - А ми з Ритою підемо у дім.

Якусь мить ще стою не рухаюсь, Макар теж не поспішає йти за Сергієм. Ми продовжуємо дивитись одне на одного, наче зачаровані. І лише коли Катя бере мене за лікоть і тягне за собою, я отямлююсь. Тіло оживає і я швидко перебираю ногами, поспішаючи сховатись від уваги колишнього за металевими дверима. 

— Він тобі сподобався? - запитує Катя, як тільки ми опиняємось всередині. - Гарненький. І молодий.

— Що? Ні, - червонію.

Швидко схиляюсь, вдаю, що роззутись, а насправді ховаю погляд. Здається в очах подруга маже побачити усю правду.

— Я ж не дорікаю, - продовжує вона. - Ти самотня, можеш заглядати на чоловіків. І здається він тебе теж запримітив.

— Тобі здається, - бурмочу сухо. 

Катя розуміє, що тему продовжувати я не хочу, тому замовкає. Кличе дівчат і ті через хвилину вибігають до нас. Одна трішки вища, чорнява, притискає до грудей велику ляльку, яка дуже схожа на справжню дитину. Інша худенька з тендітним личком. Світле хвилясте волосся передалось їй від мене, великі блакитні очі обрамлені пишними віями успадкувала від бабусі, а усмішка - від батька, який дуже рідко усміхається. 

— Мамо, я ще не хочу йти додому, - супиться Ліля, обіймаючи великого м'якого ведмедя. - Ема ще не дала мені погратись з лялькою.

— Іншим разом пограєшся, ти так багато часу тут провела. У тітки Каті дуже багато справ, - протягую до неї руку. - Ходімо.

— Я не проти, якщо вона ще побуде, - говорить спокійно Катя.

Не сумніваюсь. І якби не новий гість, я б залишила дочку ще на деякий час. Але зараз мені треба якнайшвидше її звідси забрати, поки чоловіки сидять в альтанці. Є шанс, що він навіть не помітить Лілі.