Глава 22

Марк

Дзвінок дійсно підняв мені настрій. І водночас здивував. Чесно кажучи майже був певен, що Настя не погодиться зустрітися. По-перше, ми обоє повелися не дуже – вона втекла, а я це дозволив, бо тієї ночі спав, як убитий. А по-друге… Наскільки я зрозумів, вони з тим слизьким типом досі жили під одним дахом. Може до розлучення, а може до розділу майна, не будеш же розпитувати. Настя не хотіла скандалу, мабуть, сподівалася, що її врятують якісь психологічні трюки – ті самі спроби все владнати розмовами. Це тільки звучало красиво. Мене досі теліпало від думки, що Найденко сміє простягати до неї руки, ті синці я б залюбки залишив на його фізіономії!

Єдине, що утримувало – я не був певен, що маю хоч якесь право втручатися. Навіть собі не міг відповісти, як вийшло так, що я оминав всі серйозні стосунки, а тепер потрапив... От і зараз сидів в “Колізеї” та крутив варіанти розбірок з її чоловіком, замість того, щоб насолоджуватись крафтовим безалкогольним.

– Пробач, трохи затрималась!

Настя нарешті з’явилась і я впіймав себе на тому, що не можу відвести від неї погляду. Ба більше – на мене накотило нестримне бажання! Сподівався тільки, що це не написані великими літерами на лобі, бо поруч все-таки була психологиня, не хотілося виглядати в її очах зголоднілим збоченцем.

– Розрулювала особливо складний випадок? – я почекав, поки Настя сіла навпроти, та занурилася у вивчення меню.
– Майже. Намагаюсь врятувати одну пару… Вона тут, він в Італії з іншою.
– І що, тут можна щось вдіяти?!

Я, м'яко кажучи, здивувався, бо взагалі не вірив, що після зради можна повернути стосунки, а тут таке!

– Звичайно! Я майже впевнена, що вони помиряться, у всякому разі він почав дзвонити сам, – спокійно відповіла Настя, відклала меню та подивилась мені в очі. – А ти так дивуєшся, бо не віриш у психологів чи в те, що розбиту чашку можна склеїти?
– А хіба можна? Я б не пробачив і повертати не став, поїхав – забула і живи спокійно! – все це раптом нагадало про те, через що мені самому довелося пройти. Невже на світі були люди, які хотіли знову наступити на ті ж граблі? Дивитись в очі тому, хто брехав і плюнув в душу? Настя помилялася, якби знайшовся якийсь Фрейд, я не тільки на консультацію пішов, а ще й доплатив, аби стерли пам’ять…

Офіціант вчасно підійшов, щоб прийняти замовлення і ми на щастя змінили тему.

– А можна питання? – дещо мені було цікаво дізнатись. – Ти не захотіла в японський ресторан, бо не любиш рибу? Цікавлюсь про всяк випадок, щоб не облажатись наступного разу.
– Рибу люблю, але не таку, як подають японці, – вона відповіла не одразу, а я вже пожалкував, що поліз зі своїми розпитуваннями. Як видно у моєї обраниці теж були власні скелети у шафі. – Хоча… Кажуть вони готують фугу, а вона неймовірно смачна.
– А хіба не отруйна? – я відчув себе двієчником.
– Отруйна. Тому це можуть робити тільки спеціалісти високого класу, в них є свої секрети.
– Я передумав. Може краще тоді смажених бичків?

Настя розсміялася. На щоці у неї була ямочка, а очі спалахнули бешкетними вогниками.

– Було б чудово! Ми з друзями колись їздили на Азов і ловили бичків. Знаєш як? Вони ховаються в трубах, які розкидають вздовж берега у воді, варто потрусити - і готово! Це було захоплююче. Правда на зворотному шляху у нас зламався автобус і довелося всім його штовхати, але то вже інша історія.

Це мене зачепило. Настя правда зовсім не схожа на інших моїх знайомих! Ніхто з них не міг би так відверто розповідати про подібні розваги, всі чомусь вважали за потрібне понтуватись. З нею мені було легко – не треба надягати маску, кидатись грошима, аби справити враження.

– Якщо хочеш, можемо влаштувати собі риболовлю. Поїдемо на вихідні на море, у мене в Одесі є друзі. Обіцяю не тільки наловити бичків, можу навіть пожарити.

Настя ледь помітно зітхнула.

– Дуже привабливо, але ні. Не буду обіцяти скласти тобі компанію.
– Можна запитати чому? – я потягнувся і спіймав її за руку.
– Марку, невже ти думаєш, що ми можемо кудись поїхати отак вдвох і це ніхто не помітить? Новий генеральний раптово поїхав саме в той час. коли псизологиня взяла відпустку за свій рахунок. Хочеш скандалу? Я й так порушую своє головне правило не переступати дружніх відносин.
– Ти робиш мені комплімент, – я повільно погладив її долоню кінчиками пальців. Обручки на руці не було, отже, вона не передумала і дійсно хотіла розлучитися.
– Невже?
– Я хоча б перетнув кордон френдзони, це досягенння.  Пропоную за це випити.
– Хіба що молочний коктейль, – вона м’яко звільнилася – Взагалі то я і алкоголь дві речі несумісні, хоча після корпоратива у тебе, звісно, інша думка.
– Хочеш знати, що я думаю насправді?

Я наче й не пив, а язик розв’язався, бо дуже хотілося побачити знову її посмішку. Не сумну, а таку, як тієї ночі. Солодку, зніжену, щасливу. Настя подивилась на мене крізь опущені вії.

– Трохи страшно, але кажи.
– Я хочу виписати премію тому, хто замовив на корпоратив текілу. Інакше ти ввічливо відправила б мене у піший еротичний похід за спробу до тебе чіплятися, правда ж?
– Не перебільшую, – Настя розсміялася.
– Хочеш сказати не вмію робити компліменти? Чесно кажучи, давно не практикувався.

Вона з докором похитала головою.

– Я тобі не вірю! Ти звичайно не Олег, якого з ранку до ночі оточують жінки, але, як сказала моя подруга, бажаючі готові вишикуватись в чергу.
– А схоже, що мене це цікавить? Ти про мене хибної думки, Настю, бо я сказав правду? Так, я неодружений і дійсно не зовсім готовий пов’язувати себе справжніми стосунками, але це довга історія. До того ж люди змінюються... Може розповім колись іншим разом, запишеш мене на прийом?
– В мене немає дивана, ти забув? – вона ледь помітно підняла куточки губ, а я миттю ухопився за цю випадкову фразу.
– Зате в мене є. Минулого разу ми так і не подивилися кіно, тому запрошення в силі. Я навіть замовлю попкорн…