Глава 20

Настя

Я повернулася додому геть збентежена. Не тому, що дозволила собі слабкість в ліфті, а через власні почуття. Мені подобався Лісовський і це ще, м'яко кажучи, бо крім симпатії було і щось інше – ті самі метелики в животі. Незнайомі для мене. Якби ми тоді опинилися не в ліфті, а наодинці, я не впевнена, що встояла б, бо почувалася поряд з Марком бажаною. Поруч був чоловік, для якого мої відчуття значила чи не більше, ніж його власні і від цього зносило дах. Мені були приємні його дотики, поцілунки, низький тихий голос і особливо бажання захистити від будь-яких негараздів.

Як я тепер могла засуджувати Юрія, якщо сама йому зрадила? Може Поліна давала йому те, чого не могла дати я? Ця думка не давала спокою всю дорогу додому. Такі собі гойдалки: почуття провини, злість на себе, недовіра, бажання піддатися спокусі і все спочатку.

Коли я зачинила за собою двері і кинула на полицю ключі, почувалася виснаженою і хотіла одного – подумати про все наодинці. Я також сподівалася, що Поліна не буде сидіти, склавши руки і вмовить Юру приїхати, але ні. Він майже одразу вийшов до мене назустріч.

– Тебе після того корпоратива тепер затримують на роботі? – слова прозвучали, як звинувачення і всі мої докори сумління одразу розтанули. Перед ким я винна – перед чоловіком-абьюзером, який хоче контролювати кожен мій крок?
– Сьогодні були збори, у нас кадрові заміни, – зовсім мовчати у відповідь я не хотіла, але спробувала уникнути будь-яких подальших розпитувань.

Замість цього зайшла на кухню, влаштувалася зручніше і почала гортати меню в найближчій піцерії. Юра деякий час мовчки стояв поруч, а потім кинув погляд мені через плече.

– Замовляєш їжу додому? Швидко в тебе змінилися звички.
– Ти щось маєш проти? Замов і собі, або сходи в кафе, – він навмисно мене дратував, але я намагалася сприймати це максимально відсторонено.
– Дякую, що підказала, але я завжди думав, що одружені люди їдять домашню їжу. Ти, до речі, теж так вважала, вже не рахуєш свої білки-жири-вуглеводи? Чи тобі начхати на власне здоров’я?

Це було нестерпно. Я наче опинилася в одному домі з абсолютно чужою людиною і не уявляла, як довго таке витримаю.

– Знаєш, в мене був важкий день і я втомилася. Не хочу з тобою сперечатися, але дещо все-таки скажу. Я шкодую! – мене наче хтось підштовхував і тягнув за язика.
– Ти про що? – Юра, мабуть, вирішив, що я спробую випросити пробачення, але на нього чекало розчарування століття.
– Про те, скільки часу віддала кухні, прибиранню та тому, що ти називаєш домашнім затишком! Ти навіть зараз не готовий визнати, що я так само заморююсь і можу просто відпочити, а не стояти над плитою! Може й добре, що у нас з тобою так все сталося… Вибач, піду переодягнуся.

Я не могла знаходитись в компанії чоловіка. Він давив на мене самою присутністю і впевненістю у власній правоті, але я недооцінила Юру. Не знаю, можливо між ним та Поліною дійсно все закінчилося, бо він ніяк не хотів здавати позицій. Коли приїхав кур’єр, Найденко сам відчинив двері, заплатив за мою піцу з грибами та оливками і відніс її на кухню.

– Навіщо ти це робиш? – я стояла на порозі і сподівалась, що хоча б поїсти зможу спокійно.
– Тому що ти не в собі. Мені ще раз сказати, що я жалкую про те, що було у нас з Поліною? Я не святий і не можу відмотати час назад, але ти теж винна. Давай поставимо крапку в цій історії! Не хочеш готувати – не готуй, це зараз не головне.
– Ти ще скажи, що наймеш клінінг! – не знаю, навіщо я завелася. Треба було просто його ігнорувати, але не виходило.

Юра подивися на мене, як на схиблену, це явно читалося в його очах, але відповів не одразу.

– Коли народиться дитина, можливо. Тобі буде важко.

Мене наче різануло по серцю.

– Дитини не буде. Ти мав рацію, це були марні спроби!

Їсти перехотілося. В горлі стояла грудка, але через секунду Юра поклав руку на моє плече.

– Це вже точно чи вони ще не впевнені?

Я озирнулася. На мить навіть здалося, що він справді переймається.

– Чому ти не розповіла?
– А ти здогадуєшся? Хіба це не ти казав, що втомився займатися сексом за розкладом? Що все це дурня і тому в тебе з’явилася Поліна. Тепер ти можеш абсолютно вільно до неї піти, сподіваюсь там твої мрії про сина здійсняться одразу.

Обличчя Найденка змінилося, але я не могла прочитати емоцій, бо в очах стояли сльози. Він не був розчарований, не засмутився, але як мені здалося… злякався? Невже йому вперше спало на думку, що справа не в мені, а це він не може стати батьком?

Я очікувала спалаху гніву. Юрій не довіряв медикам і взагалі вперто не хотів ходити по лікарях, але зараз він якось здувся на очах.

– Значить треба зробити паузу. Досить тобі себе мучити! І взагалі, старий добрий спосіб краще на всякі штучні запліднення. Нам ніхто не заважає спробувати ще.

Я вухам своїм не повірила! Найденко що, не чув мене, не хотів визнавати реальність чи правда думав, що я зараз розплачусь та прийму його пропозицію? “Спробуємо ще?” А ось цього не буде вже ніколи. В мені щось зламалося і не тільки через його зраду, я просто визнала, що Люда мала рацію – у моєї дитини не може бути такого батька.