Глава 18

Марк

Я був певен, що подібні речі не трапляються в реальному житті, але ми дійсно зависли між поверхами. На якусь хвилину запала повна темрява і я почув, як Настя схопила повітря і вчепилася в мою руку. На щастя телефон був у кишені і я швидко увімкнув ліхтарик, так що одну проблему ми вже вирішили.

– Все нормально, – я намагався говорити максимально спокійно, бо побачив в очах Насті страх. – Думаю це якісь перебої зі світлом, зараз все відновлять.
– Я колись так застрягла, – вона дивилась через мож плече кудись в простір, а я продовжував стискати пальці, що миттєво стали холодними. – У нас тоді тільки побудували новий дім, а діти такі діти. Мені було десять. Вирішили покататися на ліфті, я тікала від хлопців і зупинилася між восьмим та дев’ятим поверхом. Тоді від тих малоліток я дізналася, що ліфт може обірватися і впасти вниз.

Нарешті Настя наважилась підвести очі і мені страшенно захотілося її сховати в обіймах.

– Сучасні ліфти не падають, в нових будівлях однозначно. Наш точно захищений на всі сто процентів.
– Звідки ти знаєш?
– В мене інженерна освіта. А щоб ти вже точно не боялася скажу, що кисню нам тут також вистачить надовго. Нічого не бійся.

Настя слабко посміхнулася та звільнила пальці.

– Тепер твоя віра у психологів точно буде дорівнювати нулю. Хто кого повинен заспокоювати…
– Настю, – я навіть зрадів, що ми опинилися тут сам на сам і вона не могла втекти. Такий собі подарунок долі, бо між нами було багато нерозв’язаних питань. – Ти не повинна весь час бути сильною, у всіх є свої страхи. Все нормально. І може це надто самовпевнено прозвучить, але ти тут не сама. Я поруч.
– Це слід так розуміти, що в разі чого ми виліземо через верхній люк? Ще скажи, що ти служив у ПДВ.
– Служив, в разі чого можемо навіть вистрибнути з вікна з парашутом, – я не стримав посмішку. Настя була така беззахисна і водночас намагалася жартувати, може тому, що все-таки мені не довіряла. – Як треба буде я тебе витягну, не сумнівайся

Вона мовчки відкрила сумочку і витягнула пляшку води. Випила кілька ковтків і тільки тоді трохи заспокоїлась.

– Знаєш, я тут дещо згадала. Якщо ти любиш старі фільми, може дивився “Далас”? Там в одні серії брати точно так застрягли в ліфті, але у них з собою був цілий ящик вина. Якогось дуже дорогого. Коротше, поки вони там сиділи, пригадали образи ледь не все життя, поки не помирилися. Ну і вино, звичайно, прикінчили.
– Трясця, про вино я не подумав, – зірвалося з язика. – Але ми можемо це надолужити коли виберемось з халепи. Моя пропозиція щодо побачення в силі. Тепер є ще один привід, відмітимо наш щасливий порятунок.

Тут було надто тісно, телефон, який як так-сяк примостив, з’їхав і світло падало в протилежний куток. Я не міг стриматись і потягнув Настю до себе. Обійняти. Сховати. Вдихнути запах її волосся.

– Марку… – вона спробувала щось заперечити, але пручалася дуже слабко і нарешті поклала руки мені на груди. – Ти користуєшся моментом?
– Так і є, бо ти знову втечеш.
– Послухай, навіщо тобі так ускладнювати собі життя? Ти знаєш мою ситуацію… Це ж все несерйозно?
– А все повинно закінчуватись РАЦСом? Інакше ніяк? – я намагався говорити м’яко, бо бачив в її очах сумнів. У собі в першу чергу і в тому, чи можна зробити щось “недозволене”.
– Я цього не казала!
– Тоді в чому справа? Ми вже переконалися, що зустріч на одну ніч не про нас.
– Ми?!

Я не стримався. Її пухкі губи опинилися так близько, що просто закрив їх поцілунком. Дідько! Кров одразу вдарила не тільки в голову… Ми зробили крок назад, Настя притиснулася спиною до кабіни. Її долоні спочатку щосили впиралися, а потім ослабли, обвили мою шию і вона відповіла на поцілунок по-справжньому. Дозволила відчути її солодкий збуджуючий смак.

Якби зараз клятий ліфт дійсно впав вниз, я б, мабуть, нічого не помітив. Ловив її гаряче дихання, запускаючи пальці в волосся, що розсипалося по спині, аж поки ми обоє не відчули легкий поштовх.

– Марку… відпусти, – Настя оговталась першою.

Світло спалахнуло так несподівано, що довелося примружити очі, а коли я знову перехопив її поглядом, вона вже повертала зачісці колишній вигляд. Все полетіло шкереберть за якісь кілька хвилин, але упускати свій шанс я тепер не мав права.

– Як я й думав, нас врятували…
– Вчасно, – Настя на мене не дивилася.
– Я б так не сказав, бо ще не встиг уточнити – то ми зустрінемося? З мене є вино.

Настя промовчала, наче намагалася боротися з собою і тільки коли двері роз’їхалися, я почув:“ Можливо”