Глава 16.1

Марк

Я проводив Настю очима до дверей з єдиною думкою: чим вона так мене зачепила? Може саме тим, що не хотіла продовження? Це було щось нове в моїх стосунках з жінками, щоб на ранок я виявив пусте ліжко. Довелося навіть між іншим розпитати про нашу психологиню і тут я взагалі розгубив всі козирі. Заміжня, пунктуальна, дружня до людей, без єдиної темної плями на репутації. Як взагалі ми опинилися тієї ночі вдвох – загадка! Може саме попри це мені хотілося продовження, настільки, що коли вона вранці забігла в конференц-зал, забув, що хотів сказати підлеглим. Маячня якась.

– Ти мене слухаєш? – Зоя схилилась над столом, так щоб в поле зору потрапило глибоке декольте і її пишні форми. Дуже спокусливі, але я миттєво згадав Олега. Його закидони, які він робив Насті і впевненість, що жіноча краса в його руках. З моєю помічницею, схоже так і було, і вона відверто собою пишалася.
– Так… – я потер скроні і зустрів її невдоволений погляд. – Слухаю, що там з договорами?
– Та біс з ними, я хвилююся за нового директора, – вона присіла на краєчок стола. Спідниця при цьому наче ненавмисно трохи задралася і я помітив край панчохи. – Тебе що, мучать докори сумління через те, що треба скоротити штат?
– Звідки такі ідеї?
– А для чого ще запрошувати нашу незамінну пані Найденко. Я подумала… власне весь час дивуюсь, навіщо нам в клініці психолог, щоб розбирати дитячі травми? Чи ти дійсно віриш, що шлюб розвалюється тому, що тато з матусею колись сварилися і він ходив наліво?
– А так не буває?

Мені здалося, що Зоя все це вигадує на ходу, щоб насолити Насті. Невже вона мала рацію і в клініці вже поповзли плітки? Швидко. Або моя помічниця просто була дуже спостережливою і помітила надмірну увагу до суперниці.

– Знаєш як буває найчастіше? – Зоя понизила голос і нахилилася до мене. – Чоловік приходить додому і його зустрічає запах котлет та дружина в халаті. І так щодня. А всі розмови — лише про погану поведінку дітей, ремонт чи виплату іпотеки. Тобі б не набридло?
– Не знаю, в мене недостатньо досвіду.
– Ось бачиш! Я вже мовчу про тих, кому сивина в бороду! Вони знаходять когось вдвічі молодшого і запалюють так, що ліжко ледь витримує!
– Зою, – мені довелося трохи зменшити її запал. – Тема цікава, але зараз трохи недоречна. Ти казала, у нас справи горять, я правильно зрозумів?

Мене зустрів здивований погляд, наче я обірвав  промову. Зоя підвелася і обійшла стіл, щоб сісти навпроти, але тепер заговорила зовсім іншим тоном. Ображеним і трохи холодним, щоб показати мені своє ставлення.

– Так. Там в папці папери, які треба сьогодні підписати. Я потім віддам у відділ кадрів.
– Я сьогодні планував зазирнути до них, тому віднесу сам. Дякую, не буду тебе затримувати.
– Добре, Марку Віталійовичу, зрозуміла. Ти ж не любиш змішувати роботу та дружні стосунки, то може якось знайдемо час поговорити? Без зайвих вух… – Зоя ображалася рівно хвилину і нову перетворилася на лагідну кішечку. – Якщо тільки ви не надумали мене звільнити.
– Таке мені на думку на спадало.
– От і добре, то я чекатиму. Вдалого початку дня, тримай тут всіх у залізній рукавиці!

Зоя посміхнулася і нарешті пішла, зачинивши за собою двері, а я одразу подумав про інше. Не знаю, як нудне сімейне життя, а от відверті спроби затягнути у ліжко мене не заводили. У виконанні Зої точно, і моїй помічниці треба буде м’яко дати це зрозуміти.