Глава 16

– Що це? – Марк аж зубами скрипнув, побачивши сліди на руці. – Твій чоловік? Настю, скажи мені, хто це зробив, я з ним особисто розберуся!
– Не треба, – мені ще ніколи не було так соромно. Лісовський, який знає мене один день, готовий був захищати від того, з ким я прожила п’ять років. Мріяла про те, щоб разом зустріти старість, хотіла спільних дітей… – Це після того випадку біля “Арсеналу”.
– Напад ревнощів? Через нього ти втекла і не сказала мені ні слова? А я вже подумав, що виявився настільки поганим коханцем.

В мене спалахнули щоки. От чого я точно не очікувала, так це необхідності виправдовуватись і казати, що досі згадую ту ніч.

– Ти не міг такого подумати…
– Чому? – Марк виглядав досить серйозним. – Ти пішла і не залишила навіть номера телефона.
– Я думала так буде краще.

Це була правда. На власному досвіді я не перевіряла, але добре запам’ятала, що розповідала мені одна розлучена подруга. Про те, як на ранок поводився її партнер на одну ніч. Ті холодні пельмені, залишки вина та його кислу фізіономію. Нікому не побажаєш.

– Неправильно думала, – Лісовський відкинувся на спинку крісла, але продовжував спалювати мене очима.
– Марк, я заміжня, у всякому разі поки що! На жаль, у нас не розлучають за один день, щоб можна було отак поставити крапку. – я не знала, як йому все пояснити. — І взагалі, я вдячна тобі на наше чудове побачення, але стосунки без обов’язків, навіть найкращі … це поза моїми правилами. Тим більше тепер, коли я твоя підлегла!
– Невже? Вперше чую про подібні правила, хто тобі це сказав?
– Нічого не треба казати, в колективі таке не приховаєш! Не хочу, щоб про нас пліткували, а мені перемивали кістки.
– Це єдина причина? Бо я збирався запросити вас, Анастасіє Вікторівна, повечеряти разом, раз вже Попелюшка знайшлася. Наприклад завтра. Може тоді мені дадуть шанс виправитися, бо я теж не фанат зустрічей на одну ніч.

Я відкрила рота, щоб вигадати якусь причину для відмови, але якраз тепер у двері постукали.

– Так, – відгукнувся він абсолютно буденним тоном. Просто ідеальний агент 007, якого не впіймаєш на гарячому.
– Марку Анатолійовичу, вибачте, я на хвилину, треба поставити підпис!

Кабінет заповнився густим ароматом парфуму і до стола пропливла Зоя. В руках тримала якісь папери і я одразу підвелася, щоб звільнити місце.

– Отже, я чекаю відповіді до кінця робочого дня, – промовив Марк і одразу перемикнувся на нову відвідувачку. – Що там у нас?

Зоя, здається, ледь не звернула собі шию і заклякло мовчала, аж поки я не вийшла за двері. Ось тепер точно підуть плітки! Я озирнулася. Люда вже була на своєму секретарському місці й одразу мене підізвала.

– Мене викликали в бухгалтерію, треба ж такому! Що Лісовський?! – вона кивнула в бік дверей і округлила очі. – Я намагалася цю гадюку затримати, але їй припекло просто зараз свої договори підписати.
– Повернув мені сережку, яку я у нього загубила, – я вирішила не вдаватись у подробиці.
– І? Це все?!
– А що ще? Побажав вдалого робочого дня. До речі, мені вже правда треба йти, не хочу, щоб під зачиненим кабінетом чекали.
– Настю, щось ти недомовляєш. Він попросив мовчати про ваше рандеву? Прикинувся шлангом, наче нічого не було, чи навпаки? Скажи вже, бо мене розірве від цікавості!
– Та нічого казати, не вигадуй, будь ласка!

Я просто втекла, скориставшись появою ще одного колеги і видихнула тільки по дорозі у свій кабінет. Уявляю, як би відреагувала Люда, якби почула, що мене запросили на побачення. І що я не збираюсь на нього йти, бо не готова до нових стосунків. Та й взагалі не знаю, коли буду готова.