Глава 8.1

Марк

Я згадав наш з Настею танець. Весь час хотілося обійняти її тісніше, навіть поцілувати і б зарікся, що вона відчувала те саме. Просто була надто правильною. 

Зоя видала якийсь недолугий жарт і змусив себе посміятися, а сам поки відшукав очима свою маленьку втікачку. Зараз вона була за дальнім столиком, одна і тримала в руках телефон. Точно отримала звістку від того козла, може ще й з погрозами. 

Я повернув склянку з непочатим напоєм назад до стійки. 

– Пробач, Зою, я дещо згадав. Залишу тебе ненадовго!

– Негідник, – вона похитала головою. – Я сподівалась ти мене запросиш потанцювати…

– А що, не вистачає партнерів? Моя королево, дозвольте тоді я вас запрошу!

Олег з’явився дуже вчасно і судячи з вигляду був вже настільки хоробрим, щоб позалицятися до родички боса. На мене він поглянув з мстивим задоволенням, наче увів здобич у мисливця, на що Зоя лише розвела руками.

– Перепрошую, пане Лісовський. Іншим разом!

Я видихнув з полегшенням. Не любив робити жінкам боляче, але іноді доводилось, коли хтось так відверто добивалися близькості. Дякувати Олегу, хоч раз у своєму житті він зробив добру справу і звільнив мене від такого неприємного обв’язку. 

Я покрокував через зал, обходячи столики, аж поки не опинився біля Насті. Вона щось швидко барила на телефоні, стиснувши губи в одну смужку. Те, що я поруч навіть не помітила, то ж думаю я мав рацію – відповідали чоловіку. 

– Тут вільно? – я відсунув стілець і сів поруч. – Ні на кого не чекаєш?

– Марку, – вона наче прокинулася і підвела очі. Неймовірні, мені здалося зелені, ніколи не бачив такого відтінку. – Звичайно, вільно, а я думала тебе вже вкрали!

– Я встиг втекти з галери.

Вона посміхнулася. Трохи сумно, але все-таки покинула писати тому недоумку і поклала телефон на стіл. 

– Я теж збираюся втекти. Думаю ніхто особливо не постраждає, якщо я піду.

– Сама? – ще щось вигадувати для відмазки я не став. – Можна побути охоронцем і тебе проводити? 

Вона підвела погляд. в якому було відверте здивування. 

– Марку, я заміжня. 

– Я бачив, – по серцю наче пошкребло. коли згадав її чоловіка. – Обіцяю, що напрошуватись на філіжанку кави не буду, просто хочу знати, що з тобою все гаразд. Якщо хочеш – підемо пішки, ти давно гуляла нічним містом?

– Ти серйозно? 

– Цілком. То згодна? Тоді я піду відрапортую босу, а потім покажу тобі сузір’я Оріона, сьогодні безхмарна ніч…