Глава 8

Марк

Давно мені не доводилось грати в супергероя, але коли ми повернулися до клуба руки все ще чесалися. Не міг собі відповісти, чому мене все це так зачепило за живе? Я майже не знав Настю, просто випадкова знайома, не більше того, але її хотілося захистити. Спочатку від того нахаби Олега, тепер від чоловіка. Чоловік… То вона заміжня за цим непотребом! Доводилось бачити подібних – ревнує до кожного стовпа і намагається контролювати. Поруч з ним Настя виглядала розгубленою дівчинкою, та й взагалі здавалася мені занадто поступливою і терплячою на фоні тутешніх “гієн”.

– Ти, мабуть, зараз думаєш, як вийшло, що сімейний психолог має такий щасливий шлюб? – вона наче прочитала думки. 

– Це не моя справа, не треба зараз виправдовуватись.

– Я такого не обирала, – Настя дивилась кудись за моє плече. – І до того ж лікарі, скажімо, теж хворіють. А деякі ще й мають шкідливі звички і зайву вагу.

Меня здалося, що в неї блищать очі, наче вона дуже старається приховати сльози.

– Настю, – я взяв її за руку, відчуваючи бажання обійняти. Приїхали, такого зі мною зі студентських років не траплялося!

– Все нормально! 

– Зовсім ні! Ти не повинна таке терпіти, байдуже, що там між вами сталося. Якщо тобі потрібна підтримка, просто скажи. 

– Викличеш Найденка на дуель? – Настя посміхнулася крізь сльози і забрала руку. – Дякую, але в цьому немає потреби. Я вже поставила крапку в нашій сумній історії, нічого особливого, зараз кожна третя пара розлучається, та й взагалі… Ти ж відпочити сюди прийшов? Не хочу нікому зіпсувати вечір…

Я вже відкрив рота, щоб переконати її викинути все це з голови, коли почув, як до мене звертаються. Довелося відвернутися, бо назустріч поспішала інша моя колега з широкою посмішкою на губах.

– Нарешті знайшла вас, пане Лісовський! Про тебе вже питали, десь зник, поки начальство обговорює нові проєкти. 

Зоя розсміялася. От вона точно не страждала від комплексу неповноцінності і скільки я її знав любила розпустити пір’ячко. Взагалі то ми були добре знайомі, тому  я просто їй підіграв.

– Ти ж знаєш, у мене принцип – працювати тільки в робочий час. Він же так і називається – робочий!

– От тому ти досі ходиш у виконавчих директорах, – Зоя обвила мій лікоть рукою і притулилась боком. Просто зразок спокусливої жінки, яка звикла купатися в чоловічій увазі. – А, між іншим, Лісовський, у тебе такі мізки, що багато кому даси фору. Це несправедливо!

– Обіцяю, що спробую виправитися, – я слухав через слово, бо загубив Настю в натовпі і побоювався, що вона піде по-англійськи.

– Вдам, що повірила, – Зоя поклала руку на моє плече і зазирнула в очі. – Пригостиш дівчину, а то всі пішли палити і обговорювати власні імперські плани!

Я подивився в очі приятельці. Сестра власника компанії не вперше робила спробу підступитися трохи ближче. Не через нестачу чоловіків у своєму оточенні, а тому що їй хотілося продовження. Гроші і генетика зробили її дуже привабливою, але для мене роман такого рівня був надто ризикованим. Та й взагалі я не вітав стосунки на службі. 

– Ось бачиш, виходить не так погано, що я не в спільному човні. Можу приділити увагу прекрасній дамі.

Вона щось промуркотіла задоволеним голосом і ми пішли просто до барної стійки, де Зоя обрала рожевий джин і розговорилася ще більше. Я краєм вуха слухав, що вона готова ненав’язливо натякнути, аби саме мене мене відправили для обміну досвідом до Іспанії. Що вона сама давно не була на Коста Бланці, а попереду ті противні осінні дощі і колотнеча. 

Свій напій я тільки потримав в руках, бо голова була зайнята іншим. Мене цікавило, як взагалі Настя могла потрапити в такий колектив? Вона ж як інопланетянка серед своїх колег. Важко було уявити, що вона легковажно теревенить з такою як Зоя, бо про що вони могли б говорити? 

Я себе осмикнув. Точно клієнт психолога, всім відомо – цікавить нове або недоступне, а тут було і те, і інше. А на додачу фізичний потяг.

***

Я згадав наш з Настею танець. Весь час хотілося обійняти її тісніше, навіть поцілувати і б зарікся, що вона відчувала те саме. Просто була надто правильною. 

Зоя видала якийсь недолугий жарт і змусив себе посміятися, а сам поки відшукав очима свою маленьку втікачку. Зараз вона була за дальнім столиком, одна і тримала в руках телефон. Точно отримала звістку від того козла, може ще й з погрозами. 

Я повернув склянку з непочатим напоєм назад до стійки. 

– Пробач, Зою, я дещо згадав. Залишу тебе ненадовго!

– Негідник, – вона похитала головою. – Я сподівалась ти мене запросиш потанцювати…

– А що, не вистачає партнерів? Моя королево, дозвольте тоді я вас запрошу!

Олег з’явився дуже вчасно і судячи з вигляду був вже настільки хоробрим, щоб позалицятися до родички боса. На мене він поглянув з мстивим задоволенням, наче увів здобич у мисливця, на що Зоя лише розвела руками.

– Перепрошую, пане Лісовський. Іншим разом!

Я видихнув з полегшенням. Не любив робити жінкам боляче, але іноді доводилось, коли хтось так відверто добивалися близькості. Дякувати Олегу, хоч раз у своєму житті він зробив добру справу і звільнив мене від такого неприємного обв’язку. 

Я покрокував через зал, обходячи столики, аж поки не опинився біля Насті. Вона щось швидко барила на телефоні, стиснувши губи в одну смужку. Те, що я поруч навіть не помітила, то ж думаю я мав рацію – відповідали чоловіку. 

– Тут вільно? – я відсунув стілець і сів поруч. – Ні на кого не чекаєш?

– Марку, – вона наче прокинулася і підвела очі. Неймовірні, мені здалося зелені, ніколи не бачив такого відтінку. – Звичайно, вільно, а я думала тебе вже вкрали!

– Я встиг втекти з галери.

Вона посміхнулася. Трохи сумно, але все-таки покинула писати тому недоумку і поклала телефон на стіл. 

– Я теж збираюся втекти. Думаю ніхто особливо не постраждає, якщо я піду.

– Сама? – ще щось вигадувати для відмазки я не став. – Можна побути охоронцем і тебе проводити?