Глава 7

Настя

Цей танець з Марком змусив випасти з реальності. Не хотілося покидати надійні обійми, наче вони могли врятувати від гіркої дійсності. Я не могла розібратись з тим, що відчуваю до Лісовського –  не кохання з першого погляду, але він мені подобався і навіть більше того. Люда, я знаю, точно б скористалася б такою можливістю і закрутила роман, щоб помститися чоловіку, але я не могла. Потім довелося б страшенно про це пожалкувати, бо ця мара завтра зійде, а почуття провини залишиться. Може Юрій так і чинив, тепер я і цьому б не здивувалася, але між мною та Марком не могло бути нічого крім легкого флірту. 

Коли пісня закінчилася, я потроху звільнилася з його обіймів.

– Дякую за танець. Піду чогось вип’ю, тут така задуха, – це була відмазка і спроба повернути собі розум, поки він остаточно не штовхнув мене на якийсь божевільний вчинок.

– Може тоді вийдемо подихаємо повітрям? Я теж не фанат клубних вечірок.

– Чому б ні, – ідея мені справді сподобалась. – Але раптом що – я не палю і не переношу запаху диму. З дитинства.

Не знаю, для чого я сказала йому про свою слабкість. Адже правило першого побачення, яке сама озвучувала іншим жінкам – не розпитувати і не розповідати про фінанси та здоров’я! 

– Я теж не палю. Кинув років десять тому, коли брав участь у змаганнях з тенісу.  

– Отакої! – я просто розвела руками. – У тебе ще й шкідливих звичок немає? Треба бути обережною! Ще нападуть жінки, які полюють за ідеальним чоловіком.

– А я думав ідеал володіє нафтовою платформою, або, як мінімум мережею ювелірних салонів, – Лісовський все знову перевів на жарт та рушив за мною довгим коридором до виходу. Ми перетнулись з кількома моїми колегами, але всі були надто зайняті, щоб звертати на нас увагу.

– Ще одна помилка, запевняю тебе, як людина, яка точно знає забаганки жінок! Мішок грошей не завжди на першому  місці.

Я дозволила йому бути джентльменом на всі сто, пропустити мене вперед та притримати важкі вхідні двері.  На вулиці було дійсно свіжо, навіть прохолодно і я склала на грудях руки, щоб не змерзнути. Марк відреагував одразу – зняв піджак і накинув мені на плечі. Важкий, теплий, такий затишний… 

– Дякую, не варто було!

– Варто! Якщо ти застудишся, я буду винний, – спокійно відповів він, та запахнув піджак так, що наче я була дитиною в дорослому одязі.

– А сам? – я перехопила його погляд.

– А я можу спокійно взимку пірнути в проруб. 

– Все! – я не витримала і розсміялася. – Ти ще й моржуєш, а не тільки займаєшся спортом? Навіть не знаю, що сказати, таке буває насправді? 

– Ну, це трохи перебільшення. Я не такий вже й спортсмен, на це банально не вистачає часу. 

– А як же дозвілля? – мені було цікаво про нього дізнатися більше. Наче на справжньому побаченні, де трапився принц на білому коні. 

– Як у всіх.

Він не закінчив розповідь, бо просто до “Арсеналу” під’їхало авто і зупинилося майже біля сходів. Я впізнала номери. Серце впало, такого я не очікувала, а коли дверцята відчинилися, то взагалі відступила з бажанням негайно втекти. 

Навіщо Юрій приїхав, незрозуміло, але він мав такий вигляд, що я не сумнівалася – на цьому мій відпочинок на корпоративі закінчиться. Чоловік на мить застиг біля машини, коли ми побачили одне одного. Його губи смикнулись, а наступної миті він вже рушив до нас і швидко здолав сходи.

– Я закінчив з контрактом, – Юрій звертався до мене, але чомусь свердлив очима Лісовського. — Трохи запізнився. Підіймемося?

Я зробила рух плечима, щоб зняти чужий одяг і сподівалася, що Марку вистачить такту залишити нас вдвох, але він і на крок не зрушив з місця. Навпаки, притримав свій піджак і повернув на місце. Я здивовано озирнулася і побачила, що він виглядає так само спокійно, як хвилину тому. Справжній покер фейс!

– Як це розуміти? – Юрій засунув руки в кишені і перевів погляд з мене на Марка.

– Я на тебе не чекала, – я насилу підібрала досить переконливі слова. – Ми, здається, все вже вирішили. 

– Хочеш сказати ти вирішила? Пішли поговоримо!

Юрій схопив мене за руку і потягнув до себе. Я ніколи його таким не бачила, може саме тому, що не давала приводу для ревнощів, але він наче оскаженів. 

– Відпусти, мені боляче! – я спробувала вивільнитися.

– Руки прибрав!

Голос Лісовського змусив Юрія зупинитися. Найденко від несподіванки дійсно розтиснув пальці, а я потерла зап’ясток. 

– Не втручайся, це наша справа! – процідив він крізь зуби. 

– Вже ні. Не думаю, що в моїй присутності хтось буде так поводитись з жінкою, – Марк підійшов ближче та відсторонив мене, так що я майже сховалася за його спиною. – У нас тут професійне свято, запрошення є?

– Яке запрошення? – Юрій оторопів. – Це моя дружина!

– Отже, немає! – Лісовський пропустив його фразу повз вуха. – Анастасіє, повернімось до зали, я попереджу охорону, – він легко поклав руку мені на плече, не зводячи очей з розлюченого Найденка. – Не раджу лізти на рожон і тим більше розпускати руки. До побачення!