Глава 6

Юрій

Все пішло через одне місце! Я навіть смаку тих клятих ролів не відчував. В голові крутилося лише одне – як Настя про все дізналася? Це просто якийсь сюр. 

– Любий, ти ще тут? – Поліна похитала пустою чаркою. – Про що ти думаєш?

– А як ти гадаєш?

– Ну послухай! – вона ледь не закотила очі під стелю, а потім поклала на мою руку маленьку долоню. Тонкі пальці з ідеальним манікюром, які мені так подобались. – Твоя дружина все б одно дізналася, а так тобі більше не треба нічого пояснювати!

– Але ж не таким чином!

– Ти про людей? – Поля недбало повела підборіддям в бік сусідніх столиків. – Знайшов на кого звертати увагу! Вони нічого не помітили, а якщо й помітили, то про все давно забули. Все ж обійшлося без скандалу, а ти так чи інакше збирався все сказати. Збирався чи ні? 

Поліна так уважно на мене подивилася, наче хотіла наскрізь просвітити. 

– Звичайно, але я не можу дечого зрозуміти. Схоже Настя і так все знала, у всякому разі з тобою вона знайома, не хоче сказати звідки?

Я не хотів у таке вірити, бо все дуже нагадувало дешевий серіал, де коханка приходить до дружини, щоб відкрити очі на правду. Не могла ж Поліна до такого додуматись? У відповідь на моє запитання вона знітилася, але ненадовго. Спокійно витримала погляд, навіть очей не відвела. 

– Гадки не маю! Прослідкувала, чи якісь доброзичливці наспівали на вухо, яка різниця? Давай краще вип’ємо за нас і за наше майбутнє! Повірити не можу, тобі сьогодні не треба нікуди йти, зможеш залишитись зі мною, – задоволено промуркотіла Поля з солодкою посмішкою – Не будемо поспішати. 

Її ніжка торкнулася моєї під столом і грайливо ковзнула вгору. Маленька гра, щоб розпалити уяву та бажання, але зараз мені було не до цього. Дечого Поліна не знала, а те, що ми спалилися могло мати куди гірші наслідки, ніж розлучення. 

Я ледь не заскреготів зубами. Недооцінив Настю, це точно, вона завжди була такою спокійною, помішаною лише на одному – на бажанні народити дитину. Може якби у нас був син, до цього б і не дійшло, але… Я дійсно хотів піти, та тільки не зараз! І дуже побоювався, що у приступі відчаю вона зателефонує брату і все розповість. Пожаліється, а він, звичайно, стане на її бік. Я зрадник, а вона нещасна покинута жінка. І гроші, які брав в “кредит” у родича доведеться негайно повертати. Немаленькі, а в мене їх не було. Повівся на ту пропозицію і вклався в недобудову, а справи тепер майже не рухались!

Я потягнувся до телефона. Від Насті ні звука, і зв’язку з нею немає – отже, не хоче нічого чути. Може навіть речі збирає. 

– Вибач, сьогодні не вийде, – нарешті відповів я Полі, думаючи про те, в якій дурній ситуації опинився! 

– Чому? Тільки не кажи, що поїдеш миритися!

– Не вигадуй, просто несподівано надійшло повідомлення від партнерів. Тут поганий зв’язок, пізніше зателефоную, але треба сьогодні зустрітися.

– Але ж ми стільки планували цей вечір, – Поліна заговорила зовсім іншим тоном, ображеним, наче маленька дитина. –  Ти мене ще кохаєш?

– Звичайно. І у нас все життя попереду, – бовкнув я перше, що спало на думку. – Але зараз давай відвезу тебе додому. Як тільки розберуся зі справами – приїду. 

Я поцілував її пальці і покликав офіціанта. Треба було розрахуватися і спробувати все владнати, поки не пізно. І так час збігав дуже швидко. Поки нам упакували оплачені солодощі, поки Поля привела себе до ладу, щоб сісти в машину. Вона досі ображено мовчала, лише коли я відчинив врерцята і притягнув до себе, щоб поцілувати, трохи розтанула.

– Ти ж точно приїдеш? – Поліна притулилася щокою – Я чекатиму. 

– Приїду.

Я дочекався, поки за нею зачиняться двері під’їзду і стрибнув за кермо. По дорозі вигадував, що казатиму Насті, аж поки не опинився біля власного дому і не побачив темні вікна. Дідько! Як я міг забути, Настя ж збиралась на той дурнуватий корпоратив! Невже поїхала сама? Від цього наче кішки почали шкребти душу. Не через ревнощі, бо я ніколи б не повірив, що вона здатна на зраду, поки ми офіційно одружені, але…  Швидко ж вона поставила крапку! Якщо хотіла показати, яка незалежна, то дуже поспішила, бо я цього так не залишу!