Глава 5

– Все нормально? 

Я якось не помітила, коли ми з Марком перемістилися до імпровізованого бару. Все вийшло само собою, він перевів розмову з Олегом на жарт, а наш зверхній “деміург” швидко забув про конфлікт. 

– Звичайно. Не всі люди на світі тактовні, медики взагалі брутальні, як мені казали. Тому до Олега Віталійовича в мене претензій немає, хоча за підтримку все одно дякую, 

Мені дійсно було приємно. Подобався і низький рівний голос Лісовського, і уважність, і навіть зовнішність, хоча я завжди казала, що це не головне. Не часто можна було побачити бізнесмена у віці біля тридцяти в такій чудовій фізичній формі. Підтягнутого і без пивного живота. 

Він промовчав у відповідь, тому я продовжила, щоб не залишилось ніяких недомовок.

– Навколо Олега завжди багато жінок, тут він має рацію – всі хочуть виглядати бездоганно. Жіноча конкуренція, – я посміхнулася. – Вічна боротьба за ідеальну вагу, прямий акуратний носик і відсутність зморшок. 

– А ви в цих перегонах не берете участь, тому що у психологів на все власний погляд? 

– Можливо.

– Це цікаво. Якщо ви оцінююте не по зовнішнім даним, то може мій справжній портрет складете? Чесно кажучи, жодного разу не відвідував психолога. Не можу позбутися картинки з диваном і лікарем, що щось там пише у блокноті. Я дуже далекий від реальності?  

Текіла схоже зробила свою справу, бо я не відчула ніякої образи після такого початку. А повинна була! Адже для мене професія важила багато.

– Це розповсюджена думка, але в мене в кабінеті взагалі немає дивану, – я подивилась Марку в очі. Темні, уважні і трохи бешкетні. – А щодо вашого портрета, краще не треба, раптом я помилюся?

– Ризикнемо, обіцяю не ображатися, якщо ви побачили прихованого монстра. 

– Добре, ловлю на слові! – я повернулася до Марка, який невимушено обперся об барну стійку. – Ну що я можу сказати? Ви людина дуже організована, акуратна, уважна до дрібниць, завжди тримаєте слово. І робота займає левову частину вашого життя…

– Тобто, трудоголик? 

– Ось бачите, тепер і я ледь вас не образила, – я виставила долоні на знак примирення. – Це просто здогадки. А ще, я думаю ви добре вмієте приховувати справжні почуття і тримати себе в руках. З таким талантом можна сміливо грати в покер.

Марк розсміявся і посмішка дуже йому личила. 

– Подумаю над цим, якщо буде потреба змінити сферу діяльності, але ви мене вразили. Невже все це можна так легко вгадати? 

– А я угадала? 

– Майже. Але вийшов дуже вже позитивний портрет, ви щось не домовляєте.  

– Ну…, – я задумалась, чи треба це казати, але зараз все здавалося таким легким і неважливим, що я ризикнула. – Ви уникаєте серйозних стосунків, якщо це можна назвати недоліком. 

– Так помітно? – тепер він не посміхався, навпаки, тінь пробігла по обличчю. 

– Я щодня бачу людей, у який проблеми в шлюбі, ви не з їх числа. І водночас без обручки, отже…  – я проти волі згадала Юрія і ту гидку сцену в ресторані, його перекошене від злості обличчя. – Але знаєте, іноді це найкращий вибір, немає стосунків – немає проблем! 

– Як сказати, – він поставив склянку на стійку як раз в той момент, коли зазвучала нова пісня. – Може самотність і непогано, але іноді все-таки це не найкращий варіант. Наприклад, немає з ким потанцювати. Складете мені компанію?

– Я?! 

Чомусь я була вражена такою пропозицією. Марк не став чекати відповіді, просто взяв мене за руку і повів за собою і в цьому було щось первинне, наче завойовник знайшов собі жінку, перекинув через плече і поніс до печери... 

Боже, які думки тільки не спадали мені на розум під дією алкоголю в компанії привабливого чоловіка! Я й не думала, що здатна на таке і на те, щоб опинитися в центрі уваги. Зал був невеликим, але танцювало всього дві пари і я була певна, що зараз всі інші на нас витріщаються. Ще б пак! Головний красунчик чомусь запав на таку сіру мишу.

На щастя, світло в приміщенні приглушили, тому я могла сподіватися, що ніхто не роздивиться мого збентеженого вигляду. Задоволеного. Схвильованого. Не знаю, як ще описати те, що я відчувала, коли Марк обережно обійняв мене і повів у повільному танці. Наче я знову стала студенткою і опинилась на дискотеці, де познайомилась з крутим хлопцем, за яким упадав весь курс. 

Навіть на підборах мені було легко з ним рухатись, а ще подобався терпкий запах парфуму і тепло долоні на талії. Якесь божевілля, не інакше!

– Це Іглесіас? – я звернула увагу на знайому музику. Треба було терміново заговорити про щось нейтральне. 

– Так, – Лісовський нахилився до мого вуха. – Цієї ночі ми танцюємо, ти танеш в моїх руках. Ми йдемо танцювати і немає нічого забороненого для нас, – його рука повільно ковзнула вздовж спини і обійняла за талію, притискаючи до себе. – Не думай про стороннє, не пропусти момент, ніщо не зупинить нас цієї ночі… 

Мені здалося, що дихання обпалює щоку.

– Ви знаєте іспанську?! – я підняла голову. Неймовірно, щоб це була правильна здогадка.

– Трохи, – спокійно відповів Марк. – До того ж пісня моя улюблена. 

– Я вже подумала, зараз почую, що у вас в жилах іспанська кров. 

– А схоже? 

Куточки його губ піднялися і я помітила, що на підборідді є маленька ямочка. Спокуслива. Ще один знак, який свідчив про непостійність у стосунках. “Пружок на бороді – бабій”, як казала б моя прабабця. 

– Чесно? – я раптом згадала, кого Марк мені насправді нагадував, – Ви схожі не на іспанця, а на капітана Дрейка… ну того, що був фаворитом Єлизавети першої.

Лісовський розсміявся. 

– Який комплімент! Ну, якщо вже  мені так пощастило з характеристикою, може перейдемо нарешті на “ти”? 

– Нічого не маю проти.

Голова у мене паморочилась. Права була Люда, не вмієш пити – не пробуй, бо на якусь мить в мене промайнула божевільна думка помститися Юрі і відплатити тією ж монетою. Зрадити йому з іншим, бо це вразило б його самолюбство. Це була б вишенька на торті, бо між мною і Найденком все скінчено, а це до біса боляче, навіть якщо поруч “кавалер року”.