Глава 3

– Приїхали, – виявляється, таксист весь цей час очікував, поки я розрахуюся. Мабуть вигляд у мене зовсім пришиблений, раз він навіть не обізвався. 

Я сунула йому кілька купюр та вискочила з машини, бо хотіла наздогнати цю парочку, але СТОП! Влаштовувати скандал посеред вулиці, щоб було більше випадкових глядачів? Це виставить мене саме такою, якою Юра і описує: ревнивою істеричкою, що за ним стежить. Щоб якось себе опанувати, я вдалася до власних трюків – порахувати всі предмети чорного кольору навколо, кілька раз стиснула та розтиснула кулаки. Хто б міг подумати, що все це колись знадобиться мені самій, а не тим жінкам, які приходили за консультацією? 

Юра зі своєю пасією зник за дверима і тільки тоді я повільно рушила за ними. Думала, який гарний смак у Найденка. Не якась забігайлівка і не сусіднє кафе, куди ходили ми, а респектабельний японський ресторан – все для коханої! 

– Добрий вечір. Ви замовляли столик? – ввічлива посмішка була наче приклеєна до обличчя метрдотеля.

– На мене чекають. Столик на пана Найденко.

Він щось звірив в списках і підняв одну брову, але не став заперечувати. 

– Прошу вас. 

Я теж посміхнулася і кивнула, хоча почувалася так, наче заходжу в клітку з тиграми. 

Повз маже непомітно прослизнув офіціант з азійською зовнішністю, краєм ока я помітила величезний акваріум біля однієї зі стін, низькі атмосферні столики, а потім – цих двох. 

Юра якраз підсунув стілець Поліні і сам влаштувався навпроти, чекаючи, поки вона вибере щось з меню. Як видно, розмова його повністю поглинула, бо він не нічого не помічав, аж доки я не підійшла і не зупинилась за спиною у його коханки. Вона теж не підіймала голови, пробігаючи очима по спокусливих картинках з делікатесами. 

– Будь ласка, суші з вугром та фелікс зі сніжним крабом, а пити буду умешу… Любий, ти згоден? 

Я ще ніколи не виконувала роль офіціантки, але зараз по застиглому виразу обличчя Юрія розуміла, що він точно “згоден”. Настільки, що онімів і не здатен нічого відповісти. 

– Гарний вибір, –  я вийшла з “засідки” і посміхнулася Поліні. 

Вона знітилася, коли мене побачила, настільки, що не могла відкрити рота, а просто кліпала віями. 

– Яка несподівана зустріч, чи не так? – мене почало трусити. – Юріє, не хочете сказати мені: “Добрий вечір”?

Поліна перевела очі з мене на свого коханця і назад, але виглядала геть розгубленою. Що до мого чоловіка, то до нього тільки тепер повернувся дар мови.

– Давай вийдемо, я все тобі поясню, – він поклав своє меню і підвівся.

– Навіщо? Думаю ми можемо поговорити і тут, тим більше Поліна має все знати. Я не хотіла зіпсувати таке важливе побачення, але подумала, що так буде краще…

– Не розумію, – вона відкрила рота і стала схожа на рибу, яку витягнули з води. – Юро, що відбувається?

Чоловік, як мені здалося, заскреготів зубами, але я не встигла нічого відповісти, бо він схопив мене за лікоть та потягнув за собою. Люди за сусідніми столиками почали озиратися. Я намагалася вивільнитися, але змагатись в силі з Найденком була така собі ідея, а він зупинився лише коли ми вийшли на вулицю. 

Двері закрилися за спиною з приємним дзенькотом. 

– Що ти влаштувала?! – засичав Юрій. – Поводишся, як…

– Договорюй, як хто? 

– Ти ледь не зірвала мені контракт! – він наче не чув того, що я говорю. – Я ж ясно тобі сказав, куди йду і для чого, що це все означає?! 

– В мене ще немає проблем з пам’яттю, новий контракт, точно! Правда ти дещо забув розповісти. Наприклад, про обручку, яку ти подарував Поліні, про ваші плани на майбутнє, чи ти досі казатимеш, що вона просто твоя колега? 

Я не могла повірити, що Юра буде отак спокійно дивитись мені у вічі після подібної фатальної брехні. Він відвернувся, але розгубленість тривала недовго.

– Поліна – дочка мого ділового партнера, яку він також хоче залучити до бізнесу. Я підвіз її і не більше! Це нормально, Настю, чуєш, і називається сімейна справа! 

– Невже? – на мене напав нервовий сміх. — Який дивний збіг, а я знаю про Поліну дещо інше. Вона працює вчителькою молодших класів і знайома з тобою як мінімум рік. Правда про спільний бізнес я нічого не чула, а от про плани вийти за тебе заміж – так! Ти навіть обручку подарував, дуже гарну! 

Юрій озирнувся, наче боявся, що поруч опиняться випадкові свідки. 

– Не хочу слухати цю маячню! Яка обручка? Тобі що подзвонив який доброзичливець і навішав на вуха локшину? Чи це заради того, щоб я все покинув і пішов з тобою на той дурнуватий корпоратив? Тобі цього треба? 

– Мені від тебе вже нічого не потрібно! На розлучення подам сама, повертайся до коханої, бажаю щастя!

– Настю!    

Я кинулася геть. Ще секунда і видала б себе сльозами, а так принижуватись було не можна! Повірити важко, він брехав просто на ходу, вигадав таку правдоподібну історію, то може зраджував і раніше? Скільки разів і скільки було коханок? Я сама не вірила, що могла нічого не помічати, наче сліпа довіряла йому, мріяла про повну родину…

В грудях пекло від образи та болю. Виявляється, то тільки на словах легко сказати: просто викинь його з голови, він тебе не вартий! Зараз хотілося сховатись від усього світу, накритися пледом з головою і не з’являтися на людях. Я швидко набрала адресу в додатку для таксі і вже хотіла її підтвердити, але в телефоні пропілікало нагадування. “Арсенал. 18.00” . Звичка все записувати стала рятівною соломинкою. Я дивилась на екран з відчуттям, що стою на роздоріжжі: повернутися додому й перетворитись на стіну сліз чи викинути щось божевільне? Наприклад, по повній  розважитись на  корпоративі. Такого від мене Юра точно не чекав, та і я сама, зізнатися, також…