Глава 2

Мені здавалося, що цей день не закінчиться ніколи. Після того як Поліна пішла я взагалі не могла думати ні про що інше і скоро накрутила себе по повній. Надто багато збігалося в цій історії і я почувалася, наче в паралельній реальності. Однакові імена чоловіків. Та сама каблучка. Побачення ввечері саме в той день, коли у Юри “контракт” з новими партнерами. Я то кажуть – ідеальне комбо! 

По дорозі на стоянку боролася з бажанням набрати чоловіка і поговорити. Дурна ідея! Уявляю, що б він мені сказав, що це напад ревнощів на пустому місці. Навіть моя найкраща подруга б не повірила у подібну маячню, Найденко зрадник? Трудоголик, можливо. Не романтик – точно, але щоб він мав коханку, якій збирався зробити пропозицію? 

Це точно наслідки роботи з нещасними жінками! Я натиснула на газ, наче хотіла втекти від самої себе. Обігнала кілька авто на світлофорі, навіть не дивлячись на спідометр. Навіжена! Добре, хоч мене ніхто не зупинив і не склав протокол, бо залишитись без машини зі штрафом – цього мені тільки не вистачало! Тоді б вже точно довелося все пояснювати Юрі, а я зрозуміла, що не готова до такої розмови. Отже, краще за все зараз було вдати, що все нормально і справді розважитись і відпочити на вечірці з колегами. 

Коли я повернула ключ в замку, мене зустріла звична тиша та ідеальний порядок. Давучі. Не так давно я хотіла хоча б взяти з притулку кота, але Найденко був проти. 

“Кіт може лягти дитині на обличчя” – виявилося, навіть у чоловіків є ”бабусині” забобони.  

Я тоді вухам не повірила. Хотіла перевести все на жарт, але довелося погодитись, бо дитина, звичайно, важливіша, хай вона навіть з’явиться в майбутньому. 

Щоб розвіяти тишу, я увімкнула телевізор, щоб бубонів на фоні та пішла переодягатися. Насправді я вже обрала сукню, нову, з відкритою спиною, якраз для такої події. Ні разу ще її не одягала, а тепер просто повісила назад до шафи. Це було недоречно, як і туфлі на високих підборах, якщо я йшла на корпоратив сама. Замість них обрала оливковий костюм – улюблений, бо в ньому мої очі здавалися зеленими, особливо якщо додати сережки з яшми. Я потягнула шухляду, щоб дістати скриньку і завмерла. Тут досі лежала коробочка з подарунком від однієї з клієнток. Металічні палички для їжі, бо Мей була кореянкою і хотіла віддячити за мої консультації. В голові одразу спалахнуло.

Суші. 

Японський ресторан, куди коханий запросив Поліну. 

Юра з його несподіваним контрактом. 

Я потягнулася до телефону, хоч і зарікалася, що зроблю це. Поки тягнулися довгі гудки, долоні у мене спітніли, а серце почало скажено калатати.

– Так! – голос у чоловіка був роздратований. – Щось сталося?  

Я прислухалася. На фоні – ніякої “ресторанної” музики.

– Ні, – кашлянула, бо в горлі раптово пересохло. – Хотіла уточнити, ти точно не зможеш звільнитися? Хоча б відвезеш мене до “Арсеналу”.

– Настю, я ж ясно сказав! Візьми таксі, не сідай сама за кермо. 

– Хочеш сказати, я можу напитися? – слова зірвалися з губ раніше, ніж я подумала.

– А ти можеш?

– Звичайно, ні. Гаразд. Удачі з новим контрактом, побачимося ввечері.

Легше мені не стало. Навіть стало гірше – з’явилося те саме передчуття, яке ніколи не обманювало. Або спрацювала професійна чуйка. Надто швидко Юра намагався закінчити розмову, навіть спробував перемикнути увагу на мене, хоча добре знав, що не вживаю алкоголь вже більше року!  І не слідкую за чоловіком. Поки що цього не робила, та сьогодні бажання стало нестримним. Я набрала номер таксі.

– Будь ласка, можна машину. Так… Їхатиму до “Торішо”, дякую.

Треба було поставити крапку в цій історії, інакше вона не дасть жити нам з Юрієм. Піздозри будуть точити мене весь час! 

Я прихопила сумочку, кинула в неї гаманець, телефон та кілька дрібниць і спустилася вниз сходами. Вирішила не сідати в ліфт, а дати ногам роботу, бо це також заспокоює. Таксі вже чекало коло під’їзду і ми одразу рушили, правда по об’їздній, бо в такий час дороги були забиті машинами. В цьому японському ресторані я ніколи не була, а тому не помітила, як ми під’їхали. Респектабельний заклад із вщент зайнятою коло нього стоянкою. 

Я пошукала очима автівку Юри і вчасно,  він був не в ресторані, а тільки що під’їхав і зовсім не з майбутніми партнерами по бізнесу. Я сиділа, наче замерзла і дивилась, як мій коханий чоловік виходить, завбачливо відчиняє дверцята, та подає руку жінці. І навіть звідси я легко її впізнала.