Глава 1

Це закінчиться розлученням, якщо я запізнюся!

Така думка змусила рухатись швидше. Я коротко привіталась з охоронцем на вході в офіс і кинула погляд на годинник. Без п’яти дев’ять. Сподіваюсь, встигну і ліфт не змусить чекати, бо треба ще піднятися на восьмий поверх. 

Я нетерпляче натиснула на кнопку і згадала про Поліну. Одна з клієнток, до якої я ставилась з особливою увагою, сама не знаю чому. Стандартна ситуація – стосунки на межі, які припинили розвиватися і розчарували жінку. Спроба утримати партнера. Таких у мене в практиці було достатньо, але саме Поліна здавалася сестрою близнючкою. Ті ж ситуації, що ранять, ті ж проблеми, навіть наших чоловіків звали однаково… 

Я зробила крок до ліфта, але не встигла ще зачинитися дверцята, як в сумці ожив телефон. Наче Юра прочитав мої думки і вирішив саме тепер зателефонувати. 

– Так, любий, – я притисла телефон плечем до вуха. 

– Ти вже на роботі? – голос у нього був непевний, трохи знервований і це миттєво передалося мені. 

– Майже, а що таке?

– Хотів попередити… – він зробив паузу. – Стосовно твого корпоративу, в мене не вийде скласти компанію. Дуже важлива угода, тільки що дізнався, тому йди сама. Розважся, побачимося ввечері.

В грудях неприємно похолоділо. Першим бажанням було виказати все, що накопичилось за останній час, але я себе стримала. Якщо вже сімейна психологиня не знає, як поводитись, щоб уникнути сварки, то мені варто змінити роботу. Подумки порахувала до п’яти.

– Юро, а твоя угода точно забере весь вечір? Ти ж знаєш, як мені важливо, щоб сьогодні ми були разом, мова не про вечірку, чи як ти кажеш корпоратив, це п’ята річниця компанії. Ми ж домовлялися. Подумай, як я буду виглядати.

– Не перебільшуй, будь ласка, що тут такого важливого? Ну скажеш, що я раптово захворів, чи поїхав.

– Звичайно, я щось вигадаю, але в не цьому справа! Ти ж прекрасно знаєш політику нашої: найважливіше – це сімейні цінності. Я повинна виглядати, як жінка, щаслива у шлюбі, бо інакше виходить, що всі мої консультації – просто витягування грошей з клієнток. Думаєш директор цього не помітить, чи йому потрібні якісь виправдання?

– Настю, в мене мало часу, – він роздратовано мене перервав. – Так складаються обставини, ти ж не пропонуєш сказати майбутнім партнерам: “Вибачте, давайте перенесемо наш контракт на завтра, я хочу побути з родиною!” Це ж маячня. 

– А робочого часу твоїм партнерам недостатньо? – я відчула, що голос мені зраджує. 

– Такі питання не вирішують в офісі. Потрібна неформальна обстановка, що я тобі повинен пояснювати? Посидимо в “Торішо”, як тільки звільнюся, я тебе наберу. Можливо, ще встигну на твою мега важливу вечірку.

Дверцята розсунулися і я пропустила момент, коли Юра сказав: “До зв’язку”, почула тільки короткі гудки. Від цього гіркота накотила з подвійною силою і я ледь зібрала себе до купи. Просто кинула телефон в сумку і прискорила ходу, аж поки не зупинилися біля дверей з написом “Найденко А. В. Сімейний психолог.”  А насправді чоботар без чобіт, бо мій власний шлюб, схоже, тріщав по швах. 

Я поглянула в люстерко. Втомлена жінка, яка намагається сховати прикрість за ввічливою посмішкою, а це зовсім не те, що потрібно! Щоб не виглядати як сумний привид, я швидко підфарбувала губи і повернулася за стіл якраз вчасно, щоб відповісти на короткий стук.  

– Заходьте! Доброго ранку, Поліно, рада вас бачити! 

– Доброго! – кабінет миттєво заповнився запахом парфуму. Гостя як завжди виглядала бездоганно, але сьогодні я помітила, що очі в неї просто сяють. – В мене така прекрасна новина, що я хотіла з вами обов’язково порадитись. Дайте мені інструкцію, як все не зіпсувати!

Вона розсміялася, а я відчула щось на кшталт нападу професійної гордості. Нарешті! Отже, ми працювали не марно і я не така вже невдаха у своїй професії.

– Чарівної палички у мене немає, але слухаю уважно. 

– Юра зробив мені пропозицію, – вона не могла стримати радості і простягнула руку, на якій поблискувала нова каблучка. – Ми нарешті поговорили відверто і він хоче мати справжню родину. 

Я застигла. Всі слова привітання десь загубилися, бо просто не могла повірити очам. Цю ексклюзивну каблучку з колекції “Золотого віку” я вже бачила. І не в магазині, а на сторінці ноутбука свого чоловіка. Тоді я думала, що він хоче зробити приємний сюрприз і нічого не спитала… 

– Вітаю, – ледь видушила я кілька слів, відчуваючи, як кров гупає у скронях. Це не могло бути помилкою, бо я дуже добре запам’ятала назву каблучки: “ Sweet memories”. “Солодкі спогади” і у такий збіг важко було повірити. 

***

Мої любі, якщо книга вас зацікавила, не забудьте додати її в бібліотеку, щоб не загубити! Також підписуйтесь на авторку, якщо ви ще цього не зробили. Приємного читання)