Я бачу в погляді Влада здивування і розгубленість. Здається, він не може повірити в реальність того, що відбувається, і дивиться на мене так, немов я привид, а не реальна людина з плоті й крові. А мені, як би егоїстично це не звучало, зараз дуже навіть на руку його розгубленість. Я принаймні маю хоч трохи часу, щоб вгамувати свої емоції та взяти себе в руки.
- Не переживайте, Владиславе Івановичу, ви запізнилися лише на кілька хвилин, - заспокійливо посміхнулася Ганна Кирилівна чоловікові.
Здається, вона по-своєму витлумачила таку дивну поведінку Влада. - Ви проходьте, сідайте, - директриса вказала йому на стілець навпроти мене. - Я вже розповідала Вам про нашу Надію Сергіївну. Ну, а тепер настав час, так би мовити, познайомитеся особисто.
- Міщенко Владислав Іванович. Радий познайомитися з Вами, Надіє Сергіївно. Сподіваюся, Ви виправдаєте мої очікування і наша співпраця буде плідною. Не хотілося б, знаєте, викидати гроші на вітер, - холодним тоном промовив чоловік.
"А хтось, здається, намагається показати, що зумів упоратися зі своїми емоціями. Ех, переграєте Ви, Владиславе Івановичу" - подумки усміхнулася я. - "Занадто добре я Вас знаю, і по-моєму за такий довгий час нічого не змінилося. Ось цей гнівний, нищівний погляд свідчить про те, що не такі вже Ви й спокійні. А ввімкнений режим ділового бізнесмена тут узагалі ніби недоречний."
- Ну, наскільки я розумію, гроші у Вас же ніхто не вимагав. Ви нібито самі вирішили проспонсорувати наш садок. І ідея з групою для розвитку талантів наших діток теж Ваша. Але якщо Ви, навіть не почавши втілювати її в реальність, уже сумніваєтеся в кінцевому результаті, то, може, не варто й починати. А то, не дай Боже, розоритеся на наших дітях, - глузливо примружившись, промовила я.
- А Ви, Надіє Сергіївно, про мої гроші не турбуйтеся, - усміхнувся Влад. - Бізнес у мене успішний. І дітей я люблю, тому й намагаюся допомагати школам і садочкам.
- Зрозуміло. Так би мовити, плюсики в карму заробляєте, - усміхнулася я і побачила, як гнівно спалахнули очі чоловіка.
Так, я знаю, що, можливо, чиню неправильно, провокуючи його. Але Влад першим обрав тактику нападу. Ну, так і отримайте, дорогий спонсоре, відповідь!
- Надія Сергіївна, Владиславе Івановичу, може, ми все-таки поговоримо про нову групу? - Обережно запитала Ганна Кирилівна.
Поки між мною і Владом тривав словесний батл, директриса з подивом дивилася на нас, не розуміючи, що відбувається. Але, мабуть, відчувши, що напруга між нами наростає, все ж таки ризикнула втрутитися.
- Можна й поговорити. Якщо тільки наш щедрий спонсор не передумував фінансувати її, - з викликом глянула на Влада.
- Не передумав. І вже прямо палаю бажанням вислухати Ваші ідеї та пропозиції, Надіє Сергіївно. Сподіваюся, Ви не розчаруєте мене.
Стійко витримавши пронизливий погляд чоловіка і зібравши всю свою силу волі та витримку, я все ж змогла в найдрібніших подробицях розповісти йому, як планую проводити заняття в новій групі. Я так захопилася подачею своїх ідей, що навіть пропустила той момент, коли в поведінці Влада відбулися зміни. Укотре, відірвавши погляд від планшета, в якому в мене був накиданий план роботи з дітлахами, і глянувши на нього, я відчула, як злякано завмерло моє серце. Я готова була побачити в його очах які завгодно емоції. Насмішку, зневагу, злість. Але чоловік дивився на мене таким поглядом... У його очах спалахували язики полум'я, які немов обпалювали мене, змушуючи палати все моє тіло. І найжахливіше, що це полум'я притягувало мене. А в мене не було ні сил, ні бажання перервати цей зоровий контакт і позбутися цієї палкої мани.
"Та що ж це я розплилася тут перед цим гадом! Зовсім з глузду з'їхала?! Хочеш знову пограти в його дивні ігри?!" - подумки даю собі протверезний ляпас і відводжу погляд від палаючих пекельним вогнем очей Влада.
Ну, ось, тепер навіть якось легше дихати стало! І, здається, час завершувати нашу співбесіду. А то в бідної Ганни Кирилівни скоро інфаркт станеться від нашої дивної поведінки. Вона он сама вже вся червона сидить!
- Ось, у принципі, і все, що я хотіла розповісти Вам, Владиславе Івановичу, про свої ідеї та плани, - переводжу подих і намагаюся зобразити наймилішу посмішку. - А Ви вже робіть свої висновки, вкладати свої гроші чи ні. Ну, а мені час на робоче місце.
І не чекаючи відповідної реакції Влада, я швидко поспішила вийти з кабінету. Але варто було мені перевести подих і зробити кілька кроків...
- Надіє... Сергіївно, знову намагаєтеся втекти, - почула за спиною глузливий голос чоловіка і відчула, як усередині мене підіймається хвиля злості й роздратування.