Розділ 10

Я бачу в погляді Влада здивування і розгубленість. Здається, він не може повірити в реальність того, що відбувається, і дивиться на мене так, немов я привид, а не реальна людина з плоті й крові. А мені, як би егоїстично це не звучало, зараз дуже навіть на руку його розгубленість. Я принаймні маю хоч трохи часу, щоб вгамувати свої емоції та взяти себе в руки.

- Не переживайте, Владиславе Івановичу, ви запізнилися лише на кілька хвилин, - заспокійливо посміхнулася Ганна Кирилівна чоловікові.
Здається, вона по-своєму витлумачила таку дивну поведінку Влада. - Ви проходьте, сідайте, - директриса вказала йому на стілець навпроти мене. - Я вже розповідала Вам про нашу Надію Сергіївну. Ну, а тепер настав час, так би мовити, познайомитеся особисто.

- Міщенко Владислав Іванович. Радий познайомитися з Вами, Надіє Сергіївно. Сподіваюся, Ви виправдаєте мої очікування і наша співпраця буде плідною. Не хотілося б, знаєте, викидати гроші на вітер, - холодним тоном промовив чоловік.

"А хтось, здається, намагається показати, що зумів упоратися зі своїми емоціями. Ех, переграєте Ви, Владиславе Івановичу" - подумки усміхнулася я. - "Занадто добре я Вас знаю, і по-моєму за такий довгий час нічого не змінилося. Ось цей гнівний, нищівний погляд свідчить про те, що не такі вже Ви й спокійні. А ввімкнений режим ділового бізнесмена тут узагалі ніби недоречний."

- Ну, наскільки я розумію, гроші у Вас же ніхто не вимагав. Ви нібито самі вирішили проспонсорувати наш садок. І ідея з групою для розвитку талантів наших діток теж Ваша. Але якщо Ви, навіть не почавши втілювати її в реальність, уже сумніваєтеся в кінцевому результаті, то, може, не варто й починати. А то, не дай Боже, розоритеся на наших дітях, - глузливо примружившись, промовила я.

- А Ви, Надіє Сергіївно, про мої гроші не турбуйтеся, - усміхнувся Влад. - Бізнес у мене успішний. І дітей я люблю, тому й намагаюся допомагати школам і садочкам.

- Зрозуміло. Так би мовити, плюсики в карму заробляєте, - усміхнулася я і побачила, як гнівно спалахнули очі чоловіка.

Так, я знаю, що, можливо, чиню неправильно, провокуючи його. Але Влад першим обрав тактику нападу. Ну, так і отримайте, дорогий спонсоре, відповідь!

- Надія Сергіївна, Владиславе Івановичу, може, ми все-таки поговоримо про нову групу? - Обережно запитала Ганна Кирилівна.

Поки між мною і Владом тривав словесний батл, директриса з подивом дивилася на нас, не розуміючи, що відбувається. Але, мабуть, відчувши, що напруга між нами наростає, все ж таки ризикнула втрутитися.

- Можна й поговорити. Якщо тільки наш щедрий спонсор не передумував фінансувати її, - з викликом глянула на Влада.

- Не передумав. І вже прямо палаю бажанням вислухати Ваші ідеї та пропозиції, Надіє Сергіївно. Сподіваюся, Ви не розчаруєте мене.

Стійко витримавши пронизливий погляд чоловіка і зібравши всю свою силу волі та витримку, я все ж змогла в найдрібніших подробицях розповісти йому, як планую проводити заняття в новій групі. Я так захопилася подачею своїх ідей, що навіть пропустила той момент, коли в поведінці Влада відбулися зміни. Укотре, відірвавши погляд від планшета, в якому в мене був накиданий план роботи з дітлахами, і глянувши на нього, я відчула, як злякано завмерло моє серце. Я готова була побачити в його очах які завгодно емоції. Насмішку, зневагу, злість. Але чоловік дивився на мене таким поглядом... У його очах спалахували язики полум'я, які немов обпалювали мене, змушуючи палати все моє тіло. І найжахливіше, що це полум'я притягувало мене. А в мене не було ні сил, ні бажання перервати цей зоровий контакт і позбутися цієї палкої мани.

"Та що ж це я розплилася тут перед цим гадом! Зовсім з глузду з'їхала?! Хочеш знову пограти в його дивні ігри?!" - подумки даю собі протверезний ляпас і відводжу погляд від палаючих пекельним вогнем очей Влада.

Ну, ось, тепер навіть якось легше дихати стало! І, здається, час завершувати нашу співбесіду. А то в бідної Ганни Кирилівни скоро інфаркт станеться від нашої дивної поведінки. Вона он сама вже вся червона сидить!

- Ось, у принципі, і все, що я хотіла розповісти Вам, Владиславе Івановичу, про свої ідеї та плани, - переводжу подих і намагаюся зобразити наймилішу посмішку. - А Ви вже робіть свої висновки, вкладати свої гроші чи ні. Ну, а мені час на робоче місце.

І не чекаючи відповідної реакції Влада, я швидко поспішила вийти з кабінету. Але варто було мені перевести подих і зробити кілька кроків...

- Надіє... Сергіївно, знову намагаєтеся втекти, - почула за спиною глузливий голос чоловіка і відчула, як усередині мене підіймається хвиля злості й роздратування.

- У Вас надто бурхлива фантазія, Владиславе Івановичу, - повільно розвертаюся до чоловіка і розпливаюся в наймилішій усмішці. - З чого б мені від Вас тікати? Здається, я гранично доступно розповіла Вам про свої ідеї та плани. І до того ж у мене справді почався робочий день. А те, що Ви собі щось там напридумували... Загалом, у мене немає ні часу, ні бажання обговорювати Ваші фантазії.

Ну, ось хоч і насилу, але все ж я змогла впоратися з гнівом і роздратуванням, які зростали всередині мене. І, здається, навіть голос звучав цілком спокійно і впевнено. Але ж подумки я вже дала цьому нахабно усміхненому гаду кілька дзвінких ляпасів. На жаль, у реальності я не можу собі дозволити таку розкіш. Піддаватися на провокації Влада - себе не поважати. До того ж ми вже через це проходили і я більше не дозволю йому заподіяти мені біль.

- Ну, кілька хвилин Вашого дорогоцінного часу все ж доведеться мені приділити, Надіє Сергіївно. Нам потрібно дещо обговорити, - чоловік дивиться на мене таким пронизливим поглядом, немов хоче проникнути в найпотаємніші куточки мого серця.

- Якщо Ви хочете поговорити про свої спонсорські плани, то ця розмова має відбуватися в присутності Ганни Кирилівни, - незворушно вимовляю я і роблю кілька кроків у бік кабінету директриси.

- Надія, може досить влаштовувати цей цирк? Ти завжди була розумною і кмітливою дівчиною. І зараз чудово розумієш, про що я говорю, - Влад несподівано опиняється переді мною і, схопивши за руки, притягує до себе.

- Ти що собі дозволяєш?! Руки від мене прибрав! - Зі злістю ціджу я, намагаючись вирватися з його міцного захоплення. - Якщо зараз же не відпустиш мене, я кричати буду!

- Прямо кричати будеш? А про дітлахів ти подумала? Налякаєш своїм вереском їх. Та й Ганна Кирилівна думаю не оцінить твої вокальні здібності, - посміхається чоловік.

- Зате побачить, як спонсор - маніяк, чіпляється до її співробітниці. І зрозуміє, що не варто зв'язуватися з тобою. - З викликом дивлюся на Влада. - Та й діточок краще вберегти від спілкування з таким неврівноваженим і неадекватним дядечком.

- Усе сказала? Полегшало? Тепер може заспокоїшся і нормально поспілкуємося? - Примружившись, усміхається він.

- Немає про що нам з Вами спілкуватися, Владиславе Івановичу. До того ж кілька хвилин мого дорогоцінного, як Ви висловилися, часу вже минули.

- Отже, я все ж таки мав рацію. Ви знову намагаєтеся втекти, Надіє Сергіївно. А я сподівався, що ми все ж таки зможемо знайти спільну мову і поговорити як дорослі люди.

- Запізнилися Ви з розмовою роки так на чотири з хвостиком, Владиславе Івановичу, - з моїх грудей вирвався нервовий сміх. - Ось тоді я справді хотіла, щоб ми поговорили як дорослі люди. Але у Вас не було бажання ні знаходити спільну мову, ні щось пояснювати мені про свою дивну поведінку. А тепер цього бажання немає в мене.

- Гаразд, визнаю, тут ти маєш рацію. Моя провина, що не поговорив з тобою. Але мені, здається, що ніколи не пізно виправити свої помилки. Тому я пропоную припинити наші суперечки й спробувати зрозуміти одне одного. Надю, я чомусь упевнений, для тебе це так само важливо, як і для мене, - серйозно сказав Влад, пильно дивлячись на мене.

"Ось тільки не здумай зараз підвести мене - прошу, тривожно стиснувшись, серце. - Я знаю, що повинна прислухатися до тебе. Але ти не можеш ось так просто здатися"

Але, здається, моє серце вже починає жити своїм життям і мені дедалі важче контролювати його.

- Добре, будемо вважати, я почула тебе. І хоча мені ця розмова зовсім не потрібна... Загалом, сьогодні після роботи ми зможемо зустрітися, - перевівши подих, тихо кажу я.

Для мене це рішення, швидше за все, схоже на балансування на краю прірви. Але я чомусь упевнена, що цього разу точно не зірвуся, руйнуючи своє життя. Я просто хочу зрозуміти, чому Влад так жорстоко вчинив зі мною. І, можливо, дізнавшись усю правду, я, нарешті, зможу відпустити свій біль, який усі ці роки жив у моєму серці.

- Ну, ось і чудово! - Радісно і, здається, навіть з якимось полегшенням видихнув Влад. - Тоді я замовлю столик у ресторані та ми...

- Ні, в ресторан я не піду, - рішуче перервала я його. - У нас недалеко від садка є парк. Ось туди ми можемо піти. Але якщо тебе не влаштовує...

- Парк так парк, - посміхнувся мені чоловік. - Прогулянка на природі теж непогано.

- І врахуй - часу в мене не так багато. Тому на тривалу прогулянку не розраховуй, - ігноруючи його радісний настрій, суворо сказала я.