Розділ 8

Я бачу по погляду Лери, що вона не стане без моєї згоди розповідати Мілані всю правду. А я, дивлячись на моїх найулюбленіших і найрідніших дівчаток, розумію, що не маю права розривати їхній кровний зв'язок. Я і так занадто довго зберігала свою таємницю і, мабуть, вже настав час покінчити з нею. Тому я глибоко вдихаю, наче перед стрибком у воду і киваю Лері. А вона з полегшенням зітхає і присівши на стілець, садить собі на коліна дитину.

- Міланочка, твоя мама сестричка моєї мами, - обережно починає говорити Лера.

- Ух, ти, прямо справжні сестрички? - Із захопленням глянула на неї Мілана. - У нас у групі у багатьох хлопців є братики та сестрички.

- Прямо справжні, - усміхнулася дівчина. - Так от, коли у моєї мами народилася я, то твоя мама стала моєю тіткою, а я її племінницею.

- Ага, тепер зрозуміло, - кивнула дівчинка, а потім задумливо глянула на Леру.

А я, добре знаючи свою доньку, трохи напружилася. Ось цей задумливий погляд говорив про те, що в її голівці вже постало нове питання.

– А якщо наші мами сестрички, – Мілана глянула на мене, а потім перевела зацікавлений погляд на дівчину. - Тоді я і ти...

- Ми теж з тобою сестрички, Міланочко, - тихо промовила вона.

– Клас! - Радісно вигукнула дівчинка. - Тепер у мене теж є сестричка! Справжнісінька!

Малятко кинулося обіймати Леру. А я спостерігаючи за їхніми щасливими обличчями, відчула, як моє серце оживає та наповнюється теплом. Я знала, що зроблено лише перший крок і попереду на мене чекає ще зустріч з Владом. І нам належить не найлегша розмова. Але зараз я не хотіла думати про погане.

- Мамочка! У нас тепер велика родина! – Мілана підбігла до мене і я підхопила її на руки. - Ти, я, Лера, Ігор та тітка Даша. Ой, а я ще забула про дядька Влада.

- А на нас, здається, чекають ще сюрпризи?! Ну, тітку Дашу ми заочно знаємо. А хто в нас дядько Влад? - Примружившись, спитала племінниця.

- Так, мої любі, а давайте ми вам вашу кімнату покажемо. А потім просимо вас до столу. Ми з Міланочкою стільки смакот приготували. І, до речі, ви нам ще не розповіли про свій сюрприз, — підморгнула я Лері.

- Ой, хитруєш ти щось Надюшо, - усміхнулася вона мені. - Ну, гаразд, їсти й справді дуже хочеться. А про свій сюрприз ми вже розповімо, так би мовити, на ситий шлунок. І я дуже сподіваюся, що ти нам теж розповіси про свій.

"Ой, племіннице, знала б який тебе ще чекає сюрприз. Тут у нас таке відбувається! Навмисне не придумаєш! Можна сценарій для чергової мелодрами написати" - подумки посміхнулася я, згадуючи події останніх днів.

- Дівчата, які ж ви молодці! Все просто неймовірно смачно! - З апетитом розправляючись зі шматком курки, задоволено усміхнувся Ігор. - Відчуваю, що за ці дні поки ми гостюватимемо у вас, я точно наберу парочку зайвих кілограмів.

- На всі сто відсотків підтримую Ігоря. Дівчатка, ви просто чарівниці! Я реально не можу зупинитися і, здається, не вийду, а викочуся з-за столу наче колобок, — засміялася Лера.

- А ми з мамою ще печенюшки й тортик спекли, - радісно повідомила Мілана. – Дуже смачні!

- Невже моє улюблене пісочне печиво та шоколадний тортик?! - Я побачила як спалахнули очі племінниці.

- Ух, ти! Сестричка, і я їх також дуже люблю. Я і дядькові Владу печенюшки носила. Йому вони теж дуже сподобалися, — на губах доньки з'явилася щаслива усмішка, а Лера знову, хитро примруживши очі, поглянула на мене.

- Ми домовлялися, спершу ваш сюрприз, - посміхнулася я дівчині.

- Ну, наш, то наш. Але право повідомити радісну новину я надаю своєму коханому чоловікові, — Лера з ніжністю подивилася на Ігоря.

- Надюшо, Міланочко, у нас з Лерою для вас надзвичайна новина, - чоловік притяг до себе дружину й обійняв її. - У нашій родині незабаром з'явиться маленька людина.

- Оце так сюрприз! Лерочко, Ігорю, як же я рада за вас! - З радісним криком, кинулась обіймати їх. - Це справді просто карколомна новина! Адже дитина це таке щастя і диво!

– Клас! У мене буде ще одна сестричка? - Обхопивши Леру за шию, радісно закричала Мілана.

- Ні, Міланочко, не сестричка, - посміхнулася я дочці. - У тебе буде племінниця чи племінник.

- Так, мамочко, якщо Лера тобі племінниця, а ти її тітка. Отже... я буду... тіткою?! Очманіти! - Радісно заверещала дівчинка.

- Мілано! Лера! - Знову одночасно вигукнули ми з Ігорем.

Тільки тепер я суворо дивлюся на доньку, а він на дружину.

- Ой, я не хотіла! - Одночасно видають дівчата і винувато дивляться на нас.

Ми з Ігорем переглядаємось і починаємо весело реготати. А вже за кілька секунд наша квартира наповнюється дружнім та щасливим сміхом.

***

Я дивлюся на щасливі обличчя Мілани, Лери та Ігоря, і моє серце наповнюється теплом. Як довго я мріяла саме про таку сімейну ідилію. Мріяла, але не наважувалася відкритися перед рідними мені людьми. І чим більше минало часу, тим складніше мені було наважитися розповісти про свою таємницю. І вона важким тягарем лежала в мене на серці. І ось тепер я відчуваю неймовірне полегшення. Та й взагалі цей день наповнений такими позитивними емоціями, що я забуваю про всі ті проблеми, які впали на мене за останні кілька днів. Наразі я просто щаслива! І хочу зберегти ось це відчуття щастя якнайдовше.

- Мамочко, а ми ж завтра підемо гуляти до парку? Я думаю Лері та Ігореві там дуже сподобається, — весело щебече Мілана.

- Ну, якщо Лера та Ігор не проти...

- Звичайно, ходімо, - обіймаючи сестру, посміхається Лера.

- Ура! І на гойдалках покатаємось? – Радісно скрикує дівчинка.

- Я звичайно не любитель гойдалок, але Ігор точно з тобою покатається, - побачивши засмучене обличчя Мілани, поспішила заспокоїти її дівчина.

- Та не питання, - розплився в посмішці Ігор. – Завтрашній день присвячуємо активному сімейному відпочинку. Тож, Міланочко, складай план розваг.

– Клас! Я вже уявляю, як буде весело. Мамочко, а дядько Влад...

"Ну, от і знову на горизонті з'явився наш обожнюваний дядько Влад. Куди ж без нього! Я теж прямо вже уявляю як би він "зрадів" зустрічі з усіма нами! І як би нам усім було" весело"!" - подумки посміхнулася я.

- Сонечко, я знаю, що обіцяла тобі запросити дядька на Влада на прогулянку з нами. Але в нас і так уже зібралася весела компанія, — намагаючись не показувати свій настрій, що миттєво зіпсувався, посміхнулася дочці. - І я впевнена, що ти й з Ігорем дуже класно покатаєшся на машинці. А з дядьком Владом ми підемо гуляти наступного разу. Домовились?

- Домовилися, - трохи подумавши, все ж таки кивнула дівчинка, а я з полегшенням зітхнула.

Я розуміла, що тільки на один день відтягую неприємну зустріч з Владом. Але для мене цей день дуже важливий. До того ж я сподівалася на підтримку Лери та Ігоря. Мені доведеться розповісти їм, хто ж такий цей загадковий дядько Влад. І я була впевнена, що разом ми придумаємо, як мені викрутитись з непростої ситуації. Адже в минулому ми були чудовою командою і справлялися з ще жорстокішими викликами долі.
******
- Здається, мій Воронов уже почав готуватися до ролі батька сімейства. Сказав, що сам прочитає казку Мілані, — посміхнулася Лера, сідаючи поряд зі мною на дивані.

Моя дівчинка цілий день ні на крок не відходила від Лери та Ігоря. А коли настав час лягати спати, попросила їх ще трохи побути з нею та почитати казку.

- Я впевнена, що ви з Ігорем будете турботливими та люблячими батьками, - обняла я дівчину. - Ваш сюрприз справді виявився карколомним! І я справді дуже рада за вас, Лерочко.

- Ну, ти нас, Надюшо, теж здивувала так здивувала. Я, якщо чесно, досі перебуваю у легкому шоку. Знаєш, я коли побачила Мілану, то спочатку подумала, що в мене глюки почалися через гормональний збій. Стоїть мала, можна сказати, точна копія мене в дитинстві! А очі... Ну, тут я вже проганяла всі сумніви. З глузду з'їхати! У мене є молодша сестричка! – Радісно вигукнула дівчина.

- Дитино, ти що це тут розбушувалася. Між іншим, я тільки малу уклав, а ти її своїми захопленими криками розбудиш, — пробурчав Ігор, сідаючи поряд з нами.

- Ой, я не хотіла, - винно прошепотіла Лера.

- Не хвилюйся, племіннице, у Мілани сьогодні такий насичений день був, що вона тепер міцно спатиме до самого ранку, - посміхнулася я їй. - Та й вам уже не заважало б відпочити.

- Ні, Надюшо, не знаю як в Ігоря, але в мене до тебе стільки запитань, що я точно не піду відпочивати, доки не отримаю на них відповіді. І заперечення не приймаються. У мене он сестричці, судячи з моїх підрахунків, скоро п'ять років буде, а я про неї нічого не знаю! Та й взагалі я, якщо чесно, досі не можу змиритись з тим, що ти тоді так несподівано поїхала. Навіть не поговорила з нами, — ображено глянула на мене дівчина. - І зауваж, я всі ці роки намагалася не турбувати тебе і не ставила зайвих запитань. Але тепер... Надю, я думаю, настав час відверто поговорити. Ти ж знаєш, що можеш довіряти мені та Ігореві.