Розділ 14

Як я не намагаюся тримати себе в руках, все одно не можу впоратися з хвилюванням, яке все більше охоплює мене перед зустріччю з Лерою та Ігорем. Та ще й безсонна ніч дається взнаки. І якби не веселе щебетання Мілани, не знаю як би я впоралася з цією емоційною напругою.

- Мамочко, бачиш, я ж казала, що ми встигнемо все приготувати до приїзду гостей. І стіл ми дуже гарно накрили. Я думаю їм сподобається, — радісно посміхаємось моя дівчинка, ставлячи на стіл вазу з квітами.

- Сонечко, без твоєї допомоги я точно не впоралася б. Ти в мене така розумничка, — обіймаю малечу і цілую її в маківку. - А тепер підемо я допоможу тобі переодягнутися. Я вже приготувала твою улюблену сукню.

- Ура, моя улюблена сукня! Мамочко, ти в мене найкраща, — весело верещить дівчинка і підстрибом біжить до своєї кімнати.

Я розчісую довгі локони Мілани та задумливо усміхаюся. Все ж таки моя дівчинка дуже схожа на Леру. Особливо зараз, коли її обличчя світиться від щастя, а в очах спалахують веселі вогники. Та й характер точнісінько як у її сестри. Мілана така ж спритна, нетерпляча і дуже емоційна. Ось і зараз вона просто не може встояти на одному місці й через кожну секунду обертається до мене і питає, коли ж приїдуть гості. А коли чує мелодію дзвінка, на такій швидкості вибігає з кімнати, що я ледве встигаю за нею. Я ловлю дочку вже в коридорі й прошу її ще раз перевірити, чи все ми поставили на стіл. Оскільки Мілана в мене дівчинка відповідальна, то без заперечень погоджується виконати моє прохання. Ну, а я підходжу до дверей і глибоко вдихнувши, відчиняю їх.

- Надюшо, як же я за тобою скучила! - Чую радісний крик і миттєво опиняюся в обіймах племінниці.

- Лерочко, - тихо видихаю я.

Мене накриває такими емоціями, що я більше не можу сказати жодного слова, а просто міцніше притискаю до себе дівчину. Господи, я так давно мріяла про цю зустріч! Мріяла і... боялася. Але тепер, коли моя улюблена племінниця поряд зі мною, почуття страху миттєво зникає.

- Як же я рада бачити тебе, Лерочко, - з небажанням відсторонююся від дівчини та зустрічаюся з її очима, які сяють від радості. - Жахливо скучила за тобою!

- Так, дівчата, а про мене ви випадково не забули? Надюшо, а мене ти що не рада бачити? - Чую веселий чоловічий голос і до квартири заходить Ігор.

- Ой, Воронов, про тебе забудеш! Гаразд, хоч і з небажанням, але все ж таки поступаюсь тобі своє місце, — розпливається в посмішці племінниця, обертаючись до чоловіка.

- Ну, нарешті. Надюшо, чесно, дуже нудьгували. Просто дуже, дуже! - Усміхається Ігор і обійнявши мене, притискає до своїх грудей, а я відчуваю як мої очі наповнюються сльозами.

Я навіть не знаю, як передати ті емоції, які зараз відчуваю! Це настільки бентежно та зворушливо! Мені здається, що в серці наче руйнується перешкода, яка всі ці роки стримувала ці емоції. І вони вириваються назовні потоком сліз, які збігають моїми щоками.

- Ігорьок, Лерочко, я теж дуже, дуже! Мої любі, як я люблю вас! - Шепочу я, обіймаючи їх.

- І ми тебе дуже любимо, Надюшо, - починає схлипувати Лера.

– Так, дівчата, відставити сльози! Радіти треба, а ви тут вогкість розвели. І взагалі, що це ми в коридорі стирчимо. Давай, Надюшо, показуй свої хороми, — підморгнув мені Ігор, і підхопивши нас з Лерою під руки, швидким кроком подався до кімнати. - Ого, впізнаю нашу хлібосольну господиню і... -
Чоловік завмер на порозі, з подивом дивлячись на Мілану. Та й Лера розгублено дивиться на дівчинку і судячи з очей, що округлялися, в яких за кілька секунд проноситься безліч емоцій, у неї в голові зараз точно всі пазли складаються в чітку картинку.

- Очманіти! – Голосно видихає дівчина.

- Лера! – Одночасно вигукуємо ми з Ігорем.

- Ой, вибачте, вирвалося, - не відводячи погляду від Мілани, вже тихіше вимовляє дівчина. - Ну, Надюшо, твій сюрприз точно крутіший за наш! Ось здивувала, так здивувала!

- А мені вже не терпиться познайомитися з цією прекрасною юною леді, - мабуть, встигнувши отямитися, усміхається Ігор, і підійшовши до дівчинки, сідає біля неї навпочіпки. - І як звати нашу принцесу?

- Мілана. А ти...ой Ви..., — зніяковіло посміхається малесенька.

- Міланочка, у тебе дуже гарне ім'я. А я Ігор і лише на ти. Домовились? - Весело підморгнув їй чоловік.

- Домовилися, - киває моя дівчинка і судячи з її очей вона точно в захваті від Ігоря.

- Ну, а тепер моя черга знайомиться, - Лера сідає навпочіпки поруч з чоловіком і бере у свої руки ручку Мілани. - Я Лера.

- А я тебе знаю, Леро. У мене на столі твоя фотографія стоїть. Ти дуже гарна! - З захопленням дивиться на дівчину маля. - А ще я знаю, що ти племінниця мами. Щоправда, я поки не дуже розумію, що означає це слово.

- Ти теж дуже гарна дівчинка, Міланко. А щодо племінниці... Якщо мама не проти, то я тобі розповім, — запитливо глянула на мене Лера.

Всім вітання! Я маю сьогодні знижку на цю книгу. Хто бажає?

Зрадник. Ми тебе (не) пробачимо.

- Це моя дитина?! Моя? - Колишній безжально наступає, а я сильніше притискаю малюка до грудей.
- Ти не маєш жодного відношення до мого сина! - Зараз я маю зробити все, щоб ця людина ніколи не дізналася правду.
- Скільки йому?! - Примушує втиснутись у стіну.
- Я...
Його очі темніють, і я розумію, що все дуже погано, бо він побачив обличчя сина. Свою цілковиту копію.
Андрій Кондратьєв покинув мене вагітну. Розтоптав. Викинув зі свого життя як використану річ. А зараз... Зараз він повернувся і хоче забрати мого сина.