Розділ 13

Так, моє серце все частіше стискалося від болю та відчаю, бо я втрачала надію повернути того колишнього Влада, якого я знала все своє свідоме життя. А ще мені було дуже прикро, що він здався і навіть не намагався вибратися зі свого замкнутого світу. І всі наші з Лєрою спроби якось розворушити його, майже завжди закінчувалися скандалами. І після кожного такого скандалу я намагалася заспокоїти племінницю. Переконувала, що настане час і у них з батьком налагодяться колишні стосунки, бо він любить її. Я щоразу намагалася знайти тисячу причин, щоб виправдати Влада. Адже щиро вірила, що він не може весь час залишатися таким емоційно непробивним і навіть певною мірою озлобленим. Мені так хотілося знову побачити його щасливу усмішку і неймовірно чарівний блиск у його бездонних очах.

– Ось і приїхали. Я, здається, скоро точно мізками поїду, — махнувши головою, намагаюся відігнати надто вже реалістичні видіння.

Так, здається, я поспішила переконати себе, що змогла впоратися зі своїми почуттями. Від одних спогадів про цього чоловіка, моє серце, як і раніше, б'ється так, ніби готове вискочити з грудей. Воно ніби нагадує мені про ті дні, коли я почала усвідомлювати, що постійно думаю про Влада. Я лягала і вставала з думками про нього. Ловила кожен його погляд, кожне слово. Звичайно, я намагалася переконати себе, що це звичайна реакція на чоловіка, якого я знаю все своє життя. Він багато зробив для мене і тепер я теж хочу йому допомогти. І саме тому постійно думаю про нього. Але ось як пояснити реакцію мого тіла на його дотик... Адже щоразу, коли чоловік навіть трохи торкався мене, тіло ніби пронизало ударом блискавки. А серце то завмирало, то шалено билося в грудях від невідомих мені раніше відчуттів. У такі моменти я під будь-яким приводом намагалася втекти, щоб Влад не побачив мого палаючого обличчя та прискореного дихання. Я не могла дозволити, щоб він здогадався про ті почуття, які з кожним днем ​​все більше наповнювали моє серце. Мені здавалося, що я просто не маю права претендувати на почуття у відповідь. Адже в серці Влада, найімовірніше, все ще жила любов до моєї сестри. Так, нехай минуло вже чимало часу з дня її загибелі, але все ж таки... І, напевно, у мене вийшло б і далі приховувати свої почуття. Але доля все вирішила за мене.

Того вечора я вирішила поїхати до нашого заміського будинку, щоб побути в тиші й хоч трохи розібратися зі своїми почуттями. Я вже уявляла, як затишно розташуюся на м'якому килимі біля каміна і насолоджуватимуся повним спокоєм. Ось тільки мої плани порушили несподіваний приїзд Влада. Я відразу помітила його незадоволений погляд, який він кинув на мене, зайшовши до хати. Та і я, чесно кажучи, не була в захваті від перспективи провести вечір у його компанії. Ось тільки, на відміну від чоловіка, не збиралася загострювати обстановку. Тому запропонувала Владу влаштувати щось подібне до пікніка біля каміна. А він, трохи повагавшись, сказав, що це все ж таки непогана ідея. Моє серце навіть зараз наповнюється неймовірним теплом, коли я згадую цей щасливий у моєму житті вечір. Вперше за довгий час я бачила Влада таким спокійним та розслабленим. Ми сиділи на килимі майже торкаючись один одного і мовчки спостерігали за полум'ям, що спалахувало в каміні. Так, ми мовчали, але на той момент мені здавалося, що ми як ніколи розуміємо і відчуваємо одне одного. А слова...

Хіба вони потрібні, коли ти відчуваєш ніжний, майже невагомий дотик рук чоловіка і всередині тебе просто вибухає феєрверк з неймовірних, запаморочливих емоцій! Коли ти втрачаєш контроль над своїм тілом і дозволяєш йому розчинитися в найміцніших і улюблених обіймах. А в темних і бездонних очах читаєш лише одне запитання, відповідь на яке коханий чоловік читає у твоїх очах. Так, я була готова, не роздумуючи, поринути в бездонну глибину його очей і зважитися на найвідчайдушніший, спонтанний і вчинок у своєму житті. Чи замислилася я хоч на мить над тим, що колись можу пошкодувати про нього? Звісно ж... ні. Мабуть, у такі моменти мало хто прислухається до здорового глузду. Ось і я слухала лише своє серце, яке вже билося в одному ритмі з серцем Влада. І для мене більше не існувало заборон та перепон. Я підкорялася міцним рукам, наполегливим і запаморочливим поцілункам чоловіка, який не поспішаючи й вміло захоплював мене у світ неймовірних відчуттів радості та ейфорії.

Так, той вечір був справді незабутнім. Наповненим ніжністю та теплом, якими оточив мені Влад. Я почувала себе дуже щасливою, бо сподівалася, що він більше не замикатиметься в собі. І в нашій маленькій родині, як і раніше, пануватиме любов і взаєморозуміння. Ось тільки мої мрії розбилися об жорстоку реальність. Так, на якийсь час чоловік ніби ожив і став більше цікавитись життям Лери. І до мене ставився з якимось особливим трепетом та ніжністю. Я навіть готова була розповісти племінниці про стосунки з її батьком. Звичайно, я переживала, як Лера сприйме таку новину, але все ж таки сподівалася, що вона зуміє зрозуміти нас. Ось тільки я поспішила радіти. На нашу сім'ю несподівано обрушилося стільки неприємностей та випробувань, що в якийсь момент я просто вже не була впевнена чи виберемося ми з них. І найжахливіше було те, що у всьому цьому був винен Влад, але він категорично не хотів визнавати своїх помилок. А я, хоч і дуже любила його, але не могла змиритись з тим, що він руйнує щастя своєї доньки. І тому підтримувала Леру, щоразу вступаючи у протистояння з Владом. З кожним днем ​​я все більше відчувала напругу в наших стосунках. Але, попри це, навіть не допускала думки, щоб зрадити племінницю. І як же я тішилася, коли ми спільними зусиллями впоралися з усіма викликами долі й Лера з Ігорем знову були разом. Вони готувалися до весілля і я намагалася допомагати їм у всьому. Поринаючи в приємні турботи, я хоч на якийсь час приглушала тривогу, яка розросталася в моєму серці.

Влад, здається, змирився і прийняв вибір доньки, але щодо мене не був настільки лояльним. Він почав уникати спілкування зі мною, а коли ми зрідка перетиналися, то від нього віяло холодом та байдужістю. А всі мої спроби поговорити з ним просто ігнорувалися, посилаючись на зайнятість. І я вирішила, що більше не принижуватимуся. Зрештою, я ні в чому перед ним не винна. І як би мені не було важко на душі... Загалом на весілля я йшла з найпозитивнішим настроєм і впевненістю в собі, навіть не підозрюючи, що там на мене чекає черговий і найнищівніший удар долі.

Я не могла повірити своїм очам, коли побачила Влада з дівчиною. А коли він представив нам її як свою наречену... Я досі не розумію, де в мене взялися сили, щоби пережити той день. Напевно, мене врятувала думка, що в мені живе маленьке життя. І я просто не мала права впадати у смуток і піддавати ризику мого малюка. Чи була в мене думка все ж таки розповісти Владу про свою вагітність? Так, я хотіла поговорити з ним. І з нетерпінням чекала на його повернення додому. Ось тільки коли його машина заїхала у двір, я побачила, як з неї виходить та дівчина, яку чоловік представив як свою наречену. А значить... У нього справді з нею все серйозно?! Я завмерла, спостерігаючи, як вони йдуть до хати. Мабуть, треба було відійти від вікна, щоб ще більше не поранити серце, яке й так розривалася від болю. Але я, якщо чесно, просто не могла зрушити з місця.

І, здається, Влад відчув мій погляд. Він підвів голову і глянув просто на мене. А я, вчепившись пальцями в підвіконня, не могла відвести погляд від його пронизливих очей. Не знаю, скільки минуло часу. Може, кілька секунд, але для мене вони перетворилися на вічність. Між нами ніби відбувався якийсь зоровий батл і першим перервав його Влад. Він усміхнувся і притиснувши до себе дівчину, поцілував її. А я миттєво втративши всі свої життєві сили, опустилася на підлогу, намагаючись стримувати ридання, що виривалися з моїх грудей. Господи, як мені було нестерпно боляче! Моє серце розбите, життя зруйноване, а попереду на мене чекала невідомість. І тільки думка про дитину надала мені сил і не дала остаточно здатися. Я розуміла, що маю бути сильною заради мого малюка. І нічого, що мені доведеться розпочинати нове життя. Я була впевнена, що обов'язково впораюсь. А рано-вранці я покидала свій рідний будинок, в якому провела майже все своє життя. Буквально на кілька секунд затрималася біля воріт, щоб ще раз окинути поглядом місце, де я була по-справжньому щаслива. А потім вийшла надвір і тихенько зачинила хвіртку, залишаючи за нею своє минуле життя.