Розділ 12

Мілана, як завжди, швидко засинає під свою улюблену казку, а я ще якийсь час стою біля її ліжечка і з усмішкою дивлюсь на мою малечу. Доля, напевно, в нагороду за всі перенесені мною нелегкі випробування, подарувала найдорожчий подарунок у моєму житті. І я дуже вдячна їй за справжнє маленьке диво, яке зараз тихенько сопить у своєму ліжечку.

Моя дівчинка це величезне щастя та сенс мого життя. І Даша має рацію - заради неї я повинна бути сильною і приймати всі важливі рішення, прислухаючись до свого серця. Ось тільки останні кілька днів моє серце живе своїм життям і мені зовсім не подобаються ті почуття та емоції, які знову прокидаються у ньому.

Поправивши ковдру дочки й переконавшись, що вона міцно спить, я йду до себе в кімнату. Завтра буде непростий та емоційно насичений день. І було б чудово ось прямо зараз забути про всі проблеми та міцно заснути, щоб уранці прокинутися з новими силами й...

- Та що ж ти робитимеш! Я так до ранку не засну! - Сівши на ліжку, вже, напевно, вдесяте нервово збиваю подушку і поправляю ковдру.

Минуло вже кілька годин з того моменту, як я лягла в ліжко, але поринути у світ солодких і спокійних снів мені так і не вдалося. В голові, не даючи мені спокою, пролітали події минулого дня. Та й не лише вони. Мене почало накривати спогадами з минулого, які, як мені здавалося, я надійно сховала у найдальші куточки своєї душі. І ось з ними впоратися було дуже складно. Та й не дивно, якщо це минуле вже кілька днів просто по п'ятах переслідувало мене. Несподівана поява Влада, не менш несподіваний приїзд Лери... Мабуть, доля вирішила, що дала мені достатньо часу, щоб заспокоїтися і розібратися в собі. Ось тільки я, як виявилося, не була готова до такого стрімкого розвитку подій у моєму спокійному житті. І якщо приїзд Лери та Ігоря я все-таки сприйняла з радістю і навіть відчувала якесь полегшення, що незабаром відкрию їм свою таємницю. То ось зустріч з Владом мене лякала. І боялася я навіть більше не його, а... себе. Тих почуттів, які ожили в моєму серці, варто йому доторкнутися до мене. Адже я була впевнена, що змогла позбутися їх. І ось тепер...

- Ні, я більше не та закохана дівчинка, яка була готова віддати своє життя лише за один твій погляд. Я перехворіла на тебе, Владе, і більше не хочу знову бути залежною від тебе, — тихо шепочу я, нервово стискаючи в руках край ковдри.

Так, я розумію, що мені не уникнути зустрічі з Владом. І, швидше за все, ми будемо мати непросту розмову. Адже я впевнена, що він точно здогадається, що Мілана його дочка. І якщо за той час, що ми не бачилися, його характер не змінився, то мені доведеться нелегко. Але я дуже сподіваюся, що зможу гідно протистояти йому. Тим більше досвід упокорення цього грізного і непередбачуваного чоловіка у мене все ж таки є. Ну, от і знову виринають спогади з минулого життя. Вони настільки яскраві, що здається, що все відбувалося буквально вчора. Мене невблаганно затягує у вир спогадів, і занурюючись у них, я ніби заново переживаю ті дні.
********
Напевно, у житті кожної людини настає такий момент, коли її життя кардинально змінюється. І причини таких змін бувають різні. Моє ж життя повністю змінилося, коли я дізналася про загибель старшої сестри. Того дня, почувши в трубці неживий голос Влада, я вперше в житті відчула нестерпний біль. Моє серце ніби розбилося на тисячу дрібних уламків і я просто не знала, як мені жити далі. Інна була для мене більше, ніж старша сестра. Вона замінила мені батьків, які померли, коли я була зовсім маленькою. І я завжди вважала її найближчою, найдорожчою і найулюбленішою людиною. Я була дуже вдячна сестрі та її чоловікові Владу за те, що не побоялися взяти на себе відповідальність і завжди дбали й любили мене так само як і свою дочку Леру. У нашій маленькій, дружній родині завжди панували порозуміння, довіра та неймовірно ніжні стосунки один до одного. І я, навіть вступивши до інституту, з нетерпінням чекала на вихідні, щоб знову повернутися в наш щасливий маленький світ. І мені було дуже боляче бачити, як після смерті Інни цей світ почав руйнуватися. Влад закрився у собі й з головою пішов у роботу. Він майже не спілкувався з нами, а Лері в той момент так потрібна була його підтримка. Адже вона була практично дитиною, і їй набагато важче було пережити непоправну втрату.

Я розуміла, що не зможу замінити їй маму, так, у нас різниця у віці була всього чотири роки, але дуже намагалася, щоб Лера завжди відчувала мою турботу і любов. Та й вона завжди намагалася підтримати мене і спільне горе ще більше зблизило нас. Ми стали надійною опорою один для одного і як би нам не було важко, змогли пережити жорстокий удар долі. Ось тільки в моєму серці, як і раніше, не було спокою. І причиною тому був Влад, який не тільки не хотів повертатися до нормального життя, а ще більше занурювався у свій замкнутий світ, з кожним роком все більше віддалявся від нас. Так, були дні, коли він оживав, на його губах з'являлася усмішка, а в очах спалахували веселі вогники. У такі моменти він знову був таким рідним, дбайливим та справжнім. Але тривали такі повернення колишнього Влада зовсім недовго. Він знову закривався в собі, а моє серце все більше стискалося від болю та розпачу.