Розділ 11

Я пообіцяла Мілані, що подзвоню дядькові Владу завтра вранці, бо сьогодні він, найімовірніше, вже відпочиває. І вона, погодившись зі мною, знову перемикнулася на перегляд мультиків. А я, перебравши в голові безліч варіантів, як мені впоратись з черговою проблемою, вирішила зателефонувати Даші. Як то кажуть "одна голова добре, а дві краще" і я була впевнена, що подруга точно дасть мені слушну пораду. Ось тільки мій телефон ожив раніше, ніж я встигла взяти його до рук. Почувши мелодію дзвінка, я посміхнулася. Мені здається, моя племінниця на якомусь інтуїтивному рівні відчуває, коли маю проблеми. І її дзвінки завжди підтримували мене та підіймали настрій.

- Привіт, Лерочко, - взявши телефон, виходжу на кухню і щільно прикриваю двері.

- Привіт, Надюшо. Як же я скучила за тобою! Сподіваюся, не розбудила тебе? Просто в мене такі надзвичайні новини, що не могла дочекатися до ранку! - Весело тараторить племінниця. – У нас для тебе є сюрприз. Хоча, ось Ігор мені підказує, що навіть два сюрпризи. Він, правда, був проти, щоб я дзвонила тобі. Сказав, що ж це за сюрприз буде, якщо я тобі все викладу. Але ж ти знаєш мій нетерплячий характер. Мене просто розриває від почуттів!

- Ну, судячи з настрою, племіннице, ти справді мені зараз повідомиш про щось надзвичайне, - розпливаюся я в посмішці. - То що там у нас з сюрпризом?

- Ми, нарешті, зможемо побачитися, - радісно верещить Лера. - Уявляєш як це чудово! Загалом завтра ближче до обіду ми будемо в тебе. Я вже не можу дочекатися, коли нарешті зможу побачити та обійняти тебе. Ну, як тобі наш сюрприз, Надюшо?

- Несподіваний і справді карколомний, - розгублено видихаю я.
Мені здавалося, що сьогоднішній день уже нічим не зможе здивувати мене, але, мабуть, помилялася. Ні, звичайно ж, я була рада, що нарешті зустрінуся з улюбленою племінницею. Ми не бачилися з Лєрою майже п'ять років і я весь цей час дуже сумувала за нею. Ось тільки у мене для неї теж є сюрприз, і я не знаю...

- Надюшо, ти там випадково свідомість від радості не втратила? - Чую стривожений голос дівчини.

- Майже вгадала. Знаходжуся в непритомному стані, — не знаю, як мені вдається тримати себе в руках, та ще й намагатися жартувати. - Лерочко, я справді дуже рада, що скоро побачу тебе та Ігоря. Ти ж знаєш, як я вас люблю. І вже чекаю не дочекаюся нашої зустрічі. До речі, перший сюрприз мені дуже сподобався, а що там з другим?

- А ось другий сюрприз, Надюшо, ми залишимо на завтра. Але запевняю, тобі він теж дуже сподобається, - загадковим тоном промовила Лера.

- Ти мене вже зацікавила, племіннице. І, якщо чесно, то в мене для вас теж... є сюрприз, — трохи повагавшись, все ж таки сказала я.

- Ух, ти! Інтуїція мені підказує, що завтра буде просто неймовірно емоційна зустріч. З несподіваними, і, сподіваюся, дуже приємними сюрпризами, — радісно скрикує дівчина, і я просто впевнена, що зараз на її губах сяє щаслива посмішка. - Ну, тоді до завтра, Надюшо. Ми з Ігорем тебе цілуємо та обіймаємо.

Попрощавшись з Лерою, я ще якийсь час задумливо стою біля вікна. Дивлюся на золотисте листя дерев, на яке падає м'яке світло вуличних ліхтарів і від цього воно здається ще більш красивим і...казковим. Мені подобається ось цей умиротворений стан природи. Як би мені хотілося відчувати в собі таке ж почуття спокою і гармонії з самою собою. Ось тільки після сьогоднішніх подій...

- Мамо, там мультики вже закінчилися. А ти що тут робиш? - На мою руку лягає маленька долоня моєї дівчинки й майже відразу я чую її захоплене зітхання. - Ух ти як гарно! Правда, мамочко?

- Так, сонечко, дуже гарно, - підхоплюю Мілану на руки й притискаю до себе.

- Немов у казці! Мамо, як думаєш, у мене вийде намалювати цю красу? - Обхопивши мене за шию, тихо питає малеча.

- Звичайно, вийде, доню, бо ти відчуваєш її, - усміхаюся їй і цілую в щічку.

- А хто до тебе дзвонив? Тітка Даша?

- Ні, сонечко, не тітка Даша, - я замовкаю, вирішуючи, як сказати дочці, що до нас завтра приїжджають гості.

Я розповідала Мілані про Леру. Пів року тому моє маля побачило її фотографію в альбомі й запитала хто ця "красива дівчинка". І я сказала їй правду, що це моя племінниця. І, чесно кажучи, з полегшенням зітхнула, коли Мілана, уважно вислухавши мене, не стала уточнювати, ким їй доводиться Лера. Хоча фотографію дістала з альбому і поставила у своїй спальні на столику.

- Міланочко, у нас трохи змінюються плани, - обережно почала я. – Завтра до нас приїжджають гості.

- Гості? - З цікавістю подивилася на мене дівчинка. – А хто до нас приїде?

- Моя племінниця Лера та її чоловік Ігор, - усміхнулася я їй.

- Лера?! Це та дівчинка з фотографії? - Радісно скрикнула Мілана. – Клас! Я давно хотіла з нею познайомитись!

- Ну, ось завтра і познайомитеся, - з полегшенням видихнула я. - Ось тільки погуляти у нас, мабуть, не вийде. Потрібно в магазин сходити й щось смачненьке приготувати.

- Не хвилюйся, мамо, я тобі допоможу. Ми удвох швидко впораємося, – серйозно заявила моя дівчинка. - А погуляти ми потім усі разом можемо сходити.

- Моя помічниця. Що б я без тебе робила? - Усміхнувшись, обняла її. - Ну, а тепер ходімо відпочивати. Завтра буде насичений день і нам потрібно добре виспатися.

- А казку ти мені прочитаєш? І не підеш, доки я не засну? - Затишно вмостившись у своєму ліжечку, тихенько запитала мене мала.

- Ну, звичайно, почитаю, доню, - я накрила її ковдрою і погладила по білявій голівці. - Спи спокійно, моє сонечко, і нічого не бійся. Я завжди буду поряд з тобою.