Розділ 8

Не зменшуючи темпу, я забігаю за кут і врізаюсь у величезну перешкоду, що виникла на моєму шляху. Злякано скрикую і намагаючись уникнути падіння, чисто машинально хапаюся за чиюсь руку.

- Дівчино, та що ж Ви біжите стрімголов! Це добре, що не дитина, а я попався на вашому шляху, — лунає над моєю головою грізний чоловічий рик. - Ось чорт! Дивіться, що Ви наробили!

Моє серце завмирає від страху, а я намагаюся переконати себе, що чоловік, у якого я влетіла, просто не може бути Владом. Навіть з огляду на те, що цей грізний зі сталевими нотками голос я не переплутаю ні з яким іншим... Ну, от не можу повірити, що доля так жорстоко вчинила зі мною! Але, коли я опускаю погляд і бачу малюнки, фігурки звірят і пакетик з печивом, що розлетілися по підлозі, моє серце ніби обривається і летить у бездонну прірву.

"Добре, що я здогадалася скласти печиво в міцний пакет" - якось зовсім не вчасно проноситься у мене в голові.

"Зовсім з глузду з'їхала?! Яке печиво?! Тебе зараз має зовсім інше турбувати!"

Ось тільки дотик Влада, він все ще притримує мене за руку, зовсім не дає мені зосередитися. Кожну клітинку мого тіла ніби пронизує гострими голками й здається, що я взагалі можу втратити контроль над ним.

- Вибачте, - тихо шепочу я, звільняючи свою руку і ще нижче нахиляючи голову.

На моє щастя, Влад, здається, не впізнав мене. Та й не дивно. При його величезному зрості він зараз може споглядати тільки мою маківку. А ось моє обличчя заховано за копицею волосся і я сподіваюся, що зможу зберегти інкогніто.

- Прийму Ваші вибачення, якщо допоможете мені, - судячи з холодного тону чоловіка, він справді не здогадався, хто стоїть перед ним. - Дуже сподіваюся, що малюнки та вироби не постраждали.

Ось чого я справді не очікувала, то це почути як голос Влада здригнувся від хвилювання і в ньому несподівано з'явилися теплі нотки. Ось і не вір після цього в поклик крові та родинні зв'язки. Хоча, якщо чесно, мене зараз вся ця непроста ситуація більше напружує та лякає, ніж тішить. А щоб не загострювати її, мені потрібно якнайшвидше піти звідси. І поки чоловік збирає малюнки, я швидко складаю в пакет всі вироби й туди ж кладу пакетик з печивом. А потім обережно ставлю його під стіну та намагаюся піти, так би мовити, по англійські. Знаю, що це буде виглядати, як мінімум, дивно, але виходу іншого в мене немає. Я роблю лише кілька кроків, коли в мене за спиною знову лунає невдоволений голос Влада.

- Дівчино, а Ви нічого не забули? Якось не чемно з Вашого боку піти не попрощавшись.

- До побачення, - не обертаючись, кажу я і прискорюю крок.

Та мені взагалі зараз хочеться тікати куди очі дивляться, аби якомога далі від цього чоловіка. І я ледве стримуюсь тільки тому, що моя втеча виглядатиме аж надто підозріло. Я й так поводилася в цій ситуації не надто адекватно. І сподіваюся, що Влад спише мою дивну поведінку на переляк від несподіваного зіткнення.

Збігши сходами на перший поверх і переконавшись, що чоловік не намагається наздогнати мене, я з полегшенням зітхаю. Здається все-таки везіння на моїй стороні. І щоб більше не випробовувати долю вирішую спочатку зайти до Анни Кирилівни, а потім піду до Даші та Мілани. Моя дівчинка все ще спить, а ось знову зустрітися з Владом у мене абсолютно немає жодного бажання. До того ж мені буде якось спокійніше, якщо я поговорю з директрисою і вмовлю її дати мені тиждень відпустки.

- Ой, Надюшо, а я якраз хотіла дзвонити тобі, - посміхнулася мені Ганна Кирилівна, коли я увійшла до її кабінету. - Проходь, сідай.

- Ось бачите я прямо Ваші думки читаю, - посміхаюся їй у відповідь, хоча бажання директорки бачити мене вже трохи напружує.

А ось це хитре примруження очей і просто опромінена посмішка говорить про те, що мені зараз повідомлять якусь важливу новину. І не факт, що вона буде приємною для мене. Тому я наважуюсь діяти на випередження.

- Ганно Кирилівно, відпустіть мене на тиждень у відпустку. Хочу трохи відпочити, з Міланою кудись поїхати. А то я останнім часом зовсім мало часу їй приділяю, — починаю швидко тараторити. - Та й проблем з заміною не буде. Даша сказала, що попрацює за мене.

- Надюшо, я б із задоволенням відпустила тебе, але боюся, що зараз ніяк не вийде. Ти ж знаєш, що у нас з'явився спонсор, який планує відкрити групу особливо талановитих діток. До речі, хочу тебе привітати, Мілана вже зарахована до цієї групи. Але це ще не всі новини. Я вирішила довірити новий гурток тобі. Ти у нас дівчина відповідальна, талановита та й діти тебе люблять.

Ну ось інтуїція, як завжди, не підвела мене. Ганна Кирилівна, навіть сама того не підозрюючи, ставить на мою голову нову проблему. І я маю тепер терміново придумати, як мені відмовитися від запропонованої посади.

- Так у нас усі вихователі відповідальні та талановиті. І дітей усі люблять. Ганно Кирилівно, дякую Вам, звичайно, за довіру, але я хочу залишитися на своєму місці. До того ж Ви самі сказали, що Мілана вже зарахована до нової групи. І буде зовсім непедагогічно, якщо я буду її вихователькою, — мені здавалося, що я навела досить переконливий аргумент, щоб змусити директорку змінити своє рішення.

– А ось це зовсім не проблема. Мілана дуже розумна дівчинка і я впевнена, що вона з розумінням віднесеться до того, що ти будеш її вихователькою. Та й ти, попри величезну любов до доньки, точно не будеш якось по-особливому виділяти її серед інших дітей. Загалом, Надюшо, ти маєш два вихідні дні, щоб відпочити, зібратися з силами та все обміркувати. А в понеділок тебе чекатиме на співбесіду Владислав Іванович. Ти тільки не хвилюйся, я впевнена, що твоя кандидатура його повністю влаштує. Тим більше я буду поряд, щоб підтримати тебе, — заспокійливо посміхнулася мені Ганна Кирилівна.

А я стояла в повному заціпенінні й розуміла, що моє, спокійне і розмірене життя, попри всі мої старання, все-таки починає руйнуватися.