Розділ 4

- Ох, дівчата, і як ви збиралися вдвох дотягнути ці величезні пакети до садка? - Бурчить Даша, перекладаючи з однієї руки в іншу об'ємний пакет з виробами. - Це ще добре, що я у вас ночувати лишилася. Міланочка, а обов'язково було прямо всі свої вироби та малюнки з дому забирати?

- Тітко Дашо, ну, адже я дуже хочу потрапити в нову групу для талановитих діток. Отже, мені потрібно показати дядькові Владу якнайбільше своїх малюнків і виробів, щоб він не сумнівався в моїх здібностях, — найсерйознішим тоном заявляє моя дівчинка. - Я хочу, щоб усе по-чесному було.

Ми з Дашею переглядаємось та посміхаємося. Мілана вкотре дивує нас своїми не за віком дорослими міркуваннями.

- Ти моя розумничка, - нахилившись, обіймаю дочку і цілую її в щічку. - І я впевнена, що ти цілком заслужено займеш своє місце в новій групі.

- Та хто б сумнівався. Ти ж у нас справді дуже талановита дівчинка, — підморгує їй Даша. - І нам, дівчатка, треба трохи прискоритися. Треба ще встигнути розставити цю красу до приходу дядька Влада.

Поки Мілана розставляє свої вироби, ми з Дашею обговорюємо план подальших дій. По дорозі в садок, я поговорила зі своєю дитиною і пояснила, що не зможу бути при її зустрічі з дядьком Владом. І хоч вона трохи засмутилася, але все ж таки погодилася з тим, що я не можу залишити роботу. Мілана завжди з розумінням ставилася до того, що в садочку я не лише її мама, а ще й вихователька, котра повинна займатися й іншими дітками. І хоч, судячи з радісної посмішки дівчинки, вона не ображалася на мене, на душі все одно було не спокійно.

- Надю, та не хвилюйся ти так. Обіцяю, я триматиму все під контролем, — побачивши мій нервовий стан, почала заспокоювати мене Даша. - А ти можеш спокійно йти до своєї групи. Тільки особливо там не висовуйся. Сподіваюся, наш спонсор учора все вже оглянув і не буде знову шастати по всій будівлі. Ну, а що як з'явиться у твоїй групі... Залишай дітей на нянечку і ховайся в спальні під ліжко.

- У сенсі під ліжко? - Розгублено глянула на подругу.

- Надюшо, та пожартувала я, - весело розсміялася вона. - Ну, треба ж тебе якось зі стану ступору виводити.

- Фух, а я вже справді подумала. Хоча, будь-яке може бути, — нервово посміхнулася я. - Добре піду я. Дашенько, ти якщо що...

- Я одразу ж тобі подзвоню. Кажу ж не хвилюйся. Все буде гаразд. І, до речі, не забудь заскочити до Кирилівни щодо відпустки поговорити, — нагадала мені Даша.

- Ну, це я точно не забуду, - кивнула я, а потім підхопила на руки дочку і притиснула до себе. - Міланочка, мені час. Але знай, що я завжди поряд з тобою. І я просто впевнена, що дядькові Владу дуже сподобаються твої малюнки та вироби. Ти в мене талановита дівчинка. Я дуже люблю тебе, доню!

- Я теж дуже люблю тебе, матусю! - Усміхнулася вона, обіймаючи мене за шию.

Як би мені не було важко, я все ж таки змогла впоратися зі своїми емоціями. За час роботи вихователем я чітко засвоїла, щоб не трапилося в моєму житті і який би поганий не мала настрій, він не повинен відбиватися на моїх діточках. Тому я дуже намагалася поводитися як завжди, і перша половина дня пройшла більш-менш спокійно. Хоча мій зовнішній спокій не відповідав моїй внутрішній душевній напрузі. Я вже кілька разів телефонувала Даші, щоб дізнатися, чи приходив Влад. І, якщо чесно, вже навіть починала нервувати й сердитись на нього, коли чула від подруги негативну відповідь. Попри те, що я була проти його спілкування з Міланою, все ж таки розуміла, як багато означає ця зустріч для моєї дівчинки. І якщо Влад обдурив її...

Нервово стиснувши телефон, я ледве стримуюсь, щоб знову не подзвонити Даші. Але тут же смикаю себе. Адже вона теж на роботі, а постійно напружувати її це вже явний перебір. Краще я після обіду покладу дітей спати й потім сама збігаю і дізнаюся, як справи у моєї малечі. Та й до Анни Кирилівни потрібно забігти. Хочеться вірити, що мені вдасться вмовити її дати мені хоча б тиждень відпустки. Тим більше що Даша готова попрацювати за мене. Загалом, я дуже сподіваюся, що успіх все ж таки буде на моїй стороні. Головне зараз тримати себе в руках та не піддаватися емоціям. Та й з серцем, яке починає шалено битися в грудях лише про один спогад про Влада, я теж впораюся. Я просто впевнена у цьому!

Простеживши, щоб усі мої дітлахи лягли у свої ліжечка, я, як завжди, читаю їм казку. Так, це наша з Дашею особиста ініціатива. Моя Мілана миттєво засинає під читання її улюблених книжок. Ось я й вирішила, що можу спробувати читати казки дітлахам зі своєї групи.

І ця ідея була із захопленням прийнята не лише моїми малюками, а і їхніми батьками. Ну а Даша, як завжди, теж підтримала мене. І тепер наші вихованці засинають під свої улюблені казки. От і зараз минає всього якихось п'ять хвилин, а мої дітлахи вже тихенько сплять у своїх ліжечках. А я, ще раз обійшовши спальню, і переконавшись, що всі сплять, прошу нянечку почергувати, поки я ненадовго відлучусь. Мені вже не терпиться скоріше дізнатися у Даші, чи приходив Влад. Та й за моєю дитиною я дуже скучила. Хоча не бачила її всього кілька годин. Тому я швидко пробігаю коридором, завертаю за кут і...

Не зменшуючи темпу, я забігаю за кут і врізаюсь у величезну перешкоду, що виникла на моєму шляху. Злякано скрикую і намагаючись уникнути падіння, чисто машинально хапаюся за чиюсь руку.

- Дівчино, та що ж Ви біжите стрімголов! Це добре, що не дитина, а я попався на вашому шляху, — лунає над моєю головою грізний чоловічий рик. - Ось чорт! Дивіться, що Ви наробили!

Моє серце завмирає від страху, а я намагаюся переконати себе, що чоловік, у якого я влетіла, просто не може бути Владом. Навіть з огляду на те, що цей грізний зі сталевими нотками голос я не переплутаю ні з яким іншим... Ну, от не можу повірити, що доля так жорстоко вчинила зі мною! Але, коли я опускаю погляд і бачу малюнки, фігурки звірят і пакетик з печивом, що розлетілися по підлозі, моє серце ніби обривається і летить у бездонну прірву.

"Добре, що я здогадалася скласти печиво в міцний пакет" - якось зовсім не вчасно проноситься у мене в голові.

"Зовсім з глузду з'їхала?! Яке печиво?! Тебе зараз має зовсім інше турбувати!"

Ось тільки дотик Влада, він все ще притримує мене за руку, зовсім не дає мені зосередитися. Кожну клітинку мого тіла ніби пронизує гострими голками й здається, що я взагалі можу втратити контроль над ним.

- Вибачте, - тихо шепочу я, звільняючи свою руку і ще нижче нахиляючи голову.

На моє щастя, Влад, здається, не впізнав мене. Та й не дивно. При його величезному зрості він зараз може споглядати тільки мою маківку. А ось моє обличчя заховано за копицею волосся і я сподіваюся, що зможу зберегти інкогніто.

- Прийму Ваші вибачення, якщо допоможете мені, - судячи з холодного тону чоловіка, він справді не здогадався, хто стоїть перед ним. - Дуже сподіваюся, що малюнки та вироби не постраждали.

Ось чого я справді не очікувала, то це почути як голос Влада здригнувся від хвилювання і в ньому несподівано з'явилися теплі нотки. Ось і не вір після цього в поклик крові та родинні зв'язки. Хоча, якщо чесно, мене зараз вся ця непроста ситуація більше напружує та лякає, ніж тішить. А щоб не загострювати її, мені потрібно якнайшвидше піти звідси. І поки чоловік збирає малюнки, я швидко складаю в пакет всі вироби й туди ж кладу пакетик з печивом. А потім обережно ставлю його під стіну та намагаюся піти, так би мовити, по англійські. Знаю, що це буде виглядати, як мінімум, дивно, але виходу іншого в мене немає. Я роблю лише кілька кроків, коли в мене за спиною знову лунає невдоволений голос Влада.

- Дівчино, а Ви нічого не забули? Якось не чемно з Вашого боку піти не попрощавшись.

- До побачення, - не обертаючись, кажу я і прискорюю крок.

Та мені взагалі зараз хочеться тікати куди очі дивляться, аби якомога далі від цього чоловіка. І я ледве стримуюсь тільки тому, що моя втеча виглядатиме аж надто підозріло. Я й так поводилася в цій ситуації не надто адекватно. І сподіваюся, що Влад спише мою дивну поведінку на переляк від несподіваного зіткнення.

Збігши сходами на перший поверх і переконавшись, що чоловік не намагається наздогнати мене, я з полегшенням зітхаю. Здається все-таки везіння на моїй стороні. І щоб більше не випробовувати долю вирішую спочатку зайти до Анни Кирилівни, а потім піду до Даші та Мілани. Моя дівчинка все ще спить, а ось знову зустрітися з Владом у мене абсолютно немає жодного бажання. До того ж мені буде якось спокійніше, якщо я поговорю з директрисою і вмовлю її дати мені тиждень відпустки.

- Ой, Надюшо, а я якраз хотіла дзвонити тобі, - посміхнулася мені Ганна Кирилівна, коли я увійшла до її кабінету. - Проходь, сідай.

- Ось бачите я прямо Ваші думки читаю, - посміхаюся їй у відповідь, хоча бажання директорки бачити мене вже трохи напружує.

А ось це хитре примруження очей і просто опромінена посмішка говорить про те, що мені зараз повідомлять якусь важливу новину. І не факт, що вона буде приємною для мене. Тому я наважуюсь діяти на випередження.

- Ганно Кирилівно, відпустіть мене на тиждень у відпустку. Хочу трохи відпочити, з Міланою кудись поїхати. А то я останнім часом зовсім мало часу їй приділяю, — починаю швидко тараторити. - Та й проблем з заміною не буде. Даша сказала, що попрацює за мене.