Розділ 7

- Ох, дівчата, і як ви збиралися вдвох дотягнути ці величезні пакети до садка? - Бурчить Даша, перекладаючи з однієї руки в іншу об'ємний пакет з виробами. - Це ще добре, що я у вас ночувати лишилася. Міланочка, а обов'язково було прямо всі свої вироби та малюнки з дому забирати?

- Тітко Дашо, ну, адже я дуже хочу потрапити в нову групу для талановитих діток. Отже, мені потрібно показати дядькові Владу якнайбільше своїх малюнків і виробів, щоб він не сумнівався в моїх здібностях, — найсерйознішим тоном заявляє моя дівчинка. - Я хочу, щоб усе по-чесному було.

Ми з Дашею переглядаємось та посміхаємося. Мілана вкотре дивує нас своїми не за віком дорослими міркуваннями.

- Ти моя розумничка, - нахилившись, обіймаю дочку і цілую її в щічку. - І я впевнена, що ти цілком заслужено займеш своє місце в новій групі.

- Та хто б сумнівався. Ти ж у нас справді дуже талановита дівчинка, — підморгує їй Даша. - І нам, дівчатка, треба трохи прискоритися. Треба ще встигнути розставити цю красу до приходу дядька Влада.

Поки Мілана розставляє свої вироби, ми з Дашею обговорюємо план подальших дій. По дорозі в садок, я поговорила зі своєю дитиною і пояснила, що не зможу бути при її зустрічі з дядьком Владом. І хоч вона трохи засмутилася, але все ж таки погодилася з тим, що я не можу залишити роботу. Мілана завжди з розумінням ставилася до того, що в садочку я не лише її мама, а ще й вихователька, котра повинна займатися й іншими дітками. І хоч, судячи з радісної посмішки дівчинки, вона не ображалася на мене, на душі все одно було не спокійно.

- Надю, та не хвилюйся ти так. Обіцяю, я триматиму все під контролем, — побачивши мій нервовий стан, почала заспокоювати мене Даша. - А ти можеш спокійно йти до своєї групи. Тільки особливо там не висовуйся. Сподіваюся, наш спонсор учора все вже оглянув і не буде знову шастати по всій будівлі. Ну, а що як з'явиться у твоїй групі... Залишай дітей на нянечку і ховайся в спальні під ліжко.

- У сенсі під ліжко? - Розгублено глянула на подругу.

- Надюшо, та пожартувала я, - весело розсміялася вона. - Ну, треба ж тебе якось зі стану ступору виводити.

- Фух, а я вже справді подумала. Хоча, будь-яке може бути, — нервово посміхнулася я. - Добре піду я. Дашенько, ти якщо що...

- Я одразу ж тобі подзвоню. Кажу ж не хвилюйся. Все буде гаразд. І, до речі, не забудь заскочити до Кирилівни щодо відпустки поговорити, — нагадала мені Даша.

- Ну, це я точно не забуду, - кивнула я, а потім підхопила на руки дочку і притиснула до себе. - Міланочка, мені час. Але знай, що я завжди поряд з тобою. І я просто впевнена, що дядькові Владу дуже сподобаються твої малюнки та вироби. Ти в мене талановита дівчинка. Я дуже люблю тебе, доню!

- Я теж дуже люблю тебе, матусю! - Усміхнулася вона, обіймаючи мене за шию.

Як би мені не було важко, я все ж таки змогла впоратися зі своїми емоціями. За час роботи вихователем я чітко засвоїла, щоб не трапилося в моєму житті і який би поганий не мала настрій, він не повинен відбиватися на моїх діточках. Тому я дуже намагалася поводитися як завжди, і перша половина дня пройшла більш-менш спокійно. Хоча мій зовнішній спокій не відповідав моїй внутрішній душевній напрузі. Я вже кілька разів телефонувала Даші, щоб дізнатися, чи приходив Влад. І, якщо чесно, вже навіть починала нервувати й сердитись на нього, коли чула від подруги негативну відповідь. Попри те, що я була проти його спілкування з Міланою, все ж таки розуміла, як багато означає ця зустріч для моєї дівчинки. І якщо Влад обдурив її...

Нервово стиснувши телефон, я ледве стримуюсь, щоб знову не подзвонити Даші. Але тут же смикаю себе. Адже вона теж на роботі, а постійно напружувати її це вже явний перебір. Краще я після обіду покладу дітей спати й потім сама збігаю і дізнаюся, як справи у моєї малечі. Та й до Анни Кирилівни потрібно забігти. Хочеться вірити, що мені вдасться вмовити її дати мені хоча б тиждень відпустки. Тим більше що Даша готова попрацювати за мене. Загалом, я дуже сподіваюся, що успіх все ж таки буде на моїй стороні. Головне зараз тримати себе в руках та не піддаватися емоціям. Та й з серцем, яке починає шалено битися в грудях лише про один спогад про Влада, я теж впораюся. Я просто впевнена у цьому!

Простеживши, щоб усі мої дітлахи лягли у свої ліжечка, я, як завжди, читаю їм казку. Так, це наша з Дашею особиста ініціатива. Моя Мілана миттєво засинає під читання її улюблених книжок. Ось я й вирішила, що можу спробувати читати казки дітлахам зі своєї групи.

І ця ідея була із захопленням прийнята не лише моїми малюками, а і їхніми батьками. Ну а Даша, як завжди, теж підтримала мене. І тепер наші вихованці засинають під свої улюблені казки. От і зараз минає всього якихось п'ять хвилин, а мої дітлахи вже тихенько сплять у своїх ліжечках. А я, ще раз обійшовши спальню, і переконавшись, що всі сплять, прошу нянечку почергувати, поки я ненадовго відлучусь. Мені вже не терпиться скоріше дізнатися у Даші, чи приходив Влад. Та й за моєю дитиною я дуже скучила. Хоча не бачила її всього кілька годин. Тому я швидко пробігаю коридором, завертаю за кут і...