Розділ 6

Даша з тривогою дивиться на мене, а я якось відразу гублюся. Не так просто повертатися в минуле і зривати рани, що зарубцювалися. Я надто довго ховала в найдальших куточках серця свою таємницю. Не наважувалася відкрити її навіть найріднішим мені людям. І дуже сподівалася, що зможу зберегти цю таємницю якнайдовше. Але, мабуть, у долі були свої плани й вона вирішила вкотре випробувати мене на міцність та витривалість.

- Надюшо, вибач, я, напевно, дарма затіяла цю розмову, - тихо промовила Даша. - Для тебе, мабуть, сьогоднішній день і так був непростим, а тут я зі своїми розпитуваннями. Просто я бачу, що ти занадто... агресивно реагуєш на цього Владислава Івановича. Та й зустрічатись з ним явно не гориш бажанням.

- Не горю бажанням це м'яко сказано. Мені не можна зустрічатися з ним, — охриплим від хвилювання голосом промовила я.

- Здається, все набагато серйозніше, ніж я думала. Надю, ти тільки не нервуй так, — присівши поряд зі мною, обійняла мене подруга. - Я, звичайно, нічого поки не розумію... Але ж ти знаєш, що я завжди готова прийти тобі на допомогу.

- Знаю, Дашенько і мені справді знадобиться твоя допомога. Тому що сама я точно не впораюся. І як мені не важко повертатися в минуле... Я все ж таки розповім тобі чому так дивно поводилася сьогодні вранці. Ти вже й сама здогадалася, що я знайома з нашим спонсором. Колись він був для мене... близькою людиною. Я знала його, можна сказати, все своє свідоме життя. Ми разом пройшли через тяжкі випробування, пережили біль втрати. І в якийсь момент Влад став змінюватися не на краще. Він став замкнутим, жив у своєму світі, не пускаючи до нього найближчих людей. Мені було боляче бачити його таким, і я як могла намагалася повернути його до нормального життя. І коли мені почало здаватися, що той Влад, якого я знала раніше, почав повертатися..., — я глибоко вдихнула, намагаючись упоратися з хвилюванням, яке охопило мене. - Він просто зрадив мене і... Загалом, мені довелося збирати з уламків моє зруйноване життя і кардинально міняти його. І ось коли у мене все вийшло... Я не хочу, щоб Влад знову увірвався в моєму житті! Надто багато часу та зусиль я доклала, щоб навчитися жити без нього!

- З глузду з'їхати! Так наш щедрий спонсор виявляється та ще сволота! – Обурено вигукнула Даша, а потім замислилась і розгублено глянула на мене. - Так, Надюшо, почекай... Ти сказала, що він зрадив тебе і... Я так розумію... Мілана...вона...його...

- Мілана моя дочка! І лише моя! - З відчаєм видихнула я.

- Тихіше, Надюшо. Заспокойся. Я все зрозуміла. Мілана твоя дочка і ніхто не забере її в тебе! - Поспішила заспокоїти мене подруга. - А цей ... спонсор ... хай тільки спробує ... Загалом, ти не хвилюйся, ми обов'язково щось придумаємо. Послухай, може тобі з Ганною Кирилівною поговорити. Адже ти погодилася з відпустки раніше вийти на підміну. Тож тепер, я думаю, маєш повне право догуляти його. А я тебе підтримаю та скажу, що готова попрацювати за двох.

– А це гарна ідея. Адже в мене справді ще два тижні відпустки залишилося. А там, я сподіваюся, Влад поїде. Не може він постійно сидіти в нашому місті. Знаючи, як він звик контролювати свій бізнес... Дашенько, дякую тобі велике! Ось щоб я без тебе робила! - Кинулася обіймати подругу.

- Ну, ми ж маємо допомагати один одному. Ти мене теж он скільки разів рятувала. Ось тільки тепер потрібно вигадати, як тобі завтра не зіткнутися з твоїм ... колишнім.

- Ось у цьому й проблема. Та й Мілану не хочеться засмучувати. Адже вона так чекає зустрічі з...дядьком Владом. Ти б чула з яким замилуванням вона розповідає про нього. І якщо я не поведу її завтра до садка... Адже це буде зрада з мого боку. Я не можу так жорстоко вчинити з моєю дівчинкою, - важко зітхнула я.

- Так, Мілана справді якось занадто швидко прив'язалася до нього. Немов відчуває, що цей дядько Влад її... Ой, вибач, Надюшо, — винувато прошепотіла Даша, побачивши, як гнівно спалахнули мої очі. - Правда якось само собою вирвалося.

- Даша, я дуже сподіваюся, що ця розмова залишиться між нами. І ти випадково щось не видаси при Мілані.

- Надюшо, обіцяю, все, що ти щойно розповіла мені, збережу в таємниці. А зустріч Мілани з...дядьком Владом я беру на себе. Тим більше якщо він захоче побачиться з нею, то прийде до нашої групи. Ну, а я вже, на правах виховательки, буду при їх зустрічі. Заодно проконтролюю, щоб наша дівчинка не видала зайвої інформації. Як тобі такий план?

- Загалом, непогано. Ось тільки... Я дуже хочу, щоб моя дівчинка займалася в новій групі, яку хоче відкрити Влад. Але якщо він збирався поговорити зі мною сьогодні, то де гарантія, що завтра він теж не наполягатиме на зустрічі, — з тривогою подивилася я на Дашу.

- Скажу йому, що сама поговорю з тобою. Зрештою, заяву на зарахування до нової групи ти можеш передати й через вихователя. Тобто через мене. Коротше, розв'язуватимемо проблеми в міру їх надходження. Не хвилюйся, подруго! Прорвемося! - Підморгнула мені дівчина. - До речі, я не дуже знахабнію, якщо залишуся в тебе ночувати?

- Я, навпаки, буду рада. Якщо чесно, не хочеться залишатися наодинці з невеселими думками.

- Ну, тоді давай ще по тортику. Кажуть, солодке підіймає настрій, — усміхнулася подруга.

– Ага і додає зайві кілограми. - Хмикнула я.

- Ой, я тебе благаю! Нам зайві кілограми точно не загрожують. Та ми взагалі сама досконалість!

Ми з Дашею переглянулись і весело розреготалися. І нехай сьогоднішній день був непростим для мене, я рада, що він все ж таки закінчується позитивними емоціями. І мені зовсім не хочеться думати, що буде завтра.