Розділ 3

Коли чую знайому мелодію, відразу ж хапаю телефон. Він, на цей час, для мене немов рятувальний круг у бурхливому океані емоцій.

- Привіт, Надюшо. Сподіваюся, прогулянка у парку допомогла тобі заспокоїтися? А то я вже не на жарт переживати за тебе почала. Чесно кажучи, ніколи не бачила тебе такою розгубленою та напруженою. То як у вас справи? – Обережно поцікавилася Даша.

– Прогулянка точно пішла на користь. Мілана отримала море задоволення, а головне зібрала цілий рюкзачок усіляких листочків, шишок та гілочок. І тепер у нас весь стіл обставлений дуже симпатичними виробами, а їх творець мирно сопе у своєму ліжечку, — посміхнулася я, згадавши умиротворене личко своєї малечі.

- От і добре. Та й у тебе, подруго, голос ніби бадьоренький. То може, якщо ти не проти, я приїду до вас? Я вже й тортик купила. Впевнена, що нам є з тобою про що поговорити, — весело заторохтіла дівчина.

- Ну, якщо вже й тортик купила, то, звісно, ​​приїжджай. Так і бути, поговоримо.

- Все, Надюшо, вилітаю. Хвилин за десять буду, — радісно випалила Даша.

Пройшовши на кухню, я поставила чайник і посміхнулася. Впізнаю мою невгамовну подругу. Впевнена, що розмовляючи зі мною, вона вже була одягнена і будь-якої секунди готова вискочити зі своєї квартири. А враховуючи, що їй просто натерпиться поставити мені безліч запитань і поділитися новинами... Думаю, Даші знадобиться не більше п'яти хвилин, щоб опинитись у мене вдома.

- Ну, ось, що й потрібно було довести, - хмикнула я, почувши дзвінок і відчинила двері. - Подруго, ти просто мега швидкісна дівчина!

- Так, я така, - залетівши у квартиру, хихикнула Даша і цмокнула мене в щоку.
- Так, тримай тортик. Шкода, що Мілана заснула. Це її улюблений.

- Нічого, завтра їй буде сюрприз, - посміхнулася я подрузі. - Так, проходь на кухню. До речі, тортик тортиком, може я тебе спочатку нагодую.

- Їсти, звичайно, хочеться, - примружилася вона, скануючи каструльку, що стоїть на плиті. - Але ж у мене стільки новин. Та й до тебе є питання.

- Ну, новини нікуди не втечуть. А спантеличувати мене своїми питаннями тобі буде легше все-таки на ситий шлунок. Тож смачного, — простягла подрузі тарілку з пловом.

- Надюшо, просто неймовірно смачно. І коли ти все встигаєш робити? Начебто графік роботи у нас однаковий. А в тебе ще й Мілана. Але ось до тебе коли не прийдеш, все прибрано, наварено. А я як не намагаюся щось нічого не виходить. Про готування взагалі мовчу. Це зовсім не моє.

- Ну прямо не твоє. Дашо, ти на свій день народження такий стіл шикарний накрила, що будь-який шеф-кухар позаздрить. І взагалі, ти у нас просто розумниця, красуня. Твоєму майбутньому чоловікові просто неймовірно пощастить, - підморгнула я подрузі.

- Ага, де б його ще взяти цього майбутнього чоловіка, - засміялася вона. - Так, Надюшо, дякую за суперську вечерю та дружню підтримку. Після твоїх слів моя самооцінка значно зросла. А тепер давай по тортику і...

- Поговоримо? - Усміхнулася я.

- Ну, так, - задоволено кивнула Даша. - То з чого почнемо? Позаяк ти в цьому будинку господиня і смачненько нагодувала мене, то даю право вибору.

- Якщо так, то почнімо з твоїх новин. Впевнена, що тобі вже не терпиться видати мені інформацію про спонсора, який вирішив взяти під свою участь наш дитячий садок, — з іронією сказала я.

- Ну, те, що ти від нього не в захваті я і так уже зрозуміла, - махнула рукою дівчина. - Але плани цього спонсора, здається, дуже навіть масштабні.

- Це з чого ти такі висновки зробила? - Хмикнула я.

- А нас в актовому залі зібрали на, так би мовити, особисте знайомство. І ось там Міщенко Владислав Іванович, — повільно вимовляючи кожне слово, подруга пильно подивилася на мене, — розповів про свої плани. Загалом, він хоче зробити капітальний ремонт усієї будівлі, оновити меблі та дитячі майданчики, підняти зарплату всім співробітникам.

- Ось це розійшовся Владислав... Іванович! Не інакше як свої гріхи вирішив у такий спосіб відмолити, — не змогла стриматися від їдкого коментаря.

- Ну, щодо гріхів не знаю, але говорив він наче переконливо. Та й з групою для талановитих діток він здорово вигадав. До речі, сказав, що в нього вже є на прикметі одна дівчинка, яка має бути записана до цієї групи. Думаю, ти вже здогадуєшся, хто ця дівчинка, — посміхнулася Даша. 

- Ага, здогадуюсь. Мілана цілий день просто світилася від щастя і постійно розповідала, що... дядько Влад пообіцяв її до цієї групи записати. Ми зібрали цілий пакет виробів. Тому що їх треба показати ... знову ж таки дядькові Владу! А ще малюнки та... печиво. Адже... дядько Влад, виявляється, теж дуже любить солодке і моя дівчинка вирішила, що обов'язково має пригостити його своїм улюбленим печивом! - Вигукнула я, нервово стиснувши в руках чашку з чаєм.

- Надюшо, тихіше, Мілану розбудиш! Та що ж з тобою сьогодні відбувається? - З тривогою подивилася на мене подруга. - Може все ж таки розповіси чому ти так ... незвичайно реагуєш на цього ... дядька Влада.

Даша з тривогою дивиться на мене, а я якось відразу гублюся. Не так просто повертатися в минуле і зривати рани, що зарубцювалися. Я надто довго ховала в найдальших куточках серця свою таємницю. Не наважувалася відкрити її навіть найріднішим мені людям. І дуже сподівалася, що зможу зберегти цю таємницю якнайдовше. Але, мабуть, у долі були свої плани й вона вирішила вкотре випробувати мене на міцність та витривалість.

- Надюшо, вибач, я, напевно, дарма затіяла цю розмову, - тихо промовила Даша. - Для тебе, мабуть, сьогоднішній день і так був непростим, а тут я зі своїми розпитуваннями. Просто я бачу, що ти занадто... агресивно реагуєш на цього Владислава Івановича. Та й зустрічатись з ним явно не гориш бажанням.

- Не горю бажанням це м'яко сказано. Мені не можна зустрічатися з ним, — охриплим від хвилювання голосом промовила я.

- Здається, все набагато серйозніше, ніж я думала. Надю, ти тільки не нервуй так, — присівши поряд зі мною, обійняла мене подруга. - Я, звичайно, нічого поки не розумію... Але ж ти знаєш, що я завжди готова прийти тобі на допомогу.

- Знаю, Дашенько і мені справді знадобиться твоя допомога. Тому що сама я точно не впораюся. І як мені не важко повертатися в минуле... Я все ж таки розповім тобі чому так дивно поводилася сьогодні вранці. Ти вже й сама здогадалася, що я знайома з нашим спонсором. Колись він був для мене... близькою людиною. Я знала його, можна сказати, все своє свідоме життя. Ми разом пройшли через тяжкі випробування, пережили біль втрати. І в якийсь момент Влад став змінюватися не на краще. Він став замкнутим, жив у своєму світі, не пускаючи до нього найближчих людей. Мені було боляче бачити його таким, і я як могла намагалася повернути його до нормального життя. І коли мені почало здаватися, що той Влад, якого я знала раніше, почав повертатися..., — я глибоко вдихнула, намагаючись упоратися з хвилюванням, яке охопило мене. - Він просто зрадив мене і... Загалом, мені довелося збирати з уламків моє зруйноване життя і кардинально міняти його. І ось коли у мене все вийшло... Я не хочу, щоб Влад знову увірвався в моєму житті! Надто багато часу та зусиль я доклала, щоб навчитися жити без нього!

- З глузду з'їхати! Так наш щедрий спонсор виявляється та ще сволота! – Обурено вигукнула Даша, а потім замислилась і розгублено глянула на мене. - Так, Надюшо, почекай... Ти сказала, що він зрадив тебе і... Я так розумію... Мілана...вона...його...

- Мілана моя дочка! І лише моя! - З відчаєм видихнула я.

- Тихіше, Надюшо. Заспокойся. Я все зрозуміла. Мілана твоя дочка і ніхто не забере її в тебе! - Поспішила заспокоїти мене подруга. - А цей ... спонсор ... хай тільки спробує ... Загалом, ти не хвилюйся, ми обов'язково щось придумаємо. Послухай, може тобі з Ганною Кирилівною поговорити. Адже ти погодилася з відпустки раніше вийти на підміну. Тож тепер, я думаю, маєш повне право догуляти його. А я тебе підтримаю та скажу, що готова попрацювати за двох.

– А це гарна ідея. Адже в мене справді ще два тижні відпустки залишилося. А там, я сподіваюся, Влад поїде. Не може він постійно сидіти в нашому місті. Знаючи, як він звик контролювати свій бізнес... Дашенько, дякую тобі велике! Ось щоб я без тебе робила! - Кинулася обіймати подругу.

- Ну, ми ж маємо допомагати один одному. Ти мене теж он скільки разів рятувала. Ось тільки тепер потрібно вигадати, як тобі завтра не зіткнутися з твоїм ... колишнім.

- Ось у цьому й проблема. Та й Мілану не хочеться засмучувати. Адже вона так чекає зустрічі з...дядьком Владом. Ти б чула з яким замилуванням вона розповідає про нього. І якщо я не поведу її завтра до садка... Адже це буде зрада з мого боку. Я не можу так жорстоко вчинити з моєю дівчинкою, - важко зітхнула я.

- Так, Мілана справді якось занадто швидко прив'язалася до нього. Немов відчуває, що цей дядько Влад її... Ой, вибач, Надюшо, — винувато прошепотіла Даша, побачивши, як гнівно спалахнули мої очі. - Правда якось само собою вирвалося.

- Даша, я дуже сподіваюся, що ця розмова залишиться між нами. І ти випадково щось не видаси при Мілані.

- Надюшо, обіцяю, все, що ти щойно розповіла мені, збережу в таємниці. А зустріч Мілани з...дядьком Владом я беру на себе. Тим більше якщо він захоче побачиться з нею, то прийде до нашої групи. Ну, а я вже, на правах виховательки, буду при їх зустрічі. Заодно проконтролюю, щоб наша дівчинка не видала зайвої інформації. Як тобі такий план?