Розділ 4

Після прогулянки в парку, ми повертаємося додому в піднесеному настрої і я дуже сподіваюся, що сьогоднішній день все ж таки закінчиться на позитивній ноті. Швидко роздягнувшись, Мілана біжить до столу і викладає зі свого рюкзачка всі свої зібрані "скарби". Я не можу стримати посмішку, коли бачу з яким захопленням вона розглядає кожен листочок, шишку, квіточку. Та навіть здавалося б звичайнісінька гілочка викликає у малої море захоплених емоцій.

- Сонечко, тобі сподобалася прогулянка? - Підійшовши до дочки, обіймаю її й гладжу по голівці.

- Дуже сподобалася, матусю! Дивись, скільки ми всього зібрали. Тепер я зможу багато виробів зробити, — просто світиться від щастя моя дівчинка. — Мамочко, а ти трошки допоможеш мені? Бо я боюся, що не встигну зробити все, що задумала.

- Звичайно, допоможу, Міланко. Але тільки спочатку ми поїмо, а потім займемося твоїми виробами. Доню, і не потрібно робити такий страждальний вираз обличчя. До того ж до чаю ми матимемо... твоє улюблене печиво, — хитро примружуюся я.

Я знаю, що зараз у моєї малечі точно підніметься настрій. Вона просто обожнює пісочне печиво. Та й взагалі вона у мене ласунка. І я намагаюся, по можливості, балувати її домашньою випічкою.

- Ура, мої улюблені печенюшки! - Верещить від радості дівчинка, повисаючи в мене на шиї. - Ой, мамо, а можна я завтра візьму в садок трохи печива і пригощу дядька Влада?

"Та що це таке відбувається?! Знову цей ... дядько Влад! Таке враження, що в нас новий член сім'ї несподівано з'явився. Просто кошмар якийсь!"

Всередині мене вирує справжній ураган і я дуже намагаюся стримувати негативні емоції, які так і рвуться назовні. Я не хочу, щоб моя дівчинка зрозуміла, наскільки сильно мене дратує розмова про її нового знайомого.

- Сонечко, я не впевнена, що дядько Влад любить солодке, - якомога м'якше сказала я і посміхнулася дочці.

– Ще як любить! Він сказав, що йому теж як і мені подобаються різне печиво і взагалі він обожнює солодке. Ой, дядько Влад почастував мене! - Радісно скрикнувши, дівчинка розстебнула кишеньку на рюкзачку і дістала пакетик з цукерками. - Мамочко, дивись, мої улюблені! А якщо дядько Влад любить такі ж цукерки, як і я, то і твоє печиво йому також обов'язково сподобається. То можна я пригощу його завтра?

"Я навіть не сумніваюся, що сподобається! Адже судячи з цукерок, смаки у дядька Влада зовсім не змінилися. Любить він, бачите, солодке! Засунути б йому ці цукерки!" - мало не до скрипу стискаю зуби, щоб весь цей словесний потік не зірвався з моїх губ. Але Мілана дивиться на мене таким слізним поглядом, що я просто не можу засмутити мою дівчинку. Хоча невелику виховну бесіду з нею все ж таки доведеться провести.

- Добре, можеш узяти завтра печиво. Але домовмося, доню, що ти більше ніколи не йтимеш без дозволу. А тим більше розмовляти з незнайомими людьми. Ти ж у мене розумна дівчинка і... Я так переживала за тебе, сонечко! - Тихо сказала я, обіймаючи дівчинку.

- Мамочко, пробач мені, будь ласка! - Притулившись до мене, прошепотіла вона. - Я думала, що поки ви з тіткою Дашею розмовляєте, швидко збігаю до нашого саду. А там дядько Влад ішов... Я пам'ятаю, що ти казала, що не можна розмовляти з незнайомими людьми. Але він добрий. І мені сподобалось з ним розмовляти. Але я більше ніколи не буду тебе засмучувати. Я дуже, дуже люблю тебе, матусю!

- Я теж дуже люблю тебе, доню! - Взявши дитину на руки, поцілувала її в щічку. - Ходімо їсти, а потім я допоможу тобі з виробами. Та й малюнки твої до теки складемо, щоб не пом'ялися.

- Мамочко, як ти думаєш, вони сподобаються дядькові Владу? - З тривогою глянула на мене Мілана.

- Я в цьому навіть не сумніваюся, - заспокійливо посміхнулася я їй. - Ти в мене дуже талановита дівчинка.
*****
- Втомилася моя дівчинка, - нахилившись над сплячою донечкою, обережно гладжу її біляву голівку. - Добрих і чарівних снів тобі, моє сонечко.

Малятко смішно морщить носик, закутується в ковдрі й на її обличчі з'являється посмішка. Здається, сьогоднішній день приніс моїй дівчинці виключно позитивні емоції. Я згадую з яким натхненням вона цілий вечір працювала над своїми виробами, як світилися радістю її очі й сама не можу стримати посмішки.

Нехай у глибині мого серця причаїлася тривога і я, ох, як не рада, що Мілана познайомилася з Владом, але... Я не можу заперечувати той факт, що моя дівчинка просто світилася від щастя, коли розповідала про нього. Та вона навіть спати раніше лягла, щоб скоріше настав ранок і ми пішли в садок. Адже там буде дядько Влад, якому треба показати малюнки та вироби. І, звичайно, пригостити печивом! Ось тільки мені з цим дядьком ну ніяк не можна зустрічатися! Прямо замкнене коло якесь виходить! І я просто не можу собі уявити, як вибиратимуся з нього.

Ще раз кидаю погляд на спокійне, умиротворене личко дівчинки, виходжу з її спальні та йду до своєї кімнати. Втомлено опускаюсь у крісло і прикриваю очі. Напевно, найправильнішим рішенням було б наслідувати приклад моєї малої й теж лягти спати. Але я не впевнена, що взагалі зможу заснути цієї ночі.