Розділ 2

- Гей, Надю, ти зараз де? - З невеселих думок повертає мене в реальність стривожений голос Даші. - Щось мені зовсім не подобається твій настрій. І за інших обставин я б тобі точно влаштувала допит, але зараз, мені здається, нам потрібно прискоритися. Схоже, Мілана потягла нашого спонсора знайомитися з тобою.

- Думаєш, це справді він? - Розгублено подивилася на подругу.

- Ні, ну ти мене точно лякаєш. Сама ж чула, як цей чоловік сказав Мілані, що хоче відкрити в нашому садочку групу для обдарованих дітей. І якщо логічно подумати, то..., - примружилася Даша.

– Це саме той бізнесмен, який вирішив спонсорувати наш садок, – тихо прошепотіла я і судомно стиснула її руку. - Дашо, мені потрібна твоя допомога. Ти могла б сьогодні підмінити мене?

- Так, не питання. Я бачу, що в тебе сьогодні явно не робочий настрій. Ось тільки не розумію, що з тобою відбувається, подруго? - Уважно подивилася на мене дівчина.

- Дякую, Дашенько. Обіцяю, обов'язково тобі все поясню. І в мене до тебе буде ще одне прохання. Зможеш Мілану сюди привести?

- Ну, я себе просто героїнею якогось детективного фільму почуваю. Хоча, хоч якась різноманітність у моєму розміреному та нудному житті. Гаразд, конспіраторко, зроблю все в кращому вигляді, - взявши пальто моєї дівчинки, змовницьки підморгнула мені подруга. - Чекай нас з Міланою в саду.

Я була впевнена, що Даша не підведе мене, але все одно не могла впоратися з тривогою, що наростає в моєму серці. Сьогодні я дивом змогла уникнути зустрічі з чоловіком, який колись зруйнував моє життя та розбив моє серце. І мені знадобилося кілька років, щоб залікувати свої душевні рани та навчитися жити без нього. І ось тепер, коли я здавалося назавжди викреслила його зі свого життя... Присівши на лаву, я судомно впиваюся в неї пальцями, а по тілу пробігає нервове тремтіння. Навіть якщо сьогодні я зможу забрати мою дівчинку і непомітно піти, то що на мене чекає завтра? Адже судячи з усього Влад... Моє серце немов покривається скоринкою льоду і завмирає навіть від того, що я подумки вимовляю його ім'я. Ні, я не дозволю йому знову увірватися в моє життя!

- Мамочко, а тітка Даша сказала, що ти взяла вихідний і ми підемо гуляти до парку, - чую веселий голос моєї дівчинки й піднявшись, мало не біжу їй на зустріч.

- Моє сонечко! Як же я люблю тебе! - Підхоплюю малечу і цілую її рум'яні щічки. - Ну, ти ж хотіла зібрати листочки та каштанчики на свої вироби. От я й вирішила, що не варто відкладати таку важливу справу на вечір.

- Мамочко, ти в мене найкраща і найулюбленіша! - Розпливається в щасливій посмішці дівчинка, обіймаючи мене. - Жаль тільки, що я не встигла тебе познайомити з дядьком Владом. Ну, нічого, завтра...

- Дівчата, ви поспішили б, а то всі найкращі листочки в парку розберуть, – побачивши мій розгублений погляд, прийшла на допомогу Даша.

- Дашенько, дякую тобі велике, - з вдячністю дивлюся на подругу. – Ну, ми тоді побігли.

- Удачі вам, дівчатка та гарного відпочинку. Надюшо, увечері тоді зідзвонимося?

- Звичайно, зідзвонимося, - посміхнулася я Даші й притиснувши до себе мою дівчинку, поспішила на вихід.
******
- Мамочко, дивись який букет я зібрала! - З радісним криком підбігає до мене моя мала.

- Моя ти розумничка! Букет справді дуже красивий! Давай ми коли прийдемо додому, поставимо його у вазочку і, дивлячись на нього, згадуватимемо про цю прогулянку парком, - усміхаюся дочці й відчуваю як у серці розливається неймовірно тепло.

Не дивлячись ні на що, я все-таки по-справжньому щаслива. Тому що в мене є моя дівчинка, яку я люблю найбільше у світі. Вона сенс мого життя, мій сонячний промінчик, який зігріває мене і надає сили, не даючи здаватися навіть у найважчих ситуаціях.

- Мамо, це буде дуже красиво! Тоді я ще листочки зберу, щоб букет був великий. І ми його розділимо і в кілька ваз поставимо. Ой, а я ще забула каштани та жолуді зібрати. Адже я пообіцяла дядькові Владу, що вироби зроблю і йому покажу. А ще треба мої малюнки принести. Він сказав, що дуже хоче їх побачити. Мамочко, ти ж запишеш мене в новий гурток? Дядько Влад сказав, що він для таких талановитих діток, як я, - весело тараторить Мілана, а я знову відчуваю нестримну тривогу всередині мене.

Ну, ось за що доля зіграла зі мною такий злий жарт і на наші голови впав цей дядько Влад зі своєю благодійністю?! І як мені тепер викручуватися з цієї непростої ситуації?

- Мамочко, то ти завтра поговориш з дядьком Владом? Він сказав, що обов'язково прийде в садок і подивиться мої малюнки та вироби.

- Міланочко, я знаю, що ти в мене дуже талановита дівчинка. І я обов'язково запишу тебе до нового гуртка. Тож мені не обов'язково зустрічатися з дядьком Владом, - посміхнулася я доньці та погладила її по голівці.

- А як же малюнки? Я так хочу йому показати їх. Мамочко, ну, будь ласка.

- Добре, сонечко. Ми обов'язково щось придумаємо, - не змогла встояти я перед слізним поглядом дочки.

Ось тільки пообіцяти щось я пообіцяла, а як реально виконати її прохання, не зустрічаючись з Владом... Здається, найближчими днями про спокійне життя мені доведеться точно забути!

Після прогулянки в парку, ми повертаємося додому в піднесеному настрої і я дуже сподіваюся, що сьогоднішній день все ж таки закінчиться на позитивній ноті. Швидко роздягнувшись, Мілана біжить до столу і викладає зі свого рюкзачка всі свої зібрані "скарби". Я не можу стримати посмішку, коли бачу з яким захопленням вона розглядає кожен листочок, шишку, квіточку. Та навіть здавалося б звичайнісінька гілочка викликає у малої море захоплених емоцій.

- Сонечко, тобі сподобалася прогулянка? - Підійшовши до дочки, обіймаю її й гладжу по голівці.

- Дуже сподобалася, матусю! Дивись, скільки ми всього зібрали. Тепер я зможу багато виробів зробити, — просто світиться від щастя моя дівчинка. — Мамочко, а ти трошки допоможеш мені? Бо я боюся, що не встигну зробити все, що задумала.

- Звичайно, допоможу, Міланко. Але тільки спочатку ми поїмо, а потім займемося твоїми виробами. Доню, і не потрібно робити такий страждальний вираз обличчя. До того ж до чаю ми матимемо... твоє улюблене печиво, — хитро примружуюся я.

Я знаю, що зараз у моєї малечі точно підніметься настрій. Вона просто обожнює пісочне печиво. Та й взагалі вона у мене ласунка. І я намагаюся, по можливості, балувати її домашньою випічкою.

- Ура, мої улюблені печенюшки! - Верещить від радості дівчинка, повисаючи в мене на шиї. - Ой, мамо, а можна я завтра візьму в садок трохи печива і пригощу дядька Влада?

"Та що це таке відбувається?! Знову цей ... дядько Влад! Таке враження, що в нас новий член сім'ї несподівано з'явився. Просто кошмар якийсь!"

Всередині мене вирує справжній ураган і я дуже намагаюся стримувати негативні емоції, які так і рвуться назовні. Я не хочу, щоб моя дівчинка зрозуміла, наскільки сильно мене дратує розмова про її нового знайомого.

- Сонечко, я не впевнена, що дядько Влад любить солодке, - якомога м'якше сказала я і посміхнулася дочці.

– Ще як любить! Він сказав, що йому теж як і мені подобаються різне печиво і взагалі він обожнює солодке. Ой, дядько Влад почастував мене! - Радісно скрикнувши, дівчинка розстебнула кишеньку на рюкзачку і дістала пакетик з цукерками. - Мамочко, дивись, мої улюблені! А якщо дядько Влад любить такі ж цукерки, як і я, то і твоє печиво йому також обов'язково сподобається. То можна я пригощу його завтра?

"Я навіть не сумніваюся, що сподобається! Адже судячи з цукерок, смаки у дядька Влада зовсім не змінилися. Любить він, бачите, солодке! Засунути б йому ці цукерки!" - мало не до скрипу стискаю зуби, щоб весь цей словесний потік не зірвався з моїх губ. Але Мілана дивиться на мене таким слізним поглядом, що я просто не можу засмутити мою дівчинку. Хоча невелику виховну бесіду з нею все ж таки доведеться провести.

- Добре, можеш узяти завтра печиво. Але домовмося, доню, що ти більше ніколи не йтимеш без дозволу. А тим більше розмовляти з незнайомими людьми. Ти ж у мене розумна дівчинка і... Я так переживала за тебе, сонечко! - Тихо сказала я, обіймаючи дівчинку.

- Мамочко, пробач мені, будь ласка! - Притулившись до мене, прошепотіла вона. - Я думала, що поки ви з тіткою Дашею розмовляєте, швидко збігаю до нашого саду. А там дядько Влад ішов... Я пам'ятаю, що ти казала, що не можна розмовляти з незнайомими людьми. Але він добрий. І мені сподобалось з ним розмовляти. Але я більше ніколи не буду тебе засмучувати. Я дуже, дуже люблю тебе, матусю!

- Я теж дуже люблю тебе, доню! - Взявши дитину на руки, поцілувала її в щічку. - Ходімо їсти, а потім я допоможу тобі з виробами. Та й малюнки твої до теки складемо, щоб не пом'ялися.

- Мамочко, як ти думаєш, вони сподобаються дядькові Владу? - З тривогою глянула на мене Мілана.

- Я в цьому навіть не сумніваюся, - заспокійливо посміхнулася я їй. - Ти в мене дуже талановита дівчинка.
*****
- Втомилася моя дівчинка, - нахилившись над сплячою донечкою, обережно гладжу її біляву голівку. - Добрих і чарівних снів тобі, моє сонечко.

Малятко смішно морщить носик, закутується в ковдрі й на її обличчі з'являється посмішка. Здається, сьогоднішній день приніс моїй дівчинці виключно позитивні емоції. Я згадую з яким натхненням вона цілий вечір працювала над своїми виробами, як світилися радістю її очі й сама не можу стримати посмішки.