Розділ 3

- Гей, Надю, ти зараз де? - З невеселих думок повертає мене в реальність стривожений голос Даші. - Щось мені зовсім не подобається твій настрій. І за інших обставин я б тобі точно влаштувала допит, але зараз, мені здається, нам потрібно прискоритися. Схоже, Мілана потягла нашого спонсора знайомитися з тобою.

- Думаєш, це справді він? - Розгублено подивилася на подругу.

- Ні, ну ти мене точно лякаєш. Сама ж чула, як цей чоловік сказав Мілані, що хоче відкрити в нашому садочку групу для обдарованих дітей. І якщо логічно подумати, то..., - примружилася Даша.

– Це саме той бізнесмен, який вирішив спонсорувати наш садок, – тихо прошепотіла я і судомно стиснула її руку. - Дашо, мені потрібна твоя допомога. Ти могла б сьогодні підмінити мене?

- Так, не питання. Я бачу, що в тебе сьогодні явно не робочий настрій. Ось тільки не розумію, що з тобою відбувається, подруго? - Уважно подивилася на мене дівчина.

- Дякую, Дашенько. Обіцяю, обов'язково тобі все поясню. І в мене до тебе буде ще одне прохання. Зможеш Мілану сюди привести?

- Ну, я себе просто героїнею якогось детективного фільму почуваю. Хоча, хоч якась різноманітність у моєму розміреному та нудному житті. Гаразд, конспіраторко, зроблю все в кращому вигляді, - взявши пальто моєї дівчинки, змовницьки підморгнула мені подруга. - Чекай нас з Міланою в саду.

Я була впевнена, що Даша не підведе мене, але все одно не могла впоратися з тривогою, що наростає в моєму серці. Сьогодні я дивом змогла уникнути зустрічі з чоловіком, який колись зруйнував моє життя та розбив моє серце. І мені знадобилося кілька років, щоб залікувати свої душевні рани та навчитися жити без нього. І ось тепер, коли я здавалося назавжди викреслила його зі свого життя... Присівши на лаву, я судомно впиваюся в неї пальцями, а по тілу пробігає нервове тремтіння. Навіть якщо сьогодні я зможу забрати мою дівчинку і непомітно піти, то що на мене чекає завтра? Адже судячи з усього Влад... Моє серце немов покривається скоринкою льоду і завмирає навіть від того, що я подумки вимовляю його ім'я. Ні, я не дозволю йому знову увірватися в моє життя!

- Мамочко, а тітка Даша сказала, що ти взяла вихідний і ми підемо гуляти до парку, - чую веселий голос моєї дівчинки й піднявшись, мало не біжу їй на зустріч.

- Моє сонечко! Як же я люблю тебе! - Підхоплюю малечу і цілую її рум'яні щічки. - Ну, ти ж хотіла зібрати листочки та каштанчики на свої вироби. От я й вирішила, що не варто відкладати таку важливу справу на вечір.

- Мамочко, ти в мене найкраща і найулюбленіша! - Розпливається в щасливій посмішці дівчинка, обіймаючи мене. - Жаль тільки, що я не встигла тебе познайомити з дядьком Владом. Ну, нічого, завтра...

- Дівчата, ви поспішили б, а то всі найкращі листочки в парку розберуть, – побачивши мій розгублений погляд, прийшла на допомогу Даша.

- Дашенько, дякую тобі велике, - з вдячністю дивлюся на подругу. – Ну, ми тоді побігли.

- Удачі вам, дівчатка та гарного відпочинку. Надюшо, увечері тоді зідзвонимося?

- Звичайно, зідзвонимося, - посміхнулася я Даші й притиснувши до себе мою дівчинку, поспішила на вихід.
******
- Мамочко, дивись який букет я зібрала! - З радісним криком підбігає до мене моя мала.

- Моя ти розумничка! Букет справді дуже красивий! Давай ми коли прийдемо додому, поставимо його у вазочку і, дивлячись на нього, згадуватимемо про цю прогулянку парком, - усміхаюся дочці й відчуваю як у серці розливається неймовірно тепло.

Не дивлячись ні на що, я все-таки по-справжньому щаслива. Тому що в мене є моя дівчинка, яку я люблю найбільше у світі. Вона сенс мого життя, мій сонячний промінчик, який зігріває мене і надає сили, не даючи здаватися навіть у найважчих ситуаціях.

- Мамо, це буде дуже красиво! Тоді я ще листочки зберу, щоб букет був великий. І ми його розділимо і в кілька ваз поставимо. Ой, а я ще забула каштани та жолуді зібрати. Адже я пообіцяла дядькові Владу, що вироби зроблю і йому покажу. А ще треба мої малюнки принести. Він сказав, що дуже хоче їх побачити. Мамочко, ти ж запишеш мене в новий гурток? Дядько Влад сказав, що він для таких талановитих діток, як я, - весело тараторить Мілана, а я знову відчуваю нестримну тривогу всередині мене.

Ну, ось за що доля зіграла зі мною такий злий жарт і на наші голови впав цей дядько Влад зі своєю благодійністю?! І як мені тепер викручуватися з цієї непростої ситуації?

- Мамочко, то ти завтра поговориш з дядьком Владом? Він сказав, що обов'язково прийде в садок і подивиться мої малюнки та вироби.

- Міланочко, я знаю, що ти в мене дуже талановита дівчинка. І я обов'язково запишу тебе до нового гуртка. Тож мені не обов'язково зустрічатися з дядьком Владом, - посміхнулася я доньці та погладила її по голівці.

- А як же малюнки? Я так хочу йому показати їх. Мамочко, ну, будь ласка.

- Добре, сонечко. Ми обов'язково щось придумаємо, - не змогла встояти я перед слізним поглядом дочки.

Ось тільки пообіцяти щось я пообіцяла, а як реально виконати її прохання, не зустрічаючись з Владом... Здається, найближчими днями про спокійне життя мені доведеться точно забути!