Розділ 2

Не знаю, які почуття відчувають інші люди, коли несподівано стикаються зі своїм минулим, про яке мріяли назавжди забути. Але те, що зараз відбувалося зі мною... За одну мить я пережила стільки емоцій! Починаючи від подиву, розгубленості та паніки до гніву та злості. Всі ці почуття миттєво змішалися всередині мене і будь-якої миті готові були виплеснутися назовні змітаючи все і всіх на своєму шляху! І, напевно, ще кілька років тому я б не змогла стримати цей емоційний потік і відірвалася б за повною програмою на ось цьому... усміхненому чоловікові.

Так було б раніше. Але тепер я навчилася контролювати свої емоції. Та й почуття відповідальності за доньку не дозволяє мені зробити необдуманий вчинок. І саме тому я швидко ховаюсь за ріг будівлі та намагаюся придумати як мені забрати Мілану. І тут доля таки зглянулася наді мною.

- Надя, ти знайшла Мілану? - Я підстрибнула від несподіванки, почувши за спиною голос Даші.

- Ой, Дашо, злякала ти мене, - перевівши подих, прошепотіла я. - Так, знайшлася наша втікачка.

- Ось бачиш, я ж казала, що нікуди вона не подінеться, - полегшено зітхнула подруга. - А чому ти пошепки розмовляєш? І як шпигун виглядаєш з-за рогу?

Не дочекавшись моєї відповіді, Даша зазирнула за ріг будівлі й тільки-но зібралася щось сказати мені, як я схопила її за руку і смикнула назад.

- Надя, та що зрештою...

- Дашенько, я потім тобі все поясню. А поки що ти можеш розмовляти тихіше? - Подивилася слізним поглядом на дівчину, що обурюється.

- Та я то можу. Але я жах як не люблю, коли не розумію, що відбувається навколо мене, — все ж таки прислухавшись до мого прохання, тихо промовила вона. - І взагалі, там, між іншим, твоя дитина з незнайомим мужиком розмовляє. А ми тут шпигунські ігри влаштовуємо замість того, щоб піти й забрати Мілану.

- Так я хочу попросити, щоб ти забрала її.

- Ну, тепер я точно нічого не розумію. А чому ти сама не можеш сходити по дівчинку? Ти цього чоловіка боїшся? - Здивовано спитала Даша, а потім знову обережно визирнула з-за рогу. - Даремно, я тобі скажу, боїшся. Чоловік дуже привабливий. Як то кажуть усе при ньому і нічого зайвого. Та й одягнений дорого та зі смаком. Стоп, а чи не спонсор це наш?

- Та не дай Боже, - вирвався в мене з грудей переляканий вигук.

- Гей, подруго, ти щось зовсім мене лякаєш, - розгублено подивилася на мене дівчина. - Якось дуже дивно ти реагуєш на цього красеня.

- Дашо, я правда тобі потім все поясню, а поки що... Тихіше, мені здається, чи Мілана з цим... чоловіком ідуть сюди? - Злякано прошепотіла я.

- Точно йдуть. Швидко ховаємось! - Схопивши за руку, Даша потягла мене до дверей запасного виходу.

І тільки ми, заскочивши до будівлі, зачинили двері, як я почула зовсім поряд дзвінкий голос моєї дівчинки.

- Дядю Влад, не ображайся, але тобі зовсім не йде ця краватка. Костюм у тебе дуже гарний. Але ось краватка не по...не поєднується з нею, - зумівши вимовити складне для неї слово, радісно випалила Мілана.

- Ти так вважаєш? Мені ось вона теж зовсім не подобається, — я не бачила обличчя чоловіка, але точно знала, що він зараз усміхається.

- То навіщо ти її носиш? Адже можна купити іншу краватку. Якщо ти захочеш, то я можу допомогти тобі. Мама каже, що в мене гарне...почуття...смаку. Ось, ніби правильно сказала, — весело розсміялася дівчинка.

- У цьому я навіть не сумніваюся, - відповів їй таким же веселим сміхом чоловік. - Ти взагалі дуже розумна і всебічно розвинена дівчинка. І впевнений, що твоя мама дуже пишається тобою. До речі, я у вашому садочку відкриваю групу для таких талановитих діток, як ти. І буду дуже радий, якщо твоя мама погодиться записати тебе до неї. Адже тобі, наскільки я зрозумів, подобається малювати?

- Дуже подобається! А ще я люблю вироби всякі робити.

- От і добре. Я ж говорю, що ти дуже талановита дівчинка. І якщо хочеш, я зараз поговорю з твоєю мамою.

- Звісно, ​​хочу! — Радісно скрикнула Мілана, а моє серце з усього розмаху наче звалилося в прірву.

"Не можна, нам ні в якому разі не можна перетинатися. Інакше моєму спокійному життю прийде кінець. Я так довго позбавлялася цієї хворобливої ​​залежності. А тепер, коли нарешті впоралася з нею... Ні, я не готова впускати цього чоловіка в наше з Міланою життя!" - моя голова просто вибухала від тієї кількості думок, які роїлися в ній. І найжахливіше, що через цей хаос у моїй голові я не могла придумати, як мені викрутитися з цієї складної й здається абсолютно безвихідної ситуації.