Розділ 1

- Міланочка, давай трохи прискоримося. Ми з тобою просто катастрофічно запізнюємось. А листочки та каштанчики для твоїх виробів ми зберемо, коли повертатимемося додому. Багато, багато зберемо. Обіцяю тобі.

- Мамочко, а можна я хоча б ось цей червоненький листочок візьму. Дивись, який він красивий. Точно хтось підніме його і забере, — слізним поглядом дивиться на мене малеча.

- Ну, добре, сонечко, візьмімо. Листочок і справді дуже гарний, — усміхаюся я, бачачи як радісно спалахують її очі. Ну, ось не можу я встояти перед благущим поглядом моєї доньки. Скільки разів намагалася ввімкнути режим суворої матусі, але, очевидно, він явно не для мене. Навіть зараз, коли я знаю, що ми справді дуже запізнюємося, не можу проігнорувати прохання моєї дівчинки. Цей червоний кленовий листочок для неї справді чи не справжнісінький скарб. І тому я гальмую, щоб Мілана підняла його.

- Дякую, матусю! - Розпливається маля в щасливій посмішці. - Тепер побігли, бо точно запізнимося.

І ми, схопившись за руки, мало не підстрибом мчимо у бік дитячого садка. А коли захекані забігаємо в будинок, я одразу налітаю на свою найкращу подругу та колегу по роботі Дашу.

- Ой, Надюшо, а я вже дзвонити тобі хотіла. Тут у нас такі новини, — швидко заторохтіла вона. - Весь садок з ранку "на вухах стоїть"!

- І з якого приводу всі так метушаться? - Здивовано дивлюся, як весь персонал нашого дитячого садка зі зляканими обличчями кидається по території.

- Уявляєш, до нас приїжджає якийсь дуже крутий бізнесмен. Начебто хоче спонсорувати наш садок. А ще має намір відкривати у нас групу для особливо обдарованих дітей.

- І чого це крутий бізнесмен так розщедрився? - Посміхаюся я, допомагаючи роздягнутися дочці.

- А я знаю, що в нього там у голові. Знаєш, у багатих свої чудасії. Головне, щоб його порив швидко не згас. Я впевнена, що наша директорка вже такий список йому накатала з потребами садка! – Засміялася Даша. - Починаючи від ремонту та закінчуючи нашими зарплатами.

- Це так. Ганна Кирилівна точно скромничати не стане, — усміхнулася я. - Хоча впевнена, що й зайвого у цього крутого бізнесмена не візьме.

- Так, наша Кирилівна хоч і сувора жінка, але чесна та справедлива. До речі, ця група для обдарованих дітей також непогана ідея. А твою Мілану точно туди візьмуть. Адже вона дуже талановита дівчинка.

- Що талановита не сперечаюся. Але хай спочатку цей бізнесмен виконає свої обіцянки. А то знаєш, як буває, наобіцяє вагон і маленький візок, а потім відморозиться. Загалом, нема чого наперед загадувати. Так, почекай, а куди Мілана поділася? - Озирнувшись навколо, стривожено промовила я.

- Надю, та що ж ти відразу нервувати починаєш. У групу вже, мабуть, пішла, — почала заспокоювати мене подруга. - Набридли, напевно, дитині наші розмови, от і побігла до своїх друзів.

Не дослухавши Дашу, я швидко увійшла до кімнати, де грали діти. Але моєї дівчинки серед них не було.

- Дашо, її тут немає, - розгублено глянула я на подругу.

- Так, Надія, припиняй паніку! Знайдемо ми її зараз, — впевнено сказала вона. - Та й куди вона могла подітися з закритої території.

Ми з Дашею оббігли всі групи, перевірили усі куточки у будівлі, але моєї дівчинки ніде не було.

- Пошукаймо Мілану ще на вулиці. Може вона на дитячий майданчик пішла чи...

- Точно! На вулиці! - Радісно скрикнула я, не давши домовити дівчину. - Дашуню, ти молодець! Вона, напевно, все ж таки вирішила не чекати вечора і пішла збирати листочки для аплікації.

Схопивши пальто дочки, я кинулася надвір. Ну, ось чому я одразу не подумала, що її потрібно шукати саме там. І тепер потрібно сподіватися тільки на те, що моя мала не встигла замерзнути. Інакше нам не уникнути кашлю, температури та нежитю. Загалом усіх "принад" застуди.

Я попросила Дашу перевірити дитячі майданчики, а сама вирішила пошукати Мілану у невеликому саду, який знаходився на території нашого дитячого садка. Завернувши за ріг будівлі, я з полегшенням зітхнула, побачивши мою дівчинку. Вона про щось захоплено розмовляла з чоловіком, що присів біля неї навпочіпки.

"Ну, слава Богу, що знайшлася моя втікачка. Але серйозної прочуханки їй точно не уникнути. Мало того, що зникла, так ще й про всі мої застереження забула. Адже скільки разів попереджала її, що з незнайомими людьми розмовляти не можна" - подумки вже вичитувала доньку.

І хоча чоловік, який був поруч з нею, дбайливо закутав мою дівчинку у свій піджак, йому я теж збиралася зробити догану. Ні, щоб відвести дитину до приміщення, так він... А ось закінчити свою думку я так і не встигла, бо чоловік підвівся і я злякано завмерла... побачивши його обличчя.