Розділ 5.

— Вона… вона отримала нове замовлення, але клієнти дуже поспішали, тож довелося залишитися працювати понаднормово. Я був з нею всю ніч, а зараз вона спить у магазині, попросила мене прийти провідати вас. 

Денис потер рукою очі.

— Правда? 

— Правда, – Я обійняв його. — Ходімо в кімнату спати.

Денис думаю,сам того не усвідомлюючи, обм'як у моїх руках.Влаштувавшись у зручній позі, він пошепки прошепотів.

— Якби мама не була зайнята, вона все одно повернулася б. Вона говорила, що навіть якщо весь день працюватиме, увечері обов'язково виділить час, щоб провести його зі мною та Діаною. Але не цього разу. 

Я зупинився, відчувши, як все тіло буквально закам'яніло. Опустивши голову, глянув на юне личко дитини у своїх руках, яка казала несвідомі речі, які, проте, потрапляли прямо в ціль - серце.

Поклав хлопчика на ліжко. Діана, яка до того була в кімнаті, кудись зникла. Широке ліжко стояло порожнє. Я підняв ковдру, накривши дитину. Денис трохи повертався, нарешті знайшовши зручну позу для сну. Двері кімнати відчинилися і на порозі з'явилася мама Софії.

— Я можу поговорити з тобою?

Кивнув головою, прибравши руку,розвернувшись, і покинув кімнату.

— Софія все ще не повернулася. Вона була з тобою? - Запитала жінка. 

— Так, — щоб не викликати в неї підозри, я зобразив на обличчі байдужість.

— Коли ми з моїм сином потрапили в аварію, ситуація виявилася з важких, зовсім не було грошей. І тоді Софія звідкись дістала їх, врятувала моє життя. Але через те, що сина вчасно не вилікували, він у результаті загинув... Тільки тоді я дізналася, як вона отримала ці гроші. Вона розповіла, що дізналася, того вечора з нею був місцевий. Я не хочу створювати непорозуміння на порожньому місці, але, може, потрібно ще раз переконати…

— Не треба, – я перервав її дуже твердим тоном. — Не треба більше жодних підтверджень. Вони мої діти та крапка. 

Тепер я знав, чому Софія тоді потребувала грошей. Виявляється… Чорт! Я опустив голову.

— Вибачте, що їй довелося ростити двох дітей на самоті. 

Очі Ангеліни наповнилися сльозами.

— Я тоді ще переконувала її, казала, що вона завагітніла, навіть не вийшовши заміж. Говорила, що для жінки це ... Забороняла народжувати, але вона не послухалася ... Не змогла я її перевперти, залишалося тільки погодитися. Жахлива з мене мати, змусила її пройти через всі ці страждання. 

Здалося, що в неї дихання збилося, а плечі нестримно тремтіли.

— Що ти збираєшся робити? Софія ростила їх, вони вже звикли скрізь і завжди бути з нею.

— Що ви хочете цим сказати? 

— Я не знаю, які між вами відносини. Я просто думаю, що якщо ви не разом, краще, якщо дітей роститимемо ми зі Софією.

— Але ми з нею не подавали на розлучення.Юридично ми все ще чоловік та дружина. Я люблю вашу дочку, і не тому, що вона народила мені дітей.

Вважаю,це було навіть краще,ніж пояснення, на яке вона чекала.

— Я збираюся у відрядження до Італії, ми поїдемо разом зі Софією. Швидше за все, пару днів будемо відсутні, тому залишимо дітей вам та Марії.Я хвилююся, що вам може загрожувати небезпека, тому поставлю охорону навколо будинку.Коли виходитимете кудись із дому, нехай обов'язково супроводжують вас.

Зараз, коли місцезнаходження Софії досі залишалося невідоме, я переживав, що Ангеліна буде надто переживати. Тому навмисне сказав їй, що з Софією поїдемо з ним у відрядження. 

— Добре, зроблю, як скажеш. 

— А Діана ...? 

— У моїй кімнаті.

Наступної миті перед ними постала дівчинка в жовтій піжамі з качечками. Розпатлане волосся оточувало красиве личко з білою ніжною шкірою. 

— Тату ...

Діана одразу опинилася в моїх обіймах і обійняла за шию.

— Я сумувала за тобою.

Прибрав волосся, що спадало їй на лоб, пригладивши так, що тепер обличчя виявилося повністю відкрите, дозволяючи зазирнути в її великі чисті очі, м'яко погладив її по щічці.

— Як сумувала?

Діана демонстративно закотила очі, схопившись за груди. 

— У своєму серці! А мама з тобою не повернулася?

— У мами ще залишилися справи, тож вона не повернулася… 

У цей момент у кишені завібрував телефон. Кинувши погляд на екран, побачив, що дзвонив Віктор. Я не став відповідати, спочатку випустив дочку з обіймів.

— Дозволь мені відповісти на дзвінок. 

Діана послухалася. І тут підійшла Ангеліна. 

— Я поки що відведу її у ванну і зміню одяг. 

— Так, добре.

Підійшов до вікна, я одразу відповів на дзвінок. На тому кінці пролунало.

— Знайшли. 

Немов розряд електричного струму пройшовся по тілу, вдаривши по серцю. Віктор щойно сказав, що вони нарешті її знайшли? Зіниці різко потемніли. Вважаючи, що ще здатний зберігати холоднокровність, проте, зовсім не спокійним тоном сказав.

— Де? 

— Я надішлю тобі координати.

Залишаючи приміщення, одночасно відкрив карту, але в цей момент з ванної кімнати визирнула головка Діани.

— Тату, ти йдеш? 

Я зупинився, розвернувся і глянув на дочку.

— Так, мені треба десь сходити.

— Коли ти повернешся?

— Миттю, як тільки розберуся зі справами.

— А ти будеш із мамою?

—  Угу.

— Тоді я чекатиму на тебе і маму. 

Я промовчав кілька секунд, потім відповів.

— Домовилися.

Підійшов і присів перед дочкою навпочіпки, подивився на неї і м'яким рухом погладив малу по волоссю. Діана нахилила голову, моргнувши.

— Я така гарна?

— Моя дочка дуже гарна. 

— Я більше схожа на маму чи тата? — Дівчинка взяла мене за руку, говорячи про все підряд без особливого мотиву,  скоріш за все,просто бажаючи, щоб я побув з нею довше. 

Якщо уважно придивитися, то формою обличчя, носом і ротом вона нагадувала його, а от брови та очі явно були мамині. Особливо, коли вона посміхалася, брови і очі згиналися так само.

— І на маму, і на мене. 

— Ну, гаразд вам, — Ангеліна читала малечу, наче розкриту книгу, тому вже взяла її на руки, додавши. — Батьку час займатися своїми справами, а ми з тобою підемо і переодягнемося.