Розділ 4.

Вона знала, чого від мене очікувати. 

— Якщо ти зараз уб'єш мене, то ніколи не дізнаєшся, де вона.

— Вікторе, вийди. 

— Слухай…

— Вийди!!

Я побачив як Аліса запанікувала.

— Я говоритиму тільки в присутності свого адвоката! 

Вона хотіла втекти звідси, але її руки були пристебнуті наручниками до стільця.

— Ви не маєте доказів, що це я. Якщо зачіпите мене, то відповідатимете за законом. — у паніці дівчина закричала. — Що ти стоїш як укопаний, відтягни його, швидко! 

Віктор з прикрим виразом обличчя розвів руками.

— На жаль, тут я не можу допомогти. 

Із цими словами  покинув кімнату для допитів. 

— Діма, послухай, заспокойся. - схвильовано сказала Аліса.

Підійшовши я взяв її за підборіддя. Дивився їй прямо в очі і з кожною хвилиною погляд ставав все холоднішим і холоднішим. 

— Ти сказала, що була там того вечора.

Я повірив їй тоді і не став розслідувати події тієї ночі, але через це я упустив Софію. Стиснув щелепу дівчини ще сильніше.

— Ти видавала себе за іншу.

Очі Аліси округлилися.Сльози потекли з її очей, вона посміхнулася. 

— Якщо ти вже знаєш, то немає сенсу приховувати це від тебе. Я завжди була поруч, але так і не зайняла почесного місця в твоїй душі, а я звичайна жінка, яка хоче кохати і бути коханою, але ти ніколи не давав мені шансу. Я розумію, що ти почуваєшся винним переді мною, адже колись ти обіцяв одружитися зі мною.пІ я прорахувалась в одному. Та дівчина була не з Італії,  а з України.Я запанікувала, тому що пізніше ви раптом одружилися. Тому я навмисно сказала, що вагітна та підлаштувала аварію. Я думала, що мій фіктивний викидень і вся ця ситуація загалом змусить тебе розлучитися з нею. 

Аліса подивилася на мене і знову єхидно посміхнулася.

— Насправді я хотіла, щоб вона померла в тій аварії, але їй пощастило, і вона втекла ... Цього разу їй не так пощастило! 

Раптом,що здивувало самого мене,з усією люттю я вдарив дівчину по обличчю, воно миттєво розпухло. 

— Кажи, де вона? 

— Ох, ти навіть не уявляєш… 

У цей момент у кімнату зайшов Віктор.

— Я знайшов ключ до розгадки. Мої хлопці знайшли телефон зниклої поряд з баром.

Я відпустив Алісу і похмуро дивився на неї.

 — Якщо з нею щось трапиться, тобі не жити. 

Віктор біля мене важко зітхнув і спитав дівчину.

 — Навіщо весь цей цирк?

— Він зрадив мене.

Через деякий час він  в машині Віктор порушив мовчання.

— Я знайшов підказку, а не людину. Але зі Софією все гаразд, я впевнений. Ми обов'язково знайдемо її.

Помітивши своїх підлеглих, Віктор зупинив машину та вийшов. Один із них підбіг.

— Це той телефон, який ми знайшли. Ми змогли зламати його, останнє, що було знято — цей фургон, — чоловік показав фото.

— Нам треба знайти його і терміново. Надішліть усі вільні бригади, нехай хлопці все перевернуть, але знайдуть його. 

— Гаразд.

Бляха,не можу в повірити.Вже ніч, а жодних слідів Софії так і не було знайдено. Я опустив голову і подивився на телефон. Це справді її телефон. Помилки не може бути. Легко розблокував, оскільки вона не встановлювала пароль. Перевірив листування, але там нічого підозрілого не виявилося. Поки випадково не натиснув на її голосове повідомлення… 

Виявилося, що це листування між Алісою та Софією. Крім того, до повідомлень додавались фото.Перше повідомлення надіслано приблизно в день відкриття магазину. 

Руки затремтіли. Невже вона тоді плакала на самоті через це? 

Друге повідомлення надіслано ввечері.

Певно, коли ч приїхав за нею. Згадав, що Софія саме сиділа в машині, коли отримала повідомлення, і в той момент вираз її обличчя різко змінилося. Вона збрехала мені,сказавши, що це Аня їй писала.

 «Продала своє тіло, отримала гроші, але при цьому раптово завагітніла. Ти ж не знаєш, хто батько дітей?Повідом, коли захочеш зі мною зустрітися. Ах так, чув, сьогодні твій магазин відкрився. Вітаю. Твої діти такі милі. Схожі на тебе, і на батька, до речі, теж.»

Дочитавши, я нарешті, зрозумів, чому вона раптово пішла під приводом, що в неї нібито ще є справи. Інша сторона добре знала її, розуміючи, що Софія дуже дбає про своїх дітей. 

Віктор весь цей час не наважувався сказати ні слова, в результаті він відійшовши вбік, щоб зателефонувати.

— Надішліть більше людей, збільшіть радіус пошуку і якнайшвидше знайдіть фургон!

— Може, повернешся додому?.. Я відправив допомогу. Ти вже цілу ніч додому не повертався.

При думці про Діану та Дениса,відчув як важко дихати, а серце ніби придавило непідйомним каменем, так що все повітря разом вибило з легень. 

— Діма ... 

Я підняв руку, даючи йому знак замовкнути. 

— Тоді лишаю це на тебе. 

— Без проблем. Я зроблю все можливе, щоб якнайшвидше знайти її.

Припаркувавши машину на території будинку,я кинув погляд на годину — пів на п'яту ранку. Зараз вони швидше за все, сплять, тому обережно перетнув двір, відчинивши великі високі двері. У приміщенні стояла тиша, простір заливало тьмяне світло. Пройшов усередину, збираючись уже відчинити двері кімнати та відвідати дітей, коли виявив маленьку фігурку на дивані.

Підійшовши, побачив Дениса. Він лежав, нічим не прикритий, лише калачиком скрутившись на дивані. Нахилився, намагаючись підняти хлопчика, але варто було лише торкнутися, як той миттєво прокинувся.

— А де мама?

Очі його залишалися заплющеними, а голос був м'яким і дещо хрипким. Я проковтнув, відчувши, як серце впало кудись униз.