Розділ 1.

Дмитро.

Вірогідність батьківства:99,99%.

Мій погляд застиг на останній фразі. Тієї ж миті моє тіло напружилося, пальці злегка затремтіли, і я відчув неконтрольоване хвилювання, яке ніколи не відчував раніше.

Діана та Денис мої рідні діти? Але як це можливо?

Все навколо завмерло,я випустив папір і раптом підвівшись з місця, глянув на батька і з усмішкою запитав:

— Що ти хочеш?

Що вони хочуть від мене, зробивши цей трюк?

— Ти відпиратимешся? – затремтів від гніву мій батько. — Нехай я винен перед тобою,перед твоєю матір'ю, але матір божа,я ж твій батько? Хіба в тобі не тече моя кров?

Раптом збоку заговорила Марія.

— Діма, подивися на ці обличчя,ці очі,це чоло...

Я не зустрічався тоді з Софією, і мені це було відомо краще,ніж будь-кому інг. За більш ніж тридцять років свого життя я був з жінкою лише раз і це було шість років тому. Якщо вони мої діти...тоді шість років тому...

На моєму обличчі з'явився подив.

Здається,я ж тієї миті зрозумів,звідки в Аліси така ненависть до Софії. Бо шість років тому вночі це була не вона о Софія. Ось чому в мене було дивне відчуття, ніби я давно знайомий зі Софією.

Що сталося тієї ночі? Як Софія опинилася у моєму номері?

Моє мовчання в очах Дениса виглядало як те,що я не хочу визнавати їх. Він зліз із дивана і взявши зі столу результат тесту,порвав його на дві частини.

— Він злий,як я можу бути його сином?– вказав пальцем на мене Денис.— Я ніколи не знав свого тата. Моя мама така гарна, як вона могла полюбити такого як ти?

Денис розчаровано глянув на мене і взяв Діану під руку.

— Ходімо,треба знайти маму. Це не наш дім,і цей чоловік не наш батько.

Вона явно не розуміла чому Денис раптом розгнівався.

— Це ж тато...

— Та ні!

Діана розплакалася,її личко почервоніло, плечі ледь помітно затремтіли. Вона обережно торкнулася руки брата.

— Не чіпай мене! Іди до свого тата.

Але все-таки Денис допоміг витерти їй з лиця сльози,але його очі теж були сповнені сліз. Він підняв голову і глянув на свою бабусю.

— Бабусю мені треба знайти маму.

— Давай я спочатку подзвоню вашій мамі? Ми навіть не знаємо де вона. Зачекай мене тут,я піду зателефоную.

Я який за весь цей час нічого не говорив перегородив шлях дітям,і сказав низьким хрипким голосом.

— Вже стемніло куди ви підете?

— Пусти,нам треба знайти маму! — Денис підвів на мене очі,було видно,що він уже був готовий ось-ось розплакатися,проте тримався щосили.

Дивлячись у вперті очі Дениса,моє серце стислося,я відчував як до горла підступив ком. Я трохи зігнувся, ніби тільки в такому становищі міг хоч трошки полегшити «тягар» у душі.

Присівши перед ними на одне коліно, вдивлявся в їхні обличчя, оглядаючи кожну рисочку. Мої руки тремтіли,я хотів доторкнутися до них,уже протяг руку,але не наважився доторкнутися. Не вистачило сміливості. Я ніколи в житті не відчував такого збентеження.

Така правда шокувала мене. Однієї ночі я миттєво знайшов сина та дочку. Тим більше що ці діти від жінки,яку я завжди любив. Як же після такого не хвилюватися?

Двоє дітей,яких я ні дня в житті не доглядав,як же не відчути сором перед ними?

Як їх заспокоїти? Я зовсім не знав,що мені робити.

— Я піду з вами,гаразд? — Я намагався стримувати тремтіння в Старався бути дуже обережним із ними.

— Ні. Я можу подзвонити мамі,і вона зустріне нам.– Денис уже набирав знайомий номер.

У відповідь отримав лише « Абонент тимчасово недоступний, передзвоніть пізніше...»

— Я знаю де вона,ходімо зі мною. – Я відчував якусь поблажливість до них,за все своє життя ніколи ні до кого так не ставився. Однак сьогодні все змінилося.

Але в очах Дениса було тільки мовчання. По Діані було видно,що вона тягнеться до мене,проте вона потягла Дениса за рукав, намагаючись стримати сльози,міцно обійняла його.

— Ден,я хочу до мами.

Денис глянув на мене, здалося,що він раптом пом'якшав.

— Ти справді знаєш де мама?

— Правда.

— Добре, ходімо.

Я завмер,але одразу схаменувся,знаючи що хлопчик дуже злий на мене. Протяг руку щоб обійняти Діану, зрештою ця дівчинка тягнулася до мене. 

Дитина раптом відступила на крок,а потім подивилася на брата. Вона хотіла обійняти мене, але боялася гніву Дениса.

Моя рука завмерла в повітрі,і я опустив її.

Зачинивши двері в машині,як побачив як Денис,допоміг сестрі пристебнути ремінь безпеки, пристебнувся сам,тим самим не даючи мені шансу подбати про них.

Я подивися на їхні обличчя у дзеркало заднього виду,до цього моменту навіть не думав,як вони схожі на мене. Міцно стиснув кермо так,що на руках виступили вени. Моє серце шалено билося в середині.

Софія сказала,що повернулася до магазину по речі,і тому я вирішив одразу їхати до будівлі.

Усім привіт. Вітаю у продовженні книги. Дякую, що зазирнули до цієї історії. Буду вдячна,якщо будете ділитися враженнями,адже для мене це дуже важливо. Якщо книга подобається, поставте їй сердечко. А також, щоб не пропустити виходи нових глав,додавайте книгу до бібліотеки.

Хочу ще повідомити,що події які будуть відбуватися в книзі,буде проходити в загальному протягом +/- рік часу. Міста або села які будуть згадані в описі,все буде видумкою автора. Дякую за увагу!

Першу частину можна прочитати під назвою «Колишні. Повернути минуле »