Розділ 26.

Прибувши до лікарні, Дениса було направлено на огляд. На обличчі вже не було крові, але воно все ще було опухлим. На його обличчі виднівся виразний слід пальців, а на лобі була приліплена марлева пов'язка. Він був уже притомний і побачивши Софію закричав: «Мама». 

— Дениску. – Софія підбігла і взяла його за руку. 

На щастя, з ним усе було гаразд. Зі сльозами на очах вона простягнула руку і ніжно погладила його по обличчю, потерши щоку великим пальцем.

Дмитро стояв біля дверей кабінету та дивився на них. Він ніколи не бачив, щоб Софія так безмовно плакала. Вона тримала сльози в собі і не наважувалась показати їх назовні, боячись нашкодити цим Денису.

Раптом у його серці тремтіла якась струна, він глянув на них глибоким багатозначним поглядом. Денис посміхнувся Дмитрові, що стоїть біля дверей, і зімкнув пальці в жесті «ОК». Дмитро теж усміхнувся у відповідь і показав той самий жест руками.

— Можемо їхати, — сказав Дмитро, підійшовши до них.

По дорозі до його дому,Дмитро дивився на неї через дзеркало заднього виду. Він намагався сказати щось, щоб вона заспокоїлася і перестала так сильно переживати, проте не знав, що сказати. Чоловік ніколи не був у ролі батька і не міг зрозуміти батьківських почуттів до дитини. 

Череш деякий час машина зупинилася.Дмитро вийшов та відчинив Софії двері. Тримаючи сина на руках, їй було незручно виходити з машини, і чоловік протяг руку, щоб узяти Дениса.

— Давай я допоможу тобі. 

— Не треба, я сама впораюсь.

Дмитро дивився на неї якийсь час і не міг винести того, як вона мучилася. Чоловік розумів, що це її дитина, тому вона може шкодувати її, виявляти турботу і любов, але йому важко було дивитися на те, як вона постійно звинувачувала себе за те, що сталося.

— Це не твоя провина, не карай себе так. – Він рішуче взяв Дениса собі на руки, але Софія не хотіла віддавати його: 

— Що ти робиш? 

— Ти ж не хочеш, щоб твій син прокинувся? Заспокойся. 

Жінка заспокоїлася і потім тихим голосом промовила: 

— Обережніше, будь ласка, він має рану на голові. 

Вона боялася, що обіймаючи хлопчика, Дмитро зробить йому боляче. Адже дорослий чоловік не знає, як треба поводитися з дітьми. Чоловік послухався її.

У цей час ворота вілли відчинилися. Дмитро увійшов із Денисом на руках, за ним слідувала Софія. Вона за звичкою відкрила шафу для взуття та дістала домашні капці. Жінка знала, які капці належали Дмитру, і поклала їх перед ним. 

— Ти ще пам'ятаєш... 

Софія завмерла. Вона пробула тут менше місяця, але все ще пам'ятає його капці. Жінка підвела голову і спокійно сказала: 

— Я пам'ятаю все, що бачила колись.

Кімната внизу належала Дмитру. Однак, після того, як Софія пішла, він рідко приїжджав сюди.

— Я віднесу його до кімнати, щоб він поспав, – сказав чоловік. 

Софія погодилася. 

— Софіє! — Мати швидко покликала її. 

Їй хотілося багато про що розпитати свою дочку. Софія стояла біля дверей і ще не встигла увійти всередину.

— Ходімо, поговоримо на подвір'ї. 

— Добре, - відповіла їй мати. 

Зрештою, їм незручно вільно розмовлятиме в присутності інших у чужому будинку. 

— Що відбувається? Чому Захар раптово вирішив викрасти нас і чому ти досі з Дмитром? Адже ви з ним розлучилися і вас нічого не пов'язує. Може, Захар дізнався про те, що ви знову разом, і розлютився від ревнощів? Тож вирішив так вчинити?

Мати ставила дочці багато запитань і поділилася з нею своєю думкою. Софія похитала головою: 

— Ні. 

— Чому так сталося? — Мати спитала у дочки і, подумавши про щось ще, одразу ж перепитала. — Ти розповіла йому про те, що мати говорила з тобою? 

— Ні, - відповіла Софія стискаючи свої руки. 

Вона не знала, як розповісти матері про те, що Захар зробив. Адже нелегко говорити про це.

— Мам, ти ж знаєш, що я не люблю його. — Дочка почала ще міцніше стискати свої руки, її долоні аж спітніли. 

Після всього, що трапилося між нею та Захаром, вона мала розповісти матері всю правду. Софія розповіла, що він намагався з нею зробити.

— Що? Як він міг піти на таке?

— Тоді що в тебе із Дмитром? — Опам'ятавшись, мати знову спитала і подивилася на дочку. — Невже ти його любиш?

- Я... 

Софія зазнавала внутрішнього розладу. Жінка відчувала, що любить Дмитра, проте вона не хотіла визнавати своїх почуттів і не хотіла багато думати про це. Софії здавалося, що це схоже на кохання, але її мучили сумніви... Вона не хотіла розбиратися у своїх незрозумілих почуттях до нього, не хотіла докопатися до істини, кохання це чи ні. Їй боляче думати про це. Жінка була збентежена і не знала, що відповісти своїй матері.

— Чому ти мовчиш? — Очі матері почервоніли. — Можливо, він зараз дуже добре ставиться до тебе. А ти подумала про майбутнє? Чи прийме він Дениса та Діану? Ти впевнена, що він добре ставиться до чужих дітей? 

— Мамо, я не хочу зараз про це думати. До речі, нам, можливо, доведеться пожити тут якийсь час. Боюся, що в нас вдома небезпечно, — Софія навмисне змінила тему.

Мати глибоко зітхнула: 

— Гаразд, поживемо тут, найголовніше — діти у безпеці. 

Думаючи про те, що зробив Захар, вона ще боялася. Софія знала, про що її мати турбувалася, та й сказала їй: 

— Не хвилюйся, я зможу постояти за себе.

Дмитро вклав сплячого Дениса до кімнати внизу. Марія Олександрівна стояла біля дверей та спостерігала. Як тільки Дмитро увійшов до хати, вона відразу ж пішла за ним, ніби їй було що йому сказати. 

— Дмитре Олексійовичу, ви вже знаєте про це? — Стоячи біля дверей, Марія спитала його. 

Чоловік укрив дитину ковдрою, і подивився на неї: 

— Знаю, про що? 

— Ну, про те, що вони ваші діти! — засмутилася вона.

Наступний розділ буде завтра! Як думаєте яка буде реакція Дмитра? І звичайно не забуваємо про вподобайки до книги, додавайте до бібліотеки,щоб не пропустити оновлення. Усім вдячна)!