Розділ 25.

А в цей час в іншій машині Ангеліна вже дуже нервувала: 

— Швидше зупини машину. 

Захар кинув погляд на GPS. Вони були вже недалеко від місця призначення, а зупинка тут не затримала б їх надто надовго, та й годинник Дениса він уже знищив, тож ніхто не зможе з ним зв'язатися. Загалом він вирішив зупинитися.

— Я зводжу Дениса до туалету, а ти догляди Діану. Тут скрізь суцільна глуш, остерігайтеся неприємностей. 

— Добре, — одразу озвалася Ангеліна . 

— Дядю Захаре, обійми мене. У мене так живіт болить, що сам я не зможу йти, — Денис взявся за талію Захара, навмисне вдаючись до знесиленого вигляду. 

— Правда болить? 

— Правда. Навіщо мені дурити тебе? – він лежав у руках Захара, міцно обіймаючи, наче вони були близькими родичами.

Бачачи, як сильно той страждає, він пом'якшав: 

— Добре, вперед. 

Опинившись в обіймах Захара хлопчик непомітно потягнувся рукою до його кишені, при цьому спеціально замовляючи чоловікові зуби. 

— Дядю Захаре, я вмираю? 

— Що за нісенітницю ти несеш. Ні, звісно. Лише біль у животі. 

— Але чому тоді так боляче? Жахливо, страшенно боляче. Я точно помру від цього болю.

— Та хто ж так легко вмирає? І взагалі, якщо ти помреш, хіба зможе твоя мама після цього жити… — варто йому заговорити про Софію, як очі миттєво потемніли. 

Денис успішно дістав мобільний Захара, який потім потай поклав до себе в кишеню. 

— Давай тут, – Захар опустив його на землю посеред якогось лісу.

Хлопчик у цей час потай дістав телефон Захара і, одночасно стежачи за чоловіком, спробував набрати номер Дмитра. Він мав чудову пам'ять, а на такі речі, як числа, особливо, тому варто було один раз побачити, як він все відразу запам'ятав. Як тільки він увів перші дві цифри, раптом пролунав голос чоловіка: 

— Швидше давай. 

— Угу… — Денис швидко набрав решту.

— Денисе.

—  М? – Простогнав хлопчик, то так сяк хапаючись за живіт. 

— Якщо я одружуся з твоєю мамою, тобі сподобається? - Невпевненим тоном запитав чоловік. 

«Збожеволів чи що?! Та він готовий погодиться на те, щоб мама була разом з цим «зрадником», аби тільки не з тобою, аби тільки вона ніколи і нізащо не вийшла за тебе!»

Ось тільки зараз він не міг так відповісти, тому моргнув, простягнувши: 

— Не ... погано ... 

— Правда? - Захар все ще сподівався, що зможе отримати визнання від нього та Діани. 

Захар ніколи не хотів заподіяти їм шкоди, він лише збирався їх сховати, щоб загрожувати Софії та змусити вийти за нього заміж. Він би повернув їх у цілості та безпеці, як тільки вони зіграли б весілля.

— Як ти? – Чоловік почав наближатися, на що Денис поспішно махнув рукою. 

— Не підходь! У мене ніяк не проходить цей біль. 

— Значить, живіт у тебе болить не через те, що в туалет хотілося, — озвався чоловік, зрештою таки підійшовши. — Пішли назад. Відвезу тебе туди, де тебе оглянуть. 

— Куди… куди? – Хлопчик нервово проковтнув.

— Та так… просто… — Захар запнувся, потім пояснив далі. – Коли повернемося до міста, я відвезу тебе до лікарні. Пішли вже. 

Чоловік протяг руку, щоб повести за собою хлопчика. Але Денис різко відмовився. 

— Я… я підтягну штани, не дивися на мене, — прикидаючись вкрай сором'язливим, відповіла дитина.

— Гаразд, гаразд. Тільки швидше.

Денис дістав мобільний і продовжив набирати номер, коли раптово телефон задзвонив. Запанікувавши, він хотів було скинути виклик, але телефон упав на землю. Серце в грудях билося з такою швидкістю, що, здавалося, ось-ось вибухне від нервозності. Було вже пізно піднімати пристрій.

Захар повернувся і дивився на телефон, примружившись. Звідки його мобільник узявся?

— Я… я… — хлопчик хотів пояснити, але не зміг знайти привід. 

Телефон, що випав з його рук – сам собою залізний доказ проти нього. Пояснюватись не було сенсу. 

— Ти весь час мене обманював. Не болить у тебе жодний живіт. А повис ти на мені не через те, що стосунки у нас близькі, а спеціально, щоб вкрасти у мене телефон. – Чоловік крок за кроком наближався до Дениса.

Чоловік підняв телефон. Денис скористався моментом, щоб щосили бігти геть від нього. Пробігши якихось пару метрів, хлопчик виявився схоплений Захаром, що встиг за ним,і охопив його поперек живота: 

— Я так добре ставився до тебе, я був такий добрий до твоєї матері, але чому ви обидва не виправдовуєте моїх очікувань? Я тобі так довіряв, а ти що? Обдурити мене вирішив? –  Вираз його обличчя викликав страх.

Денис щосили чинив опір: 

— Відпусти мене! Ану швидко відпустив! 

У цей момент у кишені Захара знову задзвонив телефон. Діставши апарат, висвітлилося ім'я – «Аліса». Він узяв слухавку. 

— Та де вас носить? Скільки часу минуло! І до речі, чому ти щойно не відповів на дзвінок? 

— У мене тут дещо трапилося… 

У цей момент Денис щосили вкусив чоловіка за руку, тож Захар крикнув від болю.

— Пусти! – сердито гаркнув він на хлопчика.

Захарові було дуже боляче. Він з усієї сили вліпив дитині ляпас, тому обличчя в того миттєво почервоніло, а на щоці червоним по білому були видно сліди від довгих пальців чоловіка. Поступово обличчя почало набухати. Захар кинув розлючений погляд, схопивши його за комір. 

— Ти ще смієш кусатися?Гаразд, гаразд. Я й справді недооцінив тебе, — Захар, тримаючи його за комір, потягнув дитину на узбіччя дороги. 

Денис, рішуче не збирався видавати жодного звуку. Хоча було ясно, що щиколотки горіли від болю. 

Ангеліна, що сиділа в машині, побачивши цю сцену, відчула, як по серцю полоснули болем, так, що в неї навіть дихання зупинилося. Міцно обійнявши Діану, вона сердито запитала: 

— Захаре, ти що твориш таке?

— Бабуся, не звертай на мене уваги. Швидше, забирай Діану і біжіть звідси. Він має намір викрасти нас, щоб загрожувати мамі вийти за нього! – щосили закричав Денис.

Ситуація змінилася так різко, що жінка похилого віку деякий час не виявляла жодної реакції: