Розділ 22.

Софія спробувала посунути його ногу, але та була надто важка. Вона взагалі не могла її зрушити. Їй довелося здатися та не рухатися. Вона повернула голову і подивилася на телефон, що лежав на столі, витягла руку, щоб схопити його. 

— Доброго дня,вибачте за занепокоєння, але чи не могли б ви купити мені комплект одягу та принести в номер? Я вам віддам гроші. 

— Можемо, який розмір? 

— S.

— Добре.

Софія тільки хотіла повісити слухавку, як на тій лінії пролунав знову голос: 

— Дозвольте спитати, який у вас номер кімнати, я відправлю вам у номер. 

— 88, — сказав у напів сні голос. 

Відчувалося, що людина не до кінця прокинулась. Софія обернулася і побачила, як Дмитро напівпримруживши дивиться на неї. Коли він прокинувся? 

— Кімната 88, — сказала вона у слухавку.

Вона повісила слухавку та поклала телефон на місце.

 — Ти, коли прокинувся?

Куточки його губ піднялися в ледь помітній посмішці, по ньому було видно, що він ще спав. 

— Щойно. 

Софія видихнула і укуталась у ковдру, і втративши вже півдня так запитала: 

— Ти не встаєш? 

Він перекинувся на бік і рукою підпирав голову, він поклав руку на її тіло і протяжним голосом промовив:

— Що? 

— Нічого не сказала.

Він точно спитав не просто так! Він не вставав, тож і Софія ніяк не наважувалася підвестися. Все, що їй залишалося це лежати і чекати, поки принесуть одяг. Пройшло близько півгодини, продзвенів дверний дзвінок. Софія немов зрозуміла, що її життя врятовано.

— Іди, відчини двері. 

Дмитро лежав, не рухаючись, потім тихенько розтягнувся в її бік і стиснув рушник, що лежав поруч із нею, нахабно запитав: 

— Ти чому не йдеш? Я звичайно можу піти, тільки якщо... 

Він подав голову вперед, вони дивилися один на одного. 

— Поцілуй мене, і я піду. 

Софія мовчала. Дмитро широко посміхнувся.

— Не хочеш? Ну і гаразд, нічого страшного, все одно мене ніхто не чекає, відпочину день тут.

Вона вже цілу ніч не приходила додому, вона не має більше часу бути тут з ним. Трохи збожеволівши, Софія, запинаючись, сказала: 

— Заплющ очі. 

— Добре, — Дмитро заплющив очі, його вії виглядали дуже густими та вигнутими.

Софія пильно дивилася, він дуже схожий зараз на Дениса, його вії такі ж густі та вигнуті. Іноді Софія дивиться на нього та заздрить. Вона й подумати не могла, що він теж такий гарний. Дівчина вдала, що зберігає спокій: 

— Не розплющуй очі. 

— Зрозумів.

Софія, обернувшись ковдрою, повільно нахилилася, його шкіра така ніжна, так близько від неї, вона могла дуже чітко розглянути ці витончені вії, вона заплющила очі і накрила своїми губами його губи, швидко доторкнулась і відразу відсунулася. Дмитро розплющив очі, це було надто швидко. Він навіть не встиг відчути смаку.

— Не можна шахраювати. 

Дмитро видихнув, якби він не поставив їй цю умову, чи почала б вона його цілувати? Відкинувши ковдру, він підвівся з ліжка, потім накрив її і пішов до дверей. Двері відчинилися, в отворі стояв Максим і тримав у руках пакет із одягом.

— Доброго ранку. Я проходив повз ресепшн, мені це там віддали, я вже віддав гроші, — він кинув косий погляд у кімнату, поки говорив. 

Зацікавлений, він хотів роздивитись ту дівчину в кімнаті. Коли це Діми особисте життя стало таким розбещеним? Що такого вони вчора робили, що навіть одяг не могли вдягнути? 

Дмитро втрачав терпіння, між його брів виникло багато зморшок, він сказав досить різким тоном: 

— Надивився?

Максим дивно посміявся: 

— Ось одяг, а це ключі від машини, — передав усі речі, Дмитро їх узяв і холодно глянув на нього. 

— Швидше, йди, подивися, чим там ще останнім часом Аліса займається, — заспокоївшись, він подумав.

Софія тільки-но повернулася в країну, у неї не може бути ворогів. Лише Аліса знову і знову завдає їй неприємностей. Як було б добре, якби вона припинила це все. А то доведеться і за старими, і за новими рахунками платити.

— Добре, – Максим нахилив голову і глянув на час. — Я з людиною домовився про зустріч о пів на восьму. 

— Можеш іти, — Дмитро зачинив двері. 

Він обернувся і підійшов до ліжка, віддав Софії одяг та ключі від машини. Софія дуже здивувалася, підвела голову: 

— Що це? 

— Тобі не подобається? — Він був незворушний.

Вона хотіла купити машину, але не тому, що їй подобаються машини, а щоб використовувати за прямим призначенням, але вона не думала, що Дмитро запам'ятає бездумно кинуті нею слова. 

— Я віддам тобі гроші, – Софія взяла ключі від машини.

 — Так чітко розраховуєшся зі мною? — Він нахилився, вони глянули один на одного.  —  Може, мені не потрібні гроші. Може тоді ще раз мене поцілуєш? Вважатимемо, що це моя нагорода.

— Це нечесно.

Вона відштовхнула його, але він витягнув руку і погладив її по волоссю.

— Ти моя дружина, хіба чоловік не може просто купити тобі машину? 

Почувши його слова, вона мало не поперхнулася власною слиною. Вона не наважувалася порушувати тему з грошима. 

— Піду прийму душ, — він знайшов у шафі чистий одяг і пішов у ванну, вчора він не мився, а одразу заснув обійнявшись зі Софією, тому йому не дуже комфортно. І до того ж Софії потрібно небагато простору зараз.

Дивлячись на двері у ванну, вона стиснула ключі у руці. Хоч він і любить її обіймати, але він ніколи не заходив далі. Вчора ввечері, у нього була якась думка, але він ніколи її не зворушив. Він так ніжно поцілував її, що викликало у Софії бурю складних емоцій. 

Вона витерла трохи вологі куточки очей. Навпаки, Захара, якого вона завжди поважала і якому довіряла, зробив такий ганебний вчинок до неї. 

Коли вона одяглася, Дмитро теж був одягнутий, обидва були готові і разом вийшли.

Машина вже стояла на стоянці поряд із готелем. Дмитро сів на пасажирське сидіння: 

— Вперше ти мене кудись везеш. 

Софія подивилася на нього: 

— Впевнений, що сам не поведеш?