Розділ 18.1.

Слабкою Алісу не назвеш, але Дмитро був фізично сильніший, і він легко відкинув її руки, якими вона щосили чіпляється як за останній шанс. 

— Діма, – Аліса обхопила його за ноги. — Я правда цього не робила, повір мені. Якщо я зробила щось не так, то тільки тому, що я люблю тебе. Невже любити тебе це неправильно? 

Дмитро холодно посміхнувся, він ніби сміявся з себе: 

— Неправильно? Ні. Помилявся тут лише я.

— Ні, ні. Ти не робив нічого неправильного! І я також, це все вона! 

Вона обернулася і з обуренням показала на Софію, що стоїть на сходах.

— Це все вона, ця погань!

Софія спустилася сходами, крокуючи на високих підборах. Вона підійшла до Дмитра, кокетливо поправила волосся, поклала йому руку на плече і з придихом сказала:

— Любий, мій чоловік. 

Софія відчула, як фальшиво це прозвучало. Але так чи інакше свідчення про розлучення у неї на руках не було, тож вона мала право так його називати. Здебільшого це потрібно було, щоб понервувати Алісу.

Дмитро опустив погляд на руку Софії на своєму плечі. Її витончена біла рука була така близько. Це був перший раз, коли Софія сама до нього так наблизилася. Та ще й так до нього звернулася. У глибині душі він був радий.

Хоча він розумів, що дівчина це зробила спеціально, але не відштовхнув її. Дозволив їй залишитися поряд.

 — Не зазнавайся! — Аліса остаточно вийшла з себе, почувши "чоловік" від Софії. 

Піднявшись на ноги, вона замахнулася на Софію. 

— Сучка, відчепись від Діми! 

Варто їй опустити руку, як Дмитро перехопив її за зап'ястя. 

Коли їх погляди зустрілися, Аліса була приголомшена, побачивши крижаний холод у його очах. Вона вперше бачила в нього такий погляд, у якому не було жодного натяку на теплі почуття. 

— Дімо, я…  

— Максиме, – Дмитро відпустив її руку. 

Максим зрозуміло ступив уперед і схопив її. 

— Розберися, – і пішов разом зі Софією.

— Відпусти, — коли її забрали, Софія розгубилася. 

Адже вона просто хотіла трохи подразнити Алісу. Дмитро нічого не відповів і запхав її в машину. Дівчину це не влаштовувало. Дмитро спіймав її неспокійні руки.

— Тихо. 

Софія виверталася, намагаючись звільнитися.

— Куди ти мене везеш?

Дмитро нахилився вперед, і вона мимоволі відсунулася назад, утиснувшись у сидіння. Незабаром він притулився до неї своїми міцними грудьми так тісно, ​​що між ними залишався якийсь міліметр вільного простору. Вона відчула тепло його тіла і застигла, не наважуючись поворухнутися. 

Дмитро погладив пасмо її волосся. Губами він майже торкався її щоки. Голос звучав низько, розтягуючи слова:

— Ти використовувала мене і думала, що підеш не розплатившись?

Дмитро відсторонився і застебнув на ній ремінь безпеки і завів машину, збираючись поїхати. 

— Так, я використала вас без вашого дозволу. Вибачте, це був необдуманий вчинок. Скільки ви хочете?

Дмитру хотілося на неї крикнути. У нього що грошей мало? 

— Мені не потрібні гроші. 

Софія почала хвилюватися. 

— Тоді що ви хочете натомість? 

Він глянув на неї скоса. Його нерухомий чорний погляд пом'якшив, і він сказав грайливо: 

— Як щодо того, щоб ти віддала мені борг своїм тілом?

 У Софії зараз була лише одна думка в голові: звалити від нього якнайшвидше. Чому вона раніше не помічала, який він… безсоромний. Хуліган! 

Дмитро посміхнувся і впіймав її погляд: 

— Що, лаєш мене про себе?

Вона що, зараз говорила вголос? Він чув? Заперечуючи, вона спробувала порозумітися.

— Та н-ні, не лаяла я вас. 

У Дмитра смикнулися куточки губ, але він нічого не сказав. Софії стало ніяково, і вона обережно змінила тему.

— Куди ми їдемо? 

— Я зголоднів, - він дивився прямо на дорогу.

Софія вся спітніла та боялася відкрити рота, щоб заговорити. Вона відчувала, що Дмитро знайде спосіб перевернути будь-які її слова, хоч би що вона сказала. 

— Що хочеш? — По її обличчю він бачив, що щось не те й посміхнувся, коли зрозумів, у чому справа  — Я не тебе «їстиму». Просто їжу.

Софія почервоніла аж до кінчиків вух — вона зараз не про те подумала. І добре б просто подумала. Так він помітив. Зганьбитися перед цією людиною — все одно що опуститися на дно глибокого океану. Вона опустила голову і була готова провалитися крізь землю. 

Дмитро помітив її рожеві щоки і підняв куточки губ. Незабаром він уже припаркував машину біля входу до ресторану. 

Софія глянула через вікно. Це був ресторан італійської кухні. Вона зняла ремінь безпеки та вийшла з машини.Раптом їй ніби щось спало на думку, і вона різко підвела голову.

— Цього разу я пригощаю. 

Дмитро підійшов ближче, поклав їй руку на плече, копіюючи її рух, і двозначно сказав: 

—  Один раз - і все? 

У неї було відчуття, ніби вона потрапила у власноруч вириту яму. Вона зробила це, щоб подражнити Алісу. А сама? Докотилася до його приставань.

Очікуючи, коли їм подадуть їжу, Дмитро потер лоба і уважно обвів поглядом Софію. Від цього погляду Софії стало ніяково, вона піднесла руки до обличчя. 

— У мене щось на обличчі? 

— Ні. 

— Тоді чому ти так дивишся? 

— Гарно виглядаєш. 

За деякий час прийшов офіціант і подав їжу.

Дмитро підсунув до неї тарілку супу.

— Спробуй це. 

Вона скуштувала одну ложку супу. Смачно і текстура дуже ніжна. 

— Подобається? — Дмитро стежив за її обличчям. 

—  Смачно! 

— Ще це, — Дмитро поклав їй на тарілку коржик.

Вона не звикла до турботи та ласки від Дмитра. Їсти якось перехотілося.

Вона вагалася. 

— Чому ти розірвав заручини? 

Невже це і справді через неї, як і сказала Мирослава? 

— Чому ти про це запитуєш? 

Софія підвела на нього погляд.

— Я хочу знати. 

Чоловік повільно опустив склянку з водою і подивився на неї. 

— Ми з Алісою не підходимо один одному, от і розірвав. Невже потрібні ще якісь причини?

І справді. Як це могло бути через неї? Вона посміхнулася, посміявшись з себе. Над своїми марними мріями. Адже вона чудово знала, що це неможливо, але все одно сподівалася.