Розділ 17.

Згодом Марія повернулася на свою величезну порожню віллу, де не було ні душі. Тут явно не вистачало господині та пари дітей. Вона поклала на стіл порожню сумку, яку тримала в руці. Згадавши Дениса, Марія підійшла до столу, відкрила шухляду і дістала звідти дитячу фотографію Дмитра. Йому не подобалося фотографуватись, тому це була його єдина фотографія з дитинства. Вона придивилася — Денис справді був схожий на цього хлопчика з фотографії, як дві краплі води. Як таке можливе?

Дмитро, побачивши фотографію, яку вона розглядала, підняв брови.

— Чого раптом ти вирішила дістати її? 

Марія, злякавшись, відразу прийшла до тями і, дивлячись на нього, відповіла.

— Я сьогодні бачила двох діток — точна копія ти в дитинстві. 

— І що ти хочеш сказати? 

Дмитро трохи примружився, очі його поступово стали темніти. Марія, стискаючи в руці фотографію, сама того не усвідомлюючи, тиснула на нього. 

— Може, у вас є дитина на боці, народжена поза шлюбом? 

— Ні, — Дмитро спростував припущення Марії, перш ніж вона встигла договоритися.— Маріє, ми вечеряти будемо сьогодні? 

Вечеряти? Куточки рота Марії ледь помітно здригнулися.

— Я не в настрої. 

Дмитро втратив дар мови. 

— Знаєте, Дмитре Олексійовичу, ви залишилися біля розбитого корита, все пропало. Поглянь на цей будинок, невже він схожий на затишне сімейне вогнище? Сам будинок великий, а хто в ньому живе? Літня жінка, яка тільки й може, що працювати, і холостяк, якому вже за 30. Навіщо всі ці багатства?

***

Наступного дня Софія пізно вийшла з дому. Оскільки ремонт у магазині ще не закінчився, їй не було чого робити. Скориставшись тим, що вона має вільний час, вона хотіла провести його з дітьми, але тут зателефонувала Аня, сказавши, що хтось шукає її, і вона все-таки пішла.

Софія, розвідавши обстановку, вже знала, що до магазину можна доїхати на метро, ​​тож вона попрямувала до каси, щоб купити квиток. 

— Софіє, доброго ранку, ви мене пам'ятаєте?

Вона, почувши, як її звуть, обернулася і, побачивши його, насупилась, не розуміючи навіщо він переслідує її. Борис підбіг до неї.

— Чи можна поговорити з вами? 

— Не можна, — відповіла йому Софія різкою відмово. — Перепрошую, у мене ще є деякі справи, мені треба йти, — сплативши квиток, вона попрямувала до входу.

 У розпачі Борис побіг за нею і, схопивши її за руку, промовив.

— Шість років тому мій брат отримав від однієї жінки гроші, вона заплатила за те, щоб він убив когось. Ви — та сама жінка, яку мав убити мій брат, але, Слава Богу, ви живі.Коли ви це побачите, то, напевно, захочете поговорити зі мною, — з цими словами він дістав дещо з кишені і передав Софії. 

Вона взяла в нього з рук картку пам'яті і придивилася — мабуть, вона від мобільного телефону. Вона вклала карту назад йому в руку зі словами.

— На ній є докази?

 — Якщо Ви маєте час, то можемо підшукати тихе місце,і поговорити.

Незабаром вони зайшли до кафе і знайшли тихий затишний куточок, щоб сісти. 

— Кажіть, що, зрештою, відбувається. 

— Спочатку послухайте, — Борис витяг із кишені мобільний телефон, вставив у нього картку пам'яті та ввімкнув аудіозапис. 

: «Якщо я зроблю так, як ви кажете, і зіб'ю на машині цю жінку, невже я не сяду до в'язниці?»

: «Не хвилюйтесь, я не дозволю віддати вас під суд, не те що сісти до в'язниці. Вдасиш, що гальма відмовили через що і виникла аварія, тоді вам не доведеться нести відповідальність за це. А якщо ви постраждаєте, я допоможу. Ви повинні розуміти, що коли все буде закінчено, ви отримаєте величезну суму грошей, яку вам за все життя не заробити, це дуже вигідна угода». «Будь спокійним, навіть якщо ви сядете у в'язницю, я вас звідти витягну, — здавалося, жінка дуже хотіла переконати його».

Софія підперши голову рукою, згадувала голос жінки із запису, який здавався їй дуже знайомим. Вона майже відразу розпізнала, чий голос це був: Аліса. Тепер вона більше не хоче розбиратися в цьому, тому що Аліса — сестра Захара. 

Хоч Софії й не хотілося в це вірити, але весь цей час вона думала, що та аварія нещасний випадок.

— Ви ж знаєте, хто та жінка із запису?

Софія піднесла голову і не відповівши на його запитання, запитала.

— Цікаво, звідки у вас цей запис? 

Борис мовчав.

— Не хочете говорити? 

— За життя мій брат залишив свої речі на зберігання у страховій компанії, коли термін закінчився і за ними ніхто не прийшов, вони подзвонили мені. Можливо, мій брат спеціально записав розмову із цією жінкою. Після того, як справа була зроблена, він отримав свої гроші. Потім він вирішив використати цей запис, щоб ще й погрожував їй, після чого його позбулися. 

— Хоч тут і все ясно, як день, але оскільки з того моменту минуло вже багато часу, відновити справедливість буде непросто, — Софія підвелася, — я маю ще деякі справи сьогодні. 

Борис записав на листку свій номер телефону та передав його Софії.

 — Ось мій номер, дзвоніть у будь-який час. 

Аня не знаходячи собі місця, чекала на Софію біля входу і, як тільки побачила її, тут же підбігла.

— Софіє, ти чому так довго? 

— Хто це? Чоловік, жінка? — крім Захара, у неї тут більше не було друзів. 

— Одна жінка, представилася пані Мирославою Савчук, дуже гарна та інтелігентна.

Софії здалося це дивним. Навіщо вона тут? Вони з Дмитром були одружені. але не влаштовували весілля і не проводили жодних церемоній, тож вона навіть жодного разу не бачила членів його сім'ї. Однак, судячи з того, що їй відомо, мами Дмитра вже давно немає в живих, хіба що...

Софія здогадалася. Марія вже говорила, що батько Дмитра невдовзі після смерті першої дружини одружився знову. Оце вона. Але навіщо вона прийшла до неї? Софія губилася у здогадах.

Дякую усім хто підтримує книгу вподобайками, додає у бібліотеку та підписується на автора. Можете також ділитися враженнями про книгу,адже це додає натхнення. А також у кінці кожного розділу ви по бажанню можете оцінити розділ зірочкою, це все анонімно. У своєму блозі я вже опублікувала візуалізацію героїв та невеличкий СПОЙЛЕР! Якщо ви ще не бачила,то запрошую!