Пролог

Після того дня, коли Дмитро поїхав, він не повертався більше тижня, і Софія почала поступово заспокоюватися і приходити до тями. Вона тільки й робила, що ходила на роботу та з роботи.

Наслухавшись пліток у стінах офісу, Софії хотілося просто спокою. Хто ж знав, що після повернення додому на неї чекала балаканина Марії Олександрівни.

— Чому Дмитро Олексійович досі не повернувся?

Софія відчула, що в неї починає боліти голова. Марії Олександрівні здалося, що дівчина погано почувається, тому вона підійшла до неї і запитала: 

— Ти не захворіла? 

— Ні. - Похитала головою дівчина. 

—Тоді ти...

— Хм…— Софія раптом відчула запах риби, і, насупившись, подивилася на Марію Олександрівну. 

— Ти купила рибу?

— Ага. Я щойно повернулася з супермаркету, ввечері приготую для тебе рибки. 

Перш ніж вона встигла домовитись, Софія, притиснувши долоню до рота, побігла у ванну, стримуючи блювоти. 

— Ти… Ти випадково не вагітна?

Клац! Саме в той момент, коли Софія вже ламала голову над тим, як переконати Марію Олександрівну, двері раптом відчинилися, і обидві жінки спрямували на неї свої погляди майже одночасно.

Дмитро увійшов усередину широким кроком, на його лікті висів піджак, верхні гудзики сорочки були вільно розстебнуті, під тканиною якої виднілася тонка ключиця. На підборідді вже проступила легка щетина, а під очима виднілися темні круги. Здавалося, він зовсім не відпочивав і був не таким спокійним і натхненним, як завжди. Він виглядав трохи втомленим.

Побачивши Дмитра Марія Олександрівна зраділа:

— Дмитре Олексійовичу, а наша Софія, можливо, вагітна.

Вираз обличчя чоловіка не змінилося. Софія відчула сильне збентеження. Вони зустрілися поглядами, інстинктивно розуміючи, що до чого. І тільки Марія Олександрівна  нічого не зрозуміла, вона дивилася на Дмитра і запитала: 

— Твоя дружина вагітна, ти не радий?

Обличчя Дмитра складало з його шиєю одну пряму лінію, його кадик ковзнув угору й униз, і він сухо промовив: 

— Давай розлучаємося.

— Добре. - Без емоції сказала Софія.

Її відповідь була такою простою, що Дмитро навіть не встиг відреагувати на нього, не зрозумівши її ставлення. Софія спокійно промовила: 

— Давай займемося формальностями завтра.

З цими словами вона обернулася і пішла до своєї кімнати.

Марія Олександрівна все ще не здавалася:

— Тобі байдуже, що Софія вагітна? — Це шлюб, який уклали для вас ваші батьки, поки що були живі, це їхня мрія! Це не жарт!

З гучним стукотом двері зачинилися — Дмитро таким чином без слів висловив своє невдоволення.

Дитина, яку носить Софія у своєму животі — не його! Ні! І тільки вони довє про це чудово знали. Якщо так було б, то, може, він і не став би так злитися. Його дитина померла! Померла через нього самого!

На світанку вона перевдягнулась і вийшла з кімнати. Дмитро теж щойно підвівся, акуратно одягнувся і спустився вниз. 

Їхні погляди зустрілися в повітрі, дуже спокійні. Софія заговорила першою:

— Зараз ще зарано, і РАГС ще закритий. Мені треба десь сходити у справах, — з цими словами вона подивилася на якийсь час, — я повернуся о дев'ятій, у тебе буде час?

Вона хотіла піти і підшукати собі місце для життя, Дмитро оголосив про розлучення надто несподівано, і вона не встигла підготуватися. Вона змарнувала це, і тепер їй треба було знайти собі шлях для відступу. Дмитро підійшов ближче:

— Про формальності, я доручу розібратися із цим Максиму. 

— Як там Аліса, з нею все гаразд?

Дмитро опустив очі і хмикнув. Здавалося, він  не хотів говорити про Алісу. 

Софія не знала, навіщо вона це питає, але їй просто хотілося почути відповідь з його вуст:

— Після розлучення ти одружишся з нею?

Чашка кави, затиснута в долоні Дмитра, на мить завмерла, а потім він неквапом поставив її на стіл. Неквапливо протерши рота, він відклав серветку і повільно підняв погляд: 

— Так.

Квартиру вона знайшла досить швидко,з двома спальнями, якої було достатньо їм із матір'ю для життя. Ціна була підходящою, Софія внесла заставу та орендувала її. Підписавши контракт, вона залишила агентство і стала на узбіччі дороги в очікуванні автобуса. Софія дістала телефон і глянула на час. Годинник показував 8:50, до дев'ятої залишалося десять хвилин.

Дівчина вирішила поїхати на таксі,так як часу в неї залишалося зовсім мало,вона хотіла покласти телефон у кишеню, як він раптом знову задзвонив. То був Захар. Лікар який займався лікуванням її брата ще в Італії. Дівчина взяла слухавку, з якої одразу долинув його голос: 

— Софія ,ти де? Я до тебе прийшов. 

— Я пізніше передзвоню ті...

Вона не встигла домовити, як таксист різко вивернув кермо в інший бік, і коли вони перетинали перехрестя, раптом звідки не візьмися вискочила вантажівка, яка, здавалося, втратила керування і мчала прямо на них!

БАБАХ! 

Машини зіткнулися, і пролунав гуркіт.

Обличчя Софії було залите кров'ю, вона нічого не бачила довкола себе. Боляче, дуже боляче, її тіло пронизувала біль. Ні, вона не може знепритомніти, у неї дитина, вона не може померти. Зазнаючи нестерпного болю, вона закричала:

— Хтось, допоможіть…

— Допоможіть.

Потім вона повністю знепритомніла.

Коли вона прокинулася, в ніс ударив сильний запах дезінфікуючого засобу.

Побачивши, що вона прийшла до тями, Захар схвильовано взяв її за руку: 

— Слава Богу! Ти прийшла до тями. 

Софія озирнулася по сторонах і побачивши навколишнє оточення, зрозуміла, що знаходиться в лікарні.

— Ти потрапила в аварію. У вантажівки відмовили гальма. На щастя, коли я приїхав до тебе, тобі вже допомогли. Він міцно стиснув її долоню: 

— Знаєш, як я злякався? Злякався, що тебе ось так може не…

Не домовивши, він раптом ляснув себе по губах:

— Ох, яку нісенітницю я кажу.

Вираз обличчя Захара став серйозним, він підніс руку дівчини до своїх губ і поцілував її, його голос був низьким: